04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/4737/22 пров. № А/857/7685/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої С.Я.,
представника позивача Сампари Н.М.,
розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Подлісна І.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 28 лютого 2024 року,
29 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), у якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову про виправлення помилки в процесуальному документі від 07 вересня 2022 року, прийняту головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик Вікторією Василівною, з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921; визнати протиправною та скасувати постанову про виправлення помилки в процесуальному документі від 17 листопада 2022 року, видану головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бойком Дмитром Олександровичем, з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15 грудня 2022 року він ознайомився із матеріалами виконавчого провадження, в результаті чого дізнався про існування наступних постанов: 1) постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 07 вересня 2022 року ВП № 54211921, пунктом 1 якої прийнято «внести виправлення до документу «Постанова про стягнення виконавчого збору» від 07 вересня 2022 року, стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 20 870,11 дол. США»; 2) постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 17 листопада 2022 року ВП № 54211921, згідно з п. 1 якої прийнято «внести виправлення в постанову головного державного виконавця Шмиглик В.В. № 54211921 від 07 вересня 2022 року про виправлення помилки в процесуальному документі, виправивши дату постанови про стягнення виконавчого збору з 07 вересня 2022 року на 21 жовтня 2020 року». Вказує, що постанова від 07 вересня 2022 року прийнята на підставі статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та мотивована тим, що згідно рішення суду до стягнення підлягає сума 208 701,13 дол. США, державним виконавцем при винесенні постанови допущено арифметичну помилку, оскільки було взято до уваги еквівалент дол. США на момент рішення суду. З даними постановами категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню. Зазначає, що оскаржені постанови про внесення виправлень винесені в межах ВП 69802476, а виправлення вносяться в виконавче провадження № 54211921, тоді виникає запитання на підставі чого та чим керувався державний виконавець коли виносив оскаржувану постанову в межах одного провадження, а виправлення вносив в інше провадження. Вказує, що п. 1 оскарженої постанови зазначено, що стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 20 870,11 дол. США., проте виконавцем не враховано, що виконавчий збір вже стягується постановою від 21 жовтня 2020 року у сумі 166 913,33 грн, однак державний виконавець з незрозумілих причин зазначив суму стягнення в іноземній валюті, не зазначивши гривневий еквівалент. Вважає, що такі процесуальні дії державного виконавця, призвели до збільшення суми стягнення виконавчого збору у гривневому еквіваленті, враховуючи коливання курсу валют. Зауважує, що в оскарженій постанові підставою для її винесення зазначено «назва документу для примусового виконання - виконавчий лист № 2-38/11 виданий 10.05.2017», при цьому державним виконавцем не враховано, що 07 вересня 2022 року в межах цього провадження ВП 54211921 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, тобто державний виконавець, вносив зміни на основі та в порядку вже закінченого виконавчого провадження.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов від 07.09.2022 року та від 17.11.2022 залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі № 500/4737/22 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 .
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, здійснено заміну неналежного відповідача на належного Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано Постанову про виправлення помилки в процесуальному документі від 07.09.2022 року, видану головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик Вікторією Василівною реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921. Визнано протиправною та скасовано Постанову про виправлення помилки в процесуальному документі від 17.11.2022 року видану головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бойком Дмитром Олександровичем реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем порушено п. 1 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» де зазначено, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. 07 вересня 2022 року Постановою про виправлення помилки № 54211921 державний виконавець вніс зміни: «до постанови про стягнення виконавчого збору від 07.09.2022 року» та змінив обчислення виконавчого, збору у розмірі 20870,11 $, вказавши, що дані зміни вносяться при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-38/11 від 10.05.2017 року. 17.11.2022 Постановою про виправлення помилки № 54211921, державний виконавець вніс зміни: «до постанови про виправлення помилки, виправили дату постанови про стягнення з 07.09.2022 року на 21.10.2020», вказавши, що дані зміни вносяться при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-38/11 від 10.05.2017 року. Постанова про стягнення виконавчого збору була виведена в окреме провадження, а виконавче провадження № 54211921 від 29 червня 2017 року було закінчене 07 вересня 2022 року. Тобто державний виконавець, вносив зміни на основі та в порядку вже закінченого виконавчого провадження. Відповідно до вищевикладеного суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що державний виконавець незаконно та необґрунтовано виніс постанову про виправлення помилки у процесуальному документі № 54211921 від 07.09.2022 року та постанову про виправлення помилки від 17.11.2022 року № 54211921, які призводять до значного збільшення суми стягнення виконавчого збору у гривневому еквіваленті, тому дані дії державного виконавця свідчать про протиправність та фіктивність оскаржуваних постанов.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Тернопільський відділ державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позовні вимоги в частині оскарження постанови від 07 вересня 2022 року про виправлення описки підлягали залишенню без розгляду, оскільки про існування цієї постанови представнику позивача було відомо ще 31 жовтня 2022 року, про він і зазначив у письмових поясненнях у справі № 500/3386/22 від 31 жовтня 2022 року. Вказує, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції невірно встановлені обставини справи, виклавши їх із позиції позивача, натомість не надано оцінку правильності застосування ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», якими керувався державний виконавець. Зауважує, що при винесенні оскаржуваних постанов виконавче провадження № 54211921 не відновлювалось. Звертає увагу на те, що при винесенні постанов про виправлення помилки не відбулось збільшення суми виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника, оскільки розмір виконавчого збору встановлюється законом, тому оскаржувані постанови не порушують прав позивача.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що доводи апеляційної скарги про пропущення строку позовної давності зводяться до переоцінки постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у цій справі, яка набрала законної сили, у якій апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Звертає увагу на те, що оскаржувані постанови призводять до значного збільшення суми стягнення виконавчого збору у гривневому еквіваленті, тому дії державного виконавця свідчать про протиправність оскаржуваних постанов.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, в своїх поясненнях покликалась на доводи в них викладені.
Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача в судове засідання не прибули, явку уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 29 червня 2017 року Тернопільським відділом державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження № 54211921, відповідно до якого солідарно стягувалась з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Тернопільське регіональне управління» заборгованість за кредитним договором № 311/207-Ф від 28 квітня 2007 року в сумі 208 701,13 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 1 667 313, 32 грн, а також 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді та 1700 грн судового збору. Дане виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа від 22 лютого 2011 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, який повторно видавався 10 травня 2017 року.
В подальшому, 04 травня 2020 року між ТОВ «Галицька фінансова компанія», код ЄДРПОУ 40656091, та ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , укладено Договір відступлення прав вимоги № 04/05/20 (далі - Договір), відповідно до якого ТОВ «Галицька фінансова компанія» відступає право вимоги до боржника за Кредитним договором, внаслідок чого ОСОБА_3 одержала право вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за кредитним договором.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року у справі № 2-38/11 замінено сторону виконавчого провадження, а саме замінено стягувача із ПАТ «КБ «Надра» в особі Відділення ПАТ «КБ «Надра» Тернопільське регіональне управління на його правонаступника - ОСОБА_3 , у виконавчому провадженні № 54211921 від 29 червня 2017 року за виконавчими листами, виданими Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області № 2-38/11- від 10 травня 2017 року.
21 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № 54211921 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 166 913,33 грн на підставі виконавчого листа № 2-38/11, що виданий 10 травня 2017 року.
06 вересня 2022 року ОСОБА_3 звернулась до головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик В.В. із заявою про повернення виконавчого листа у зв'язку з повним погашенням боргу ОСОБА_1
07 вересня 2022 року Головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик В.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, відповідно до якої встановлено, що згідно заяви стягувача від 06 вересня 2022 року у зв'язку з повним погашенням боргу, керуючись вимогами п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження з примусового виконання закінчено. Постанову про стягнення виконавчого збору № 54211921 від 21 жовтня 2020 року виведено в окреме провадження. Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 54211921 від 21 жовтня 2020 року виведено в окреме провадження. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
07 вересня 2022 року головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик В.В. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження за реєстраційним номером ВП в АС ВП: 69802476, відповідно до якої стягнуто з ОСОБА_1 в користь держави виконавчий збір (без зазначення суми). Вказано, що дана постанова винесена на виконання постанови № 54211921 від 21 жовтня 2020 року.
20 вересня 2022 року головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик В.В. винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів ОСОБА_1 , крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
07 вересня 2022 року головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик В.В. прийнято постанову про виправлення помилки в процесуальному документі з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921. Пунктом 1 цієї постанови внесено виправлення до документу «Постанова про стягнення виконавчого збору
від 07.09.2022 року, стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 20 870,11 дол. США». Вказано, що підставою для її винесення зазначено - назва документу для примусового виконання - виконавчий лист № 2-38/11 виданий 10 травня 2017 року.
17 листопада 2022 року головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бойком Д.О. прийнято постанову про виправлення помилки в процесуальному документі з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921. Пунктом 1 цієї постанови внесено виправлення в постанову головного державного виконавця Шмиглик В.В. № 54211921 від 07 вересня 2022 року про виправлення помилки в процесуальному документі, виправивши дату постанови про стягнення виконавчого збору з 07 вересня 2022 року на 21 жовтня 2020 року. Пунктом 2 цієї постанови вказано, що абзац 1 пункту першого постанови головного державного виконавця Шмиглик В.В. № 54211921 від 07 вересня 2022 року про виправлення помилки в процесуальному документі, у зв'язку із виправленням вищезазначеної помилки вважати наступним: внести виправлення до документу «Постанова про стягнення виконавчого збору від 21 жовтня 2020 року.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, проте вважає, що мотиви прийнятого рішення є помилковими, з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1404-VIIІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIIІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Порядок сплати виконавчого збору регламентований нормами статті 27 Закону №1404-VIII.
Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України ( ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ).
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ ).
Частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Згідно частини 6 статті 27 Закону № 1404-VІІІ у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Із матеріалів справи слідує, що 29 червня 2017 року Тернопільським відділом державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження № 54211921, відповідно до якого солідарно стягувалась з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Тернопільське регіональне управління» заборгованість за кредитним договором № 311/207-Ф від 28 квітня 2007 року в сумі 208 701,13 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 1 667 313, 32 грн, а також 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді та 1700 грн судового збору. Дане виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа від 22 лютого 2011 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, який повторно видавався 10 травня 2017 року.
21 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № 54211921 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 166 913,33 грн на підставі виконавчого листа № 2-38/11, що виданий 10 травня 2017 року.
07 вересня 2022 року головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик В.В. прийнято постанову про виправлення помилки в процесуальному документі з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921. Пунктом 1 цієї постанови внесено виправлення до документу «Постанова про стягнення виконавчого збору
від 07.09.2022 року, стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 20 870,11 дол. США». Вказано, що підставою для її винесення зазначено - назва документу для примусового виконання - виконавчий лист № 2-38/11 виданий 10 травня 2017 року.
17 листопада 2022 року головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бойком Д.О. прийнято постанову про виправлення помилки в процесуальному документі з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921. Пунктом 1 цієї постанови внесено виправлення в постанову головного державного виконавця Шмиглик В.В. № 54211921 від 07 вересня 2022 року про виправлення помилки в процесуальному документі, виправивши дату постанови про стягнення виконавчого збору з 07 вересня 2022 року на 21 жовтня 2020 року. Пунктом 2 цієї постанови вказано, що абзац 1 пункту першого постанови головного державного виконавця Шмиглик В.В. № 54211921 від 07 вересня 2022 року про виправлення помилки в процесуальному документі, у зв'язку із виправленням вищезазначеної помилки вважати наступним: внести виправлення до документу «Постанова про стягнення виконавчого збору від 21 жовтня 2020 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у постанові про виправлення помилки в процесуальному документі з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921 від 07 вересня 2022 року державним виконавцем встановлено наступне: «згідно рішення суду до стягнення підлягає сума 208701,13 дол. США, Державним виконавцем при винесенні постанови допущено арифметичну помилку, оскільки було взято до уваги еквівалент дол. США на момент винесення рішення суду». Також у вказаній постанові зазначено, що вона прийнята, керуючись статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Відповідно до частин 1-3 статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Як уже зазначалось вище, у виконавчому листі, виданому судом, зазначено, що сума боргу за кредитним договором становить 208 701,13 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 1 667 313, 32 грн.
Згідно постанови про стягнення виконавчого збору від 21 жовтня 2020 року, винесеної у вказаному виконавчому провадженні з боржника підлягало стягненню 166 913,33 грн виконавчого збору.
Колегія суддів звертає увагу, що постанова про стягнення виконавчого збору була винесена 21 жовтня 2020 року, а оскаржувані постанови про виправлення помилки у виконавчому документі - 07 вересня 2022 року та 17 листопада 2022 року.
Водночас, із постанови про виправлення помилки в процесуальному документі від 07 вересня 2022 року, прийнятої головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Шмиглик В.В., з реєстраційним номером ВП в АСВП: 54211921 слідує, що державним виконавцем при винесенні постанови допущено арифметичну помилку, оскільки було взято до уваги еквівалент дол. США на момент винесення рішення суду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено право виконавця з власної ініціативи виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки.
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що частина 3 статті 74 Закону № 1404-VIII спрямована на надання можливості виконавцю виправити помилки, що викладені у процесуальних документах в рамках виконавчого провадження, які при цьому б не змінювали змісту документу.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 814/758/17.
Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 22-ц/354/11 зазначив наступне:
«Арифметична помилка - це помилка у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв'язку із використанням несправної техніки.
Не є арифметичними помилками, а отже, не можуть бути виправлені застосування неправильних методик підрахунку та неправильних вихідних даних для проведення арифметичних обчислень».
Суд апеляційної інстанції зауважує, що постанови про виправлення помилок у постанові про стягнення виконавчого збору від 21 жовтня 2020 року фактично змінюють її зміст, оскільки виправлення у даному випадку змінює розмір стягнення виконавчого збору.
Враховуючи, що виправлення у постанові виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору не є арифметичною помилкою, має вплив на права та законні інтереси позивача, змінює зміст постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування постанови про виправлення помилки в процесуальному документі від 07 вересня 2022 року та постанови про виправлення помилки в процесуальному документі 17 листопада 2022 року.
Суд першої інстанцї прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, проте в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не надано оцінку правильності застосування ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», якими керувався державний виконавець при прийнятті постанов про виправлення помилки у процесуальному документі, тому колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду у частині мотивів задоволення позовних вимог.
Стосовно доводів скаржника про те, що позовні вимоги в частині оскарження постанови від 07 вересня 2022 року про виправлення описки підлягали залишенню без розгляду, оскільки про існування цієї постанови представнику позивача було відомо ще 31 жовтня 2022 року, про він і зазначив у письмових поясненнях у справі № 500/3386/22 від 31 жовтня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов від 07.09.2022 року та від 17.11.2022 залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2023 року, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі № 500/4737/22 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У вказаній постанові Восьмий апеляційний адміністративний суд встановив наступні обставини: «позивач звертаючись до суду з даним позовом, 26 грудня 2022 року, також подав заяву про поновлення строку звернення до суду мотивуючи тим, що 15 грудня 2022 року ознайомився з матеріалами відповідного виконавчого провадження, а також оскаржуваними у даній справі постановами державного виконавця.
При цьому, подаючи заяву державному виконавцю для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримання копії постанов, позивач зазначив, що інформація необхідна для пред'явлення в суд.
Суд першої інстанції ухвалою від 20 січня 2023 року прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрив провадження у справі. При цьому цей суд зазначив, що позов подано у строк, установлений законом.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт ознайомлення 15 грудня 2022 року позивача з матеріалами виконавчого провадження, та відповідно і оскаржуваними в даній справі постановами державного виконавця, то позивач підставно, подаючи даний позов до суду 26 грудня 2022 року, просив поновити строк звернення з таким до суду.
Разом з тим матеріали справи не містять доказів одержання позивачем оскаржуваних постанов державного виконавця чи ознайомлення і з їх змістом раніше.
Враховуючи вище викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасного та помилкового висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, а тому з врахуванням положень п.1, 4 ч.1 ст. 320 КАС України оскаржувану ухвалу слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.»
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на вказане, доводи скаржника про наявність підстав про залишення позовної заяви без розгляду є необгрунтованими та не можуть братись судом до уваги.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду у частині мотивів задоволення позовних вимог, частково задовольнивши апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 500/4737/22 змінити у частині мотивів задоволення позову.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
Л. Я. Гудим
Повне судове рішення складено 04 червня 2024 року.