04 червня 2024 року
м. Київ
справа №380/18141/22
адміністративне провадження № К/990/18509/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Львівської митниці
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року
у справі № 380/18141/22
за позовом ОСОБА_1
до Львівської митниці
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці № 263-дс від 04 листопада 2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення», яким до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади державної служби;
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці № 1399-о від 15 листопада 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », яким вирішено припинити державну службу та звільнити 15 листопада 2022 року позивача із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», припинити дію контракту про проходження державної служби від 15 липня 2022 року № 206/2022 у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Смільниця» Митниці з 15 листопада 2022 року;
- стягнути з Митниці на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, починаючи з 15 листопада 2022 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 380/18141/22 та позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними і скасовано накази Львівської митниці № 263-дс від 04 листопада 2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення» та № 1399-о від 15 листопада 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Смільниця» Львівської митниці з 16 листопада 2022 року.
Стягнуто з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням у сумі 384719 (триста вісімдесят чотири тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн 85 коп із проведенням необхідних відрахувань податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
13 травня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла повторна касаційна скарга Львівської митниці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №380/18141/22. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову повністю, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року визнано неповажними, зазначені Львівською митницею, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу Львівської митниці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 380/18141/22 залишено без руху.
До Верховного Суду надійшло клопотання від скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.
Так, заявник посилається на те, що вже звертався з касаційною скаргою при цьому вказує, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків. Проте, ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року касаційну скаргу було повернуту скаржнику, що не перешкоджає повторному зверненню. Скаржник зазначає, що вдруге касаційна скарга подається з урахуванням зауважень, викладених в ухвалі Верховного Суду про повернення касаційної скарги та протягом розумного строку, без зайвих зволікань.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 12 березня 2024 року Восьмим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено 14 березня 2024 року, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 15 квітня 2024 року (з врахуванням вихідних днів), а скаргу подано вдруге 13 травня 2024 року.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об?єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов?язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об?єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов?язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов?язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як встановлено судом з відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вперше з касаційною скаргою заявник звернувся 09 квітня 2024 року.
Так, ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику. Суд прийшов до висновку, що відповідачем не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
З відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що копію ухвали Верховного Суду від 29 квітня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 30 квітня 2024 року о 02:19.
З цією касаційною скаргою відповідач звернувся лише 13 травня 2024 року, а клопотання про поновлення строку, яке було подано з касаційною скаргою, а також, яке заявлено на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 21 травня 2024 року , не містить жодних обґрунтувань щодо наявності об'єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним. Зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не може вважатися обґрунтованим.
Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі N 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N° 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов?язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Знову ж таки, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборих обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не е абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого е право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагае регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява N°45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява N°23436/03).
Таким чином, при належному добросовісному відношенні касатор не був позбавлений можливості подати касаційну скаргу в найкоротший строк після отримання ухвали Верховного Суду про повернення касаційного оскарження, проте таким правом не скористався.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
3 огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити в задоволені клопотання Львівської митниці про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської митниці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 380/18141/22.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк