04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4137/20 пров. № А/857/4528/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові заяву ОСОБА_1 про відвід судді Хобор Романи Богданівни у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання рішення суду у справі № 380/4137/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 01.07.2020 у справі №380/4137/20.
Не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року з питань встановлення судового контролю у справі № 380/4137/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - залишено без руху.
Встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги, а саме надіслання до Восьмого апеляційного адміністративного суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 3028 грн.
21.05.2024 року ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву про відвід судді Хобор Романи Богданівни.
На думку заявника, він не має обов'язку платити судовий збір, за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з питань встановлення судового контролю за виконання судового рішення, а відтак вважає, що вимога судді Хобор Романи Богданівни щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги є незаконною та необґрунтованою. Відтак, заявник вказує, що сплатити судовий збір, у нього виникають небезпідставні сумніви, що суддею буде прийнято справедливе, неупереджене та законне рішення по справі.
Відтак, на думку заявника, вказане свідчить про наявність сумнівів щодо об'єктивності та неупередженості судді при розгляді цієї справи, а тому на підставі ст. 39 КАС України заявляє відвід судді Хобор Р.Б. від розгляду справи №380/4137/20 щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року відвід судді Хобор Романи Богданівни визнано необґрунтованим та відмовлено у задоволенні відводу судді Хобор Романи Богданівни.
Питання про відвід судді Хобор Романи Богданівни передано для вирішення судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 КАС України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2024 року справу передано головуючому судді Судовій-Хомюк Н.М., суддям Онишкевичу Т.В., Сенику Р.П. для вирішення питання про відвід судді Хобор Романи Богданівни .
Відповідно до частини 8 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, якому передано заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Статтями 126, 129 Конституції України передбачено, що судді, при здійсненні правосуддя є незалежні і підкоряються тільки закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється.
Згідно з статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 7 цього Закону встановлено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Загальна декларація з прав людини (стаття 10) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (частина перша статті 14) гарантують право кожної особи на розгляд її справи компетентним незалежним та неупередженим судом у встановленому законом порядку. Незалежне суддівство є відповідальним за належну реалізацію цього права. Незалежність суддів передбачає, що судді повинні приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-якого втручання, прямого або непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких причин.
Частини перша, друга, третя статті 39 КАС України передбачають, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Згідно з положеннями частини першої статті 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначено статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї самої статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має встановлюватися згідно з: «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною; «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надані докази іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року №2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді недостатньо об'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Окрім того, стосовно об'єктивного критерію Європейський суд з прав людини вказує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (§ 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
Відповідно до п. п. 103, 104, 105 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волкова О. проти України» від 09.01.2013 (остаточне 27.05.2013 року), «Для того, щоб встановити, чи може суд вважатися «незалежним» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, слід звернути увагу на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску ззовні та на питання, чи створює орган видимість незалежного. Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (1) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (2) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. Проте між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій)… Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності…».
Як видно зі змісту заяви, підставою для відводу судді Хобор Романи Богданівни є те, що заявник не погоджується із постановленою ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху та обов'язку сплати судового збору в розмірі 3028 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання рішення суду у справі № 380/4137/20.
Вирішуючи подану заяву ОСОБА_1 про відвід судді Хобор Романи Богданівни, суд апеляційної інстанції надав оцінку наведеним у ній доводам та вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено із матеріалів справи, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року з питань встановлення судового контролю у справі № 380/4137/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії залишено без руху. Встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги.
Судом встановлено, що підставою залишення апеляційної скарги без руху слугувало те, що подана апеляційна скарга не відповідала вимогам, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до неї не додано документа про сплату судового збору.
При цьому, доказів, які б вказували на пряму чи опосередковану зацікавленість чи упередженість судді Хобор Романни Богданівни в результатах розгляду даної справи або наявність обставин, які викликають сумнів у її неупередженості при розгляді цієї справи, з матеріалів справи та доводів заяви про відвід заявником не наведено.
Разом з тим, не можуть бути підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Відповідно до частини 4 статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окремої думки судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суд наголошує, що неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням або окремою думкою судді в інших справах чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, позиція яких позивача не влаштовує.
Отже, аргументи, якими представник апелянта мотивує заяву про відвід не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності судді, оскільки немає доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цього судді як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію», якими керується у своїй процесуальній діяльності Європейський суд з прав людини.
Інших підстав, визначених статтею 36 КАС України, які б свідчили про особисту упередженість судді або його необ'єктивність під час розгляду справи скаржник у своїй заяві не вказав, а суд під час розгляду відповідної заяви таких підстав також не встановив.
За таких обставин, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про відвід судді Хобор Романи Богданівни у справі № 380/4137/20 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 31, 36, 37, 39, 40, 311, 321, 325, 328 КАС України суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Хобор Романи Богданівни у справі № 380/4137/20 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник