Справа № 188/872/24
Провадження № 2/188/856/2024
04 червня 2024 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді Місюри К.В.
при секретарі Лисяк А.Є.
розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2 ) до Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно ,
Позивач звертається до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно у зв'язку з наступним.
Спірне спадкове майно складається з житлового будинку та господарських будівель і споруд , розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно висновку про грошову оцінку даного майна, його ринкова вартість складає 186099,84 грн.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.05.2003 року серії ВАЕ № 946407 , зареєстрованого в реєстрі за № 475 по спадковій справі № 55 , спадкодавець ОСОБА_3 успадкувала після смерті її чоловіка - ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 . Згідно з витягом від 08.05.2003 р. № 508387 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстроване право приватної власності на вказаний житловий будинок( реєстраційний номер 642212 номер запису 357 в книзі № 28).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.03.2024 р. право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 .
Земельні ділянки за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства не приватизовані, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.03.2024 року , а також рішенням Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області № 52 від 20.03.2024 р.
19.06.2006 року спадкодавець на території Російської федерації склала заповіт, посвідчений нотаріусом Тімашевського нотаріального округу Краснодарського краю Російської федерації Клименко Аллою Вікторівною , що був зареєстрований в реєстрі за № 5028, згідно з яким спадкодавець на випадок смерті заповіла усе своє майно( в тому числі і житловий будинок) у власність ОСОБА_1 , яка на день складання заповіту мала прізвище ОСОБА_5 , яке 01.10.2019 року було змінено на Команіцка у зв'язку з укладенням шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла на території Російської федерації, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25.12.2021року серії НОМЕР_1 . Виданого відділом РАГС Тімашевського району управління запису актів цивільного стану Краснодарського краю, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до вказаного заповіту та свідоцтва про смерть місце проживання ОСОБА_3 на день смерті було зареєстровано по АДРЕСА_2 , Російської федерації.
15.08.2022 року позивачка подала заяву про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 18.08.2022 року вказана заява надійшла до Петропавлівської державної нотаріальної контори вх..№ 150/0124. Цього ж дня Державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори та виконувачем обов'язків Петропавлівської державної нотаріальної контори була проведена реєстрація спадкової справи № 28/2022, заведеної після смерті ОСОБА_3 . Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №69785202 від 18.08.2022 р. інформація про заповіти чи спадкові договори від імені ОСОБА_3 у спадковому реєстрі України відсутні. Інші спадкоємці відсутні, що підтверджується матеріалами спадкової справи.
25.01.2024 року позивачка звернулася до нотаріальної контори з питання отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 , однак постановою нотаріуса позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вищевказаний житловий будинок і мотивовано тим , що заповіт та свідоцтво про смерть спадкодавця не засвідчені апостилем. Даний факт пов'язаний з тим , що 01.12.2022р. прийнято ЗУ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних , сімейних і кримінальних справах» та Протоколу до Конвенції від 22.01.1993 року, який передбачає зупинення дії у відносинах з Російською федерацією та республікою Білорусь.
Позивачка вважає , що до документів, виданих на території іншої країни до моменту виходу України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних , сімейних та кримінальних справах не застосовується вимога про їх посвідчення апостилем, а тому звернулася до суду.
Сторони в судове засідання не з"явилися. В своїх заявах просять суд справу розглянути без їхньої участі. Позивачка та її представник позов підтримують . Відповідач позов визнає .
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав .
Судом встановлено , що 22.12.2021 року на території Російської федерації померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25.12.2021року серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАГС Тімашевського району управління запису актів цивільного стану Краснодарського краю, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 .
19.06.2006 року ОСОБА_3 (спадкодавець) на території Російської федерації , де вона на той час проживала, склала заповіт 23 АА 151091, посвідчений нотаріусом Тімашевського нотаріального округу Краснодарського краю Російської федерації Клименко Аллою Вікторівною , що був зареєстрований в реєстрі за № 5028, згідно з яким на випадок своєї смерті заповіла усе своє майно( в тому числі і житловий будинок по АДРЕСА_1 ) у власність ОСОБА_1 , яка на день складання заповіту мала прізвище ОСОБА_5 , яке 01.10.2019 року було змінено на Команіцка у зв'язку з укладенням шлюбу( що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 29.04.2003 року та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 01.10.2019 року).
Відповідно до вказаного заповіту та свідоцтва про смерть місце проживання ОСОБА_3 на день смерті було зареєстровано по АДРЕСА_2 , Російської федерації. Враховуючи ту обставину , що між Україною та Російською федерацією на даний час відсутні будь-які договори про правову допомогу, отримати в установленому порядку інші документи про місце проживання спадкодавця на дату її смерті не є можливим.
На дату виникнення спірних правовідносин (22.12.2021 р., - день смерті ОСОБА_3 та відкриття спадщини) діяв Цивільний кодекс України.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №69785202 від 18.08.2022 р., інформація про заповіти чи спадкові договори від імені ОСОБА_3 у спадковому реєстрі України відсутні.
Інші спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті спадкодавця, відсутні, що підтверджується матеріалами спадкової справи №28/2022, а також постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії №15/02-31 від 25.01.2024 р.
15.08.2022 року ОСОБА_1 (позивачка) подала заяву про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті ОСОБА_3
18.08.2022 року вказана заява надійшла до Петропавлівської державної нотаріальної контори вх..№ 150/0124. Цього ж дня Державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори та виконувачем обов'язків Петропавлівської державної нотаріальної контори була проведена реєстрація спадкової справи № 28/2022, заведеної після смерті ОСОБА_3 . Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №69785202 від 18.08.2022 р. інформація про заповіти чи спадкові договори від імені ОСОБА_3 у спадковому реєстрі України відсутні. Інші спадкоємці відсутні, що підтверджується матеріалами спадкової справи.
25.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до в.о. завідувача Петропавлівської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В., з питання отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 . Але нотаріус згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.01.2024 р., відмовила Позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вищевказаний житловий будинок, мотивуючи свою відмову тим, що заповіт та свідоцтво про смерть спадкодавця не засвідчені апостилем. Це пов?язано з тим, що 1 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який передбачає зупинення дії у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22 січня 1993 року; Протоколу 1997 року до Конвенції, вчиненого від імені України 28 березня 1997 року. вихід з Конвенції 1993 року та Протоколу 1997 року. На підставі цього Закону Україна вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР. Дія Конвенції від 22.01.1993 року та Протоколу від 28.03.1997 року зупинена з 27.12.2022 року.
18 серпня 2022 року нотаріус прийняв від позивача копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , заповіту ОСОБА_3 та відкрив спадкову справу. Вказане свідчить про те, що нотаріус пересвідчився у достовірності цих документів.
1 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Даний Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22 січня 1993 року; Протоколу 1997 року до Конвенції, вчиненого від імені України 28 березня 1997 року; вихід з Конвенції 1993 року та Протоколу 1997 року.
На підставі цього Закону Україна вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Дія Конвенції від 22.01.1993 року та Протоколу від 28.03.1997 року зупинена з 27.12.2022 року.
Згідно з п.1.12 глави 10 Порядку вчинення нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (в редакції, яка діяла на час смерті спадкодавця) місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо спадкодавець, якому майно належало на території України, мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України «Про міжнародне приватне право».
Стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» в редакції, яка діяла на день смерті спадкодавця передбачала, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р., № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» також визначає, що: «При вирішенні спору щодо спадкування прав на майно, яке знаходиться за кордоном, або за участю іноземця, необхідно з'ясовувати чи існує договір про правову допомогу з цією країною, і чи в цьому договорі не передбачені інші правила щодо спадкування, ніж в українському законодавстві. У разі розбіжностей застосовуються норми міжнародного договору».
Враховуючи ту обставину, що між Україною та РФ відсутні будь-які договори про правову допомогу, тому отримати в установленому порядку актовий запис про смерть спадкодавця - ОСОБА_3 чи засвідчення апостилем свідоцтва про її смерть та заповіту неможливо, отже правовідносини, що склалися, регламентуються Законом України «Про міжнародне приватне право», Цивільним Кодексом України.
У статті 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні правом України.
Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 відкрита у відповідності до статті 71 Закону України "Про міжнародне приватне право", оскільки до складу спадкового майна входить нерухоме майно - житловий будинок, який знаходиться на території України.
Інші заяви про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини в спадковій справі відсутні, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії та матеріалами спадкової справи.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164, встановлено, що в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування нотаріальної дії вчиняються з урахуванням таких особливостей (заборон):
1) Незавершені нотаріальні дії за зверненням особи, пов'язаної з державою-агресором, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією» у разі звернення такої особи за вчиненням нотаріальної дії - нотаріус відмовляє у її вчиненні. Зазначені обмеження діють до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, та не поширюються на звернення юридичних осіб, визначених абзацами шостим дев'ятим підпункту 1 пункту 1 зазначеної постанови КМУ, та на нотаріальні дії щодо: засвідчення справжності підпису на заяві про вихід з громадянства російської федерації. видачі свідоцтва про право на спадщину, посвідчення заповіту військовополоненого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією» до осіб, пов'язаних з державною агресором, віднесені громадяни Російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах.
Позивачка є громадянкою України, що підтверджується її паспортом, ніколи не була громадянином Російської федерації і не проживала на території Російської федерації, а отже не є особою, пов'язаною з державою-агресором, в розумінні постанови КМУ від 3 березня 2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією».
Позивачка, як громадянка України, як особа, яка не пов'язана з державою агресором, звернулася за видачею свідоцтва про право на спадщину, тому до неї не можуть бути застосовані обмеження, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164.
Позивачка є єдиною спадкоємицею по мерлої ОСОБА_3 в розумінні статті 71 Закону України "Про міжнародне приватне право", якою визначено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні - правом України.
Матеріли спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , підтверджують ту обставину, що жодна особа (крім Позивачки) не зверталась із заявою про прийняття спадщини за місцем знаходження нерухомого майна, що належало спадкодавцю в Україні.
Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташоване на території України. Такий висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №398/1796/20, постанова від 13 березня 2023 року.
Отже, враховуючи вказаний правовий висновок слід дійти до висновку про те, що єдиним спадкоємцем на отримання спадщини померлої ОСОБА_3 , розташованої на території України, є ОСОБА_1 .
Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 та заповіт, видані до повномасштабного вторгнення Російської федерації на територію України та на час відкриття спадщини, мали юридичну силу офіційних документів на території України.
З часу виходу України з цієї Конвенції можливість отримання в компетентних органах Російської федерації будь-яких підтверджуючих документів чи відомостей про її смерть та складання заповіту, які б дали змогу легалізувати їх на території України - припинено.
Однак ця обставина не може бути законною підставою для позбавлення позивача права на отримання у спадщину спірного житлового будинку, що належав при житті спадкодавцю.
Відповідно ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» у редакції від 23.12.2022 року, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Після виходу з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР на законодавчому рівні не приймалися інші закони та нормативні акти щодо можливості офіційного отримання та підтвердження факту смерті особи, яка померла на території рф.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника ( пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Таким чином, ОСОБА_1 не є громадянином РФ, а є громадянкою України, спадщину після смерті спадкодавця прийняла, з 04.07.2012 року зареєстрована та по даний час проживає у спірному житловому будинку, але не може розпоряджатися даним майном у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та неможливості їх оформлення через органи нотаріату.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує прав, свобод та інтересів сторін та інших осіб.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачка надала достатню кількість доказів на підтвердження своїх вимог та належним чином обґрунтувала свій позов.
Також суд дійшов висновку про можливість звільнення відповідача від сплати судових витрат.
На підставі викладеного , керуючись ст.ст. ст 4,12, 23,76-82, 136, 247, 265 ЦПК України, ст.ст.328,392 , 1268 ЦК України , суд -
Позов ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2 ) до Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити .
Визнати за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) у порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами згідно технічного паспорту на житловий будинок садибного типу.
У порядку ст. 136 ЦПК України звільнити відповідача від сплати судових витрат.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К. В. Місюра