30 травня 2024 року
м. Київ
справа №400/14750/23
адміністративне провадження № К/990/19543/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Прокопенка О.Б.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
перевірив касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі №400/14750/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні ді,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 18.06.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова №704).
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 18.06.2023 року грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік та за 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік та за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік та за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік, за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ на І січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704 за період з 01.01.2020 року по 18.06.2023 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції:
- в частині проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 по 18.06.2023 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині;
- в частині виготовлення оновленого грошового атестату ОСОБА_1 за 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині;
- в частині нарахування та виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині, а саме:
визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, виходячи з розміру одного окладу за військовим званням, який визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, виходячи з розміру одного окладу за військовим званням, який визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року залишено без змін.
14 травня 2024 року військова частина НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях такої інформація немає.
Отже, враховуючи, що ця справа є справою незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником викладено лише розуміння значення питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, проте необґрунтовано наявності цієї виняткової обставини саме у цій справі.
У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Верховний Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Відтак, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду рішень судів попередніх інстанцій, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі №400/14750/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська