04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 462/39/24 пров. № А/857/10491/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
судців Онишкевича Т. В.Сеника Р.П.,
за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: Кісіль Д.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі № 462/39/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про скасування арешту майна,
судця в 1-й інстанції - ОСОБА_2 ,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 27.03.2024.
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС у Львівській області, відповідач 1, Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (далі також Залізничного ВДВС у місті Львові ЗМУМЮ, відповідач 2) про скасування арешту майна ОСОБА_1 , винесеного на підставі постанови ВП № 42826775 про арешт майна боржника з виконання виконавчого листа № 462/3127/13-к від 07.02.2014 року виданого Залізничним районним судом м. Львова.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вироком Залізничного районного суду м. Львова від 10 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 5 КК України з застосуванням ст. 69 КК України та призначено йому покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна. Вказує, що 04.04.2014 року державним виконавцем (станом на момет звернення до суду - Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції) винесено постанову ВП № 42826775 про арешт майна боржника ( ОСОБА_3 ) та оголошено заборону його відчуження з виконання виконавчого листа № 462/3127/13-к від 07.02.2014 року. Однак 19.06.2014 року винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону чинній на час винесення постанови). Зазначає, що мав намір набути майно, однак йому було повідомлено про наявність обтяжень щодо його особи відповідно до вказаного вироку. Повідомляє, що станом на день подання цього клопотання відсутні записи в Єдиному реєстрі боржників щодо ОСОБА_3 , однак існує арешт на його майно та на момент виконання рішення виконавцем будь-якого майна не встановлено. Вказує, що виконавчі дії, в тому числі і зняття арешту з майна боржника, проводяться виключно по відкритому виконавчому провадженню та на підставі п. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». У відповідності до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.
Зважаючи на те, що виконавче провадження завершене, питання про зняття арешту з вищевказаного майна не вирішено державним виконавцем самостійно, продовження арешту майна перешкоджає позивачу у реалізації прав щодо такого майна, звернувся з позовом до суду
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 передано до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Скасовано арешт майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) накладеного на підставі постанови ВП №42826775 про арешт майна боржника з виконання виконавчого листа №462/3127/13-к від 07.02.2014 року виданого Залізничним районним судом м. Львова..
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) з Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (79040, м. Львів, вул.. Городоцька 299; ЄДРПОУ 35009206) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 1073,60 (одну тисячу сімдесят три гривні, 60 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 - Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, у якій не погоджується із даним судовим рішенням та зазначає наступне.
Згідно зі змісту позовної заяви, 04.04.2014 року державним виконавцем Залізничного відділу ДВС у м. Львові ЗМУМЮ винесено постанову ВП №42826775 про арешт майна боржника ( ОСОБА_1 ) та оголошено заборону його відчуження з виконання виконавчого листа №462/3127/13-к від 07.02.2014 року.
Контролюючий орган не являється стороною по кримінальній справі №462/3127/13-к, а відтак відомості про обставини справи відсутні. В свою чергу, порядок виконання рішень суду на користь держави, в тому числі щодо конфіскації майна регулюється Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Пунктом 3 вказаної статті передбачено, що за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби. Стягнення коштів на користь держави здійснюється в загальному порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Зазначає, що з метою недопущення невідповідного застосування державними виконавцями норм чинного законодавства при вирішенні питання про повернення виконавчого документа під час виконання рішень на користь держави, підстави для повернення виконавчих документів даної категорії передбачені ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається та скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення.
Тому, скасування заходів примусового характеру при поверненні виконавчого документу стягувачу з підстав передбачених ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не допускається, в тому числі і при виконанні рішень на користь держави.
Щодо виконання рішень про конфіскацію майна апелянт зазначає про те, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Окрім цього, в апеляційній скарзі зазначає про те, що Велика палата Верховного Суду по справі № 372/2904/17-ц зазначила, що арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
З огляду на зазначене будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна в такому разі із заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
При цьому, апелянт також вважає, що суду слід звернути увагу на те, що в ст. 5 Податкового кодексу України «Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами» зазначено, що якщо поняття терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Відтак, вважає, що Головне управління ДПС у Львівській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 р. по справі №462/39/24 та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 10 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 5 КК України з застосуванням ст. 69 КК України та призначено йому покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна.
Державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесена 04.04.2014 Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №42826775 по виконанню виконавчого листа №462/3127/13-к виданого Залізничним районним судом м. Львова про конфіскацію в дохід держави всього особистого належного майна засудженого ОСОБА_1 , стягувачем зазначено Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова.
Постановою Державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 04.04.2014 ВП№42826775 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .
Постановою Державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 19.06.2014 ВП№42826775 виконавчий документ №462/3127/13-к виданий Залізничним районним судом м. Львова про конфіскацію в дохід держави всього особистого належного майна засудженого ОСОБА_1 повернуто стягувачеві керуючись п.2 ч. 1 ст.47, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження».
При винесенні вказаної постанови виконавцем встановлено, що згідно відповіді ДПІ у Залізничному районі м. Львова про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах платник податків з таким податковим номером чи за серією та номером паспорта на обліку не перебуває, інформація про джерела отримання доходів фізичних осіб щодо сум доходу нарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платників податку , та сум утриманого з них податку в ДРФО відсутня, відповіді Львівського міського центру зайнятості на обліку як безробітний не перебуває та виплати допомоги по безробітно не отримує, відповідно відмітки УДАЇ у Львівській області рухомого майна не числиться, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно відомості відсутні, державної інспекції сільського господарства транспортні засоби в Держсільгоспінспекції на території Львівської області не зареєстровано, з виходом на територію за адресою вказаною у виконавчому документі встановлено, що майно яке б підлягало опису і арешту в рахунок погашення боргу в квартирі не виявлено, про що складено акт державного виконавця.
У п. 2 вказаної постанови зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 19.06.2015.
Питання арешту накладеного Постановою Державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 04.04.2014 ВП№42826775 на все майно що належить ОСОБА_1 не вирішувалося.
Залізничним відділом державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом від 07.11.2023 на заяву позивача від 31.10.2023 повідомлено про відсутність підстав для винесення постанови про зняття арешту.
Позивач вважаючи, що наявні підстави для скасування постанови про арешт майна, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування арешту майна ОСОБА_1 накладеного на підставі постанови ВП№42826775 про арешт майна боржника з виконання виконавчого листа № 462/3127/13-к від 07.02.2014 року виданого Залізничним районним судом м. Львова.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових відносинах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року №4651-VI (надалі, також КПК України) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з частиною 3 статті 535 КПК України у разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
Частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому, чинний КПК України передбачає можливість виконання судових рішень органами ДВС, однак не встановлює порядок оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень, прийнятих у кримінальному провадженні.
Натомість, частиною 1 статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, з урахуванням того, що в КПК України не передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні, такі рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені у порядку адміністративного судочинства.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.01.2020 у справі №823/564/17, від 19.06.2019 у справі № 383/493/18, від 27.03.2019 у справі №586/77/17, від 12.12.2018 у справі № 757/61236/16-ц.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами ст.1 Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 частини 4 статті 26 Закону №1404-VІІІ визначено, що під час пред'явлення виконавчого документа до виконання подаються: у разі виконання рішення про конфіскацію майна у кримінальному провадженні - копії опису майна і відповідного судового рішення. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.
За змістом приписів абз.1 ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
При цьому, ч.7 ст.26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.56 Закону №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Частиною 5 статті 56 Закону №1404-VІІІ встановлено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Пунктом 10 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за №489/20802 (далі - Інструкція №512/5, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.
Отже, арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону №1404-VІІІ підлягає примусовому виконанню.
У розумінні приписів ч.1 ст.59 Кримінального кодексу України (далі - КК України) конфіскація майна - різновид додаткового кримінального покарання і полягає в примусовому безплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого, у власність держави. Цей вид покарання застосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним.
Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальні відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.
Статтею 48 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено порядок виконання покарання у виді конфіскації майна та встановлено, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Наведеній нормі кореспондують приписи ч.ч.1-2 ст.62 Закону №1404-VІІІ, якими передбачено, що виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
Водночас, ст.49 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
Таким чином, виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби, зокрема, з певними особливостями. Так, державний виконавець отримує від суду, який постановив вирок наступні документи: 1) якщо опис майна проводився - виконавчий лист, копію вироку та копію опису майна; 2) якщо опис майна не проводився - виконавчий лист, копію вироку та довідку про те, що опис майна не проводився. На підставі отриманих від суду документів державний виконавець приймає рішення про відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
У першому випадку, якщо опис майна вже проводився, державний виконавець перевіряє наявність зазначеного в описі майна і вживає заходи щодо виявлення іншого майна засудженого, яке підлягає конфіскації. У випадку виявлення такого майна, державний виконавець включає його до опису.
У другому випадку, якщо опис майна не проводився, державний виконавець здійснює виконавчі дії, спрямовані на виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації і після його виявлення здійснює опис майна, про що складає відповідну постанову.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документу стягувачу, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Як підтверджується матеріалами справи, що у виконавчому провадженні ВП№42826775 виконавчий документ постановою від 19.06.2014 повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також встановлено, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання - до 19.06.2015.
Відтак, вірно суд першої інстанції встановив, що на час розгляду справи, у виконавчому провадженні ВП№42826775 виконавчий документ 19.06.2014 повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», однак не скасованим залишається арешт, накладений у такому виконавчому провадженні.
Частинами 4 та 5 статті 59 Закону №1404, чинного на момент розгляду цієї справи, передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (надалі, також - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції про наявність підстав для скасування арешту майна ОСОБА_1 накладеного на підставі постанови ВП№42826775 про арешт майна боржника з виконання виконавчого листа № 462/3127/13-к від 07.02.2014 року виданого Залізничним районним судом м. Львова.
Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, а доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Вказане свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Враховуючи результат апеляційного перегляду, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі № 462/39/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04.06.24