30 травня 2024 року
м. Київ
справа №440/5155/23
адміністративне провадження №К/990/19100/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі №440/5155/23 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Полтавської обласної прокуратури (далі - відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 2), Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - відповідач 3), в якій, уточнивши позовні вимоги просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №3 від 28 березня 2023 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами проходження (складання) етапу атестації - співбесіди;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків керівника Полтавської обласної прокуратури №198к від 01 червня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Полтавської області з 03 червня 2023 року;
- стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03 червня 2023 року до моменту винесення рішення у справі.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 гривень.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року, апеляційні скарги Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року по справі № 440/5155/23 залишено без змін.
Ухвалами Верховного Суду від 21 березня 2024 року, від 11 квітня 2024 року, 07 травня 2024 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі №440/5155/23 повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
16 травня 2024 року не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора вчетверте звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що вперше касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій скаржником було подано в межах строків на касаційне оскарження, а також те, що касаційна скарга подається повторно після спливу строку на касаційне оскарження з поважних причин, не з вини касатора та без надмірних зволікань після винесення ухвали про повернення касаційної скарги.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Звертаючись четвертий раз із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що після повернення касаційних скарг скаржником в межах установленого строку було повторно подано касаційну скаргу.
Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Скаржник оскаржує, зокрема, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року. Повний текст судового рішення складено 08 лютого 2024 року, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 09 березня 2024 року, а касаційну скаргу у черговий раз подано 15 травня 2024 року.
Проте ухвалами Верховного Суду від 21 березня 2024 року, від 11 квітня 2024 року, 07 травня 2024 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з урахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано пункт 11, підпункт 2 пункту 12, пункти 13, 15, 17, підпункт 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, пункт 5, підпункт 2 пункту 8 розділу І, підпункт З пункту 9, пункти 11, 12, 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221, частину першу статті З, статті 19, 36 Закону №1697-УІІ, статті 11, 15, 16, 15, 21, частину другу статті 32, 33 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів без урахування висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 від 24 вересня 2021 року у справі №140/3790/19, від 24 вересня 2021 року у справі №160/6596/20, від 24 вересня 2021 року у справі №280/4314/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №280/3705/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №440/2700/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №520/5000/2020, від 11 листопада 2021 року справі №580/1859/20, від 28 грудня 2021 року у справі №640/25573/19.
Зазначає, що позиція Офісу Генерального прокурора щодо правомірності оскаржуваного рішення шістнадцятої кадрової комісії від 28 березня 2023 року№ 3 про неуспішне проходження атестації підтверджуються висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 15 листопада 2022 року у справі №140/3147/21, від 21 грудня 2022 року у справі №640/33526/20, від 04 серпня 2022 року у справі №160/12019/20 та від 18 жовтня 2022 року у справі №640/1358/20, від 04 серпня 2022 року у справі №160/12019/20 та від 29 листопада 2022 року у справі №420/3364/21.
Крім того, зазначає, що судами не враховано, що кадрова комісія в межах дискреційних повноважень, встановлених пунктами 11, 12, 15, 17 розділу II Закону № 113-ІХ та пунктом З, підпунктом 2 пунктом 5 розділу І, пунктами 9, 11 - 16 розділу IV Порядку № 221 надала оцінку обставинам щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності, критерії яких визначені пунктом 10 частини першої статті З, статями 19, 36 Закону № 1697-УІІ, частинами 1, 2 статті 11, частиною першою статей 16, 19, статтею 21, частиною другою статті 31, статями 32, 33 Кодексу професійної етики, а ніяк не досліджувала питання та не надавала оцінку наявності або відсутності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки такі повноваження не відносяться до компетенції кадрових комісій.
Скаржник вказує, що Верховний Суд висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначено п. 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 27 квітня 2021 року у справі №640/419/20, від 05 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 26 листопада 2021 року у справі №640/1846/20.
Також, відповідач посилається, що судами попередніх інстанцій при застосуванні статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та винесені спірних рішень, не враховано відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 14 липня 2020 року у справі №809/1466/15.
У цьому контексті суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справах №200/5038/20-а, №160/6204/20, №160/6596/20, №640/25573/19 предметом позовних вимог було оскарження наказу про звільнення позивачів з посади та з органів прокуратури через те, що позивачі не набрали прохідного балу для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування; у справі №280/4314/20 під час проходження комп'ютерного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) позивач не набрав достатньої кількості балів, що стало підставою для прийняття Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора рішення №220 від 09 квітня 2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації; у справі №140/3790/19 прокурора звільнено із займаної посади у зв'язку із неподанням заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; у справах №520/5000/2020, №580/1859/20 прокурори не набрали необхідну кількість балів на другому етапі атестації, у зв'язку з чим були звільнені; у справі №440/2700/20 - прокурори не набрали необхідну кількість балів на другому етапі атестації після чого звернулись до кадрових комісій із заявами, у яких просили надати можливість повторно скласти іспит, посилаючись на те, що у ході складання тесту комп'ютер працював некоректно, із затримками та/або у зв'язку із незадовільним самопочуттям.
Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації за результатами співбесіди.
У справі №120/3458/20-а підставами для висновку про неуспішне проходження атестації прокурора стали висновки кадрової комісії про його невідповідність вимогам професійної етики: зокрема, при складанні стосовно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, а також в частині користування майном третіх осіб; професійної компетентності: у зв'язку з неповним та частково невірним виконанням практичного завдання.
У справі №640/1083/20 підставою непроходження прокурором співбесіди стало ненадання повної, вичерпної та правильної відповіді на всі три питання практичного завдання, а також, у Кадрової комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора критерію доброчесності у частині відповідності витрат офіційним доходам і набутих майнових активів під час роботи в органах прокуратури, як ним, так і його близькими родичами.
Натомість, у вказаній справі підставою непроходження прокурором співбесіди слугувала не відповідність позивачем вимогам професійної етики і доброчесності прокурора: а саме: допущено поведінку, яка дискредитувала останнього як представника прокуратури та могла зашкодити авторитету прокуратури.
У справі №640/419/20 вирішувався спір щодо правомірності рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження атестації та звільнення з цих підстав з органу прокуратури. Разом з тим, переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд сформував відповідні висновки щодо застосування норми права, виходячи з фактичних обставин цієї справи, що мають індивідуальні ознаки, притаманні саме їй. Зокрема, у цій справі Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Тому відсутність у такому рішенні мотивів, за яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, є підставою для його скасування. На кадрові комісії покладено обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або непроходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, за яких його прийнято. Ураховуючи те, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідало зазначеним вимогам, так як у ньому був лише формальний запис про обставини, які свідчать про невідповідність позивача критеріям доброчесності і це рішення не містило, ні мотивів, ні обставин, з яких виходила комісія приймаючи таке рішення, суди дійшли висновку про його необґрунтованість.
У справі №640/537/20 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення Кадрової комісії стосовно позивача у цій справі не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваних рішень фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
Так, у справі №160/12019/20 причинами для прийняття рішення про не проходження позивачем атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються сумнівами щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, зокрема, з діями позивача у 2014 році під час затримання активістів та безпосередньої участі в обранні їм неспівмірного обставинам запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визнані в подальшому незаконними, свідчать про недостатню професійну компетентність прокурора. При цьому, судом касаційної інстанції встановлено, що в особовій справі позивача зберігається наказ прокурора Дніпропетровської області від 01 липня 2014 року, відповідно до змісту якого рішення процесуальних керівників у вказаній справі, в тому числі позивача, про погодження учасникам мирних протестів підозри в інкримінованих злочинах та обранні їм запобіжних заходів, у тому числі утримання під вартою, прийнято в порушення вимог ст. ст. 177, 276 КПК України без достатніх на те підстав, 24 осіб незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, з яких 22 особам незаконно обрано запобіжний захід утримання під вартою; дії прокурорів мали протиправний характер як такі, що призвели до порушення конституційних прав і свобод громадян. В подальшому, запобіжні заходи судом скасовано, кримінальне провадження відносно вказаних осіб закрите в зв'язку з відсутністю у діях складу кримінального правопорушення. Вказаним наказом позивачу оголошено догану.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №200/5038/20-а, №160/6204/20, №140/3790/19, №160/6596/20, №280/4314/20, №280/3705/20, №440/2700/20, №520/5000/20, №580/1859/20, №640/25573/19, №120/3458/20-а, №640/419/20, №640/537/20, №640/1083/20, №640/1846/20, №160/12019/20 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Також є безпідставними посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі №640/1846/20, де предметом дослідження було питання отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю діючими працівниками органів прокуратури. Верховний Суд дійшов висновку, що намір прокурора отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, перебуваючи на посаді прокурора, є завідомо нелегітимним, оскільки прогнозовано призводить до виникнення обставин несумісності. Дії позивача, пов'язані з отриманням свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, не відповідають вимогам Закону №1697-VII, Закону №5076-VI, Закону України "Про запобігання корупції", Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів.
Незважаючи на подібність норм правового регулювання у справах, які наводить скаржник у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, обставини кожної справи такої категорії є відмінними, оскільки рішення кадрової комісії носять індивідуальний (персональний) характер, а тому не можна стверджувати про релевантність наведених скаржником правових позицій Верховного Суду у справах №140/3147/21, №640/33526/20, №160/12019/20 №640/1358/20, №420/3364/21 з цією справою.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Отже, фактично, обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Крім того, на обґрунтування представник відповідача процитував уривки з постанов Верховного Суду у справах №320/3271/19, №809/1466/15 та в загальному зазначив, що під час розподілу судових витрат необхідно враховувати критерії складності справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Верховний Суд зазначає, що скаржник, звертаючись до суду з касаційною скаргою вчетверте, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалах від 21 березня 2024 року, від 11 квітня 2024 року, від 07 травня 2024 року (судові рішення про повернення касаційних скарг набули законної сили) щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Разом з цим аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам частини четвертої статті 330 КАС України в частині необхідності надання документу про сплату судового збору.
У порушення вказаних норм, скаржник до касаційної скарги не додав документ про сплату судового збору.
Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2684,00 гривні.
Зі скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що позивач у цій справі є фізичною особою, який звернувся до суду в 2023 році. Рішеннями судів попередніх інстанцій, що оскаржуються в касаційному порядку, задоволено дві вимоги немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою на рівні 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 6 441,60 гривень (2684,00 грн*0,4)*3 *200%).
До касаційної скарги подано платіжну інструкцію №345 від 06 лютого 2024 року про сплату судового збору у розмірі 3 363,20 грн.
Скаржнику необхідно доплатити судовий збір у розмірі 3078,40 грн.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа).
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; документу про сплату судового збору.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними вказані Офісом Генерального прокурора підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі №440/5155/23.
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі №440/5155/23 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу - залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; документу про сплату судового збору.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк та документу про сплату судового збору касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов