нп 2/490/252/2024 Справа № 490/5135/22
Центральний районний суд м. Миколаєва
03 червня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами,-
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
В обгрунтування позову вказав наступне.
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 17.06.2021 року шлюб, укладений між ним та відповідачкою розірвано. Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 20.01.2022 року у справі №487/461/21 стягнуто з нього на користь відповідачки аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач вказує, що станом на 2022 рік проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , до якої відповідачкою подано виконавчий лист №487/461/21, виданий 26.05.2022 року, внаслідок чого, з його заробітної плати військовою частиною утримується на користь відповідачки аліменти, присудженні судом.
За такого, позивач просить звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, які стягуються на користь відповідачки на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісця, на загальну суму 54 500,00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2022 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П. та отримана суддею 14.11.2022 року.
Ухвалою судді від 15.11.2022 року даний позов залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків, вказаних в ухвалі.
28.11.2022 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 15.11.2022 року.
Ухвалою судді від 29.11.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, з (повідомленням) викликом сторін.
Ухвалою суду від 20.02.2023 року задоволено клопотання про витребування доказів та витребувано у В/ч НОМЕР_1 відомості, щодо стягнення (утримання) аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі виконавчого листа №487/461/21, виданого 26.05.2022 року на підставі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 20.01.2022 року у справі №487/461/21, судове засідання відкладено на 13.04.2023 р.
03.04.2023 року від представника позивача - адвоката Чернохатнього Д.А., на виконання вимог ухвали від 20.02.2023 року, надійшла заява про долучення до матеріалів справи довідки з В/ч НОМЕР_1 про здійсненні відрахування та виплати №1319 від 22.03.2023 року щодо ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 13.04.2023 року витребувано від Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) дані про наявність заборгованості у ОСОБА_1 по сплаті аліментів, які стягуються на підставі виконавчого листа №487/461/21, виданого Центральним районним судом м.Миколаєва 26.05.2022 року, а також зобов'язано надати інформацію чи звертався ОСОБА_1 до виконавчої служби із заявами про перерахування боргу в зв'язку з добровільною сплатою ним аліментів.
02.10.2023 року від представника позивача - адвоката Чернохатнього Д.А. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа Центрального ВДВС у м.Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса), згідно якого, виконавчі документи де боржником визначено ОСОБА_1 , а стягувачем ОСОБА_2 про стягнення аліментів на підставі виконавчого листа №487/461/21, виданого Центральним районним судом м.Миколаєва 26.05.2022 року, до відділу не надходили та на виконанні не перебувають.
Ухвалою суду від 21.11.2023 року витребувано у Заводського ВДВС у місті Миколаєві ПММЮ (м. Одеса) копії матеріалів виконавчого провадження №69284179 та дані про наявність заборгованості у ОСОБА_1 по сплаті аліментів, які стягуються на підставі виконавчого листа №487/461/21, виданого Центральним районним судом м.Миколаєва 26.05.2022 року, а також зобов'язати надати інформацію чи звертався ОСОБА_1 до виконавчої служби із заявами про перерахування боргу в зв'язку з добровільною сплатою ним аліментів.
02.02.2024 року від Заводського ВДВС у м.Миколаєві, на виконання вимог ухвали від 21.11.2023 року, надійшли матеріали виконавчого провадження №69284179 про стягнення з ОСОБА_1 на корсить держави судовий збір у сумі 908,00 грн, відкритого на підставі виконавчого листа №487/461/21, виданого 20.01.2022 року Центральним районним судом м.Миколаєва.
11.03.2024 року від Заводського ВДВС у місті Миколаєві ПММЮ (м. Одеса) надійшов лист №27931/20.11-34/12 від 07.03.2024 року про відсутність у виконавчої служби відкритого провадження щодо виконання виконавчого листа №487/461/21 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів.
Ухвалою суду від 28.03.2024 року відкладено судовий розгляд на 03.06.2024 року, витребувано у Військової частини НОМЕР_1 інформацію (період та суму) щодо стягнення із заробітної плати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів для сплати аліментів на підставі виконавчого листа №487/461/21, виданого Центральним районним судом м.Миколаєва 26.05.2022 року.
16.04.2024 року від представника позивача - адвоката Чернохатнього Д.А., на виконання вимог ухвали від 28.03.2024 року, надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідку від 11.04.2024 року №2112 з В/ч НОМЕР_1 про нараховані суми грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Позивач до судового засідання не з'явився, від його представника - адвоката Чернохатнього Д.А. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідачка до судового засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в матеріалах справи міститься її заява про розгляд справи за її відсутності, відзив на позовну заяву не подавала.
Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності осіб, які не з'явились, що відповідає вимогам ст.223 ЦПК України.
Згідно вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Вивчивши доводи позовної заяви й наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 17.06.2021 року у справі №490/3546/21 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 17.06.2021 року у справі №487/461/21 ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 , аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.
26.05.2022 року, на виконання вищевказаного рішення суду, Центральним районним судом м.Миколаєва видано виконавчий лист №487/461/21.
Згідно довідки командира в/ч НОМЕР_1 за №291 від 15.09.2022 року, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 28.07.2021 року.
Як вбачається з довідок №1319 від 22.03.2023 року та № 212 від 11.04.2024 року, з ОСОБА_1 за період з листопада 2022 року по квітень 2024 року із заробітної плати на сплату аліментів, які утримуються згідно виконавчого листа №487/461/21 від 26.05.2022 року, утримано 258 240,12 грн.
З наданих листів Заводськоговідділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30.01.2024 року №11715/20.11-34/12 та №27931/20.11-34/12 від 07.03.2024 року вбачається, що на виконанні у виконавчої служби перебував виконавчий лист №487/461/21 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. Виконавчий лист №487/461/21, виданий Центральним районним судом м.Миколаєва, від 26.05.2022 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 до відділу не надходив, заяви та звернення від ОСОБА_1 за період з 26.05.2022 по 07.03.2024 року до відділу теж не надходили.
У Центральному відділі державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) також не перебуває на виконанні виконавчий лист №487/461/21, виданий Центральним районним судом м.Миколаєва, від 26.05.2022 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , що підтверджується листом Центрального відділу ДВС від 02.10.2023 року №74714.
Разом з тим, як вбачається з виписки по особовому картковому рахунку ОСОБА_1 , останнім за період з 01.03.2022 року по 30.09.2022 року здійснювалися перекази коштів на рахунок ОСОБА_2 з призначенням платежу «Аліменти» на загальну суму 54 500,00 грн, що свідчить про добровільну сплату позивачем аліментів на утримання малолітньої доньки, а саме:
- від 01.03.2022 на суму 3.000 (три тисячі грн 00 к.) грн;
- від 05.03.2022 на суму 3000 (три тисячі грн 00 к.) грн;
- від 13.04.2022 на суму 5000 (п'ять тисяч грн 00 к.) грн;
- від 24.04.2022 на суму 2000 (дві тисячі грн 00 к.) грн;
- від 12.05.2022 на суму 7025,29 (сім тисяч двадцять п'ять грн 29 к.) грн,
- від 23.05.2022 на суму 2010,05 (дві тисячі десять грн 15 к) грн;
- від 10.06.2022 на суму 9025,27 (дев'ять тисяч двадцять п'ять грн 27 к.) грн;
- від 14.07.2022 на суму 7025,29 (сім тисяч двадцять п'ять грн 29 к.) грн;
- від 25.07.2022 на суму 1005,03 (одна тисяча п'ять грн 03 к.) грн;
- від 10.08.2022 на суму 4020,10 (чотири тисячі двадцять грн 10 к.) грн;
- від 22.08.2022 на суму 3015,08 (три тисячі п'ятнадцять грн 08 к.) грн;
- від 06.09.2022 на суму 7035,18 (сім тисяч тридцять п'ять грн 18 к.) грн;
- від 30.09.2022 на суму 1507,54 (одна тисяча п'ятсот сім грн 54 к.) грн.
При цьому, факт сплати вказаної суми позивачем, відповідачкою не спростовувався.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27, ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Також згідно з ст. 8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з положеннями ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Відповідно до вимог ст. ст. 180, 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для виконання. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виходячи з приписів ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право пред'явити позов з вимогою зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Коснтитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Разом з тим, суд вважає, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст.ст.1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК).
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Існують особливості щодо захисту особистих немайнових прав, визначені ст. 275 ЦК, за якою захист цих прав здійснюється способами, встановленими гл. 3 ЦК і може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило порушення.
В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року по справі № 910/3009/18 вказано, що ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16.
Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав про те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Крім того згідно ч.ч.1,2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду визначений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до частини 3 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:
- надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;
- подання заяви стягувачем або боржником;
- надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;
- надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;
- закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини 8 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.
Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Враховуючи викладене, судом не встановлено умов, які могли би бути підставою згідно з ч.1 ст. 196 СК України для стягнення заборгованості по сплаті аліментів.
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 5 ЦПК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також практикою Верховного Суду, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами- задовольнити частково.
Визнати відсутність у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованості по сплаті аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих за рішенням суду від 20 січня 2022 року у справі №487/461/21, за період з 01.03.2022 року по 30.09.2022 року в загальній сумі 54 500,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлено: 03 червня 2024 року.
Суддя Н.П. Черенкова