04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 569/4397/24 пров. № А/857/9224/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В. Сеника Р.П.,
за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
позивач: ОСОБА_1
представника відповідача: Кученець О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2024 року у справі № 569/4397/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про скасування постанови,
суддя в 1-й інстанції - Левчук О.В.
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне
дата складання повного тексту рішення - 03 квітня 2024 року
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради (далі також відповідач) та просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, у якому просить скасувати постанову серії RVN №032639 від 27.02.2024, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в розмірі 680 гривень.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради відносно нього була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в режимі фотозйомки серії RVN №032639. Відповідно до постанови, позивачем нібито було скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: 27.02.2024 о 10:43 годині у м. Рівне по вул. Квітки-Основ'яненка, 10, порушив правила стоянки, здійснив стоянку транспортного засобу на тротуарі, де для руху пішоходів залишається менше 2 метрів, чим порушив п.15.10«в» ПДР України та ч. 3 ст. 122 КУпАП. Вимір здійснено ручним лазерним світловіддалеміром BOSCH GLM 500. Зазначає, що притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованим та недоведеним, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Скасувано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії RVN№032639 від 28.02.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн 00 коп., а провадження у справі закрити.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.
Також вказує про те, що автомобіль позивача був розташований на тротуарі де для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів, вказане правопорушення зафіксовано у фотознімках доданих до відзиву, вимір проводився лазерним вимірювачем BOSCH GLM 500. Зазначає, що вказані фотознімки відповідають Приміткам ст.14-2 КУпАП, згідно якої режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів
та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.3 статті 122 КАС України є можливим у випадку, якщо зупинка чи стоянка транспортного засобу здійснена з порушенням правил дорожнього руху, і що такі зупинка чи стоянка створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху. Якщо ж немає факту створення транспортним засобом перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, то відповідальність за порушення правил зупинки чи стоянки транспортного засобу наступає за частиною 1 статті 122 КУпАП. Зазначає, що докази надані відповідачем не дають чітко зрозуміти, що заміри проводилися саме із транспортним засобом «Mitsubishi Pajero», д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки на фото 27.02.2024 року о 10:13:02 годині, видно руки особи та замір на приладі BOSCH GLM500, який становить « 1,518m» попереду вищевказаного транспортного засобу, а не збоку нього та жодним чином не фіксує відстань від краю тротуару до найближчої бокової частини транспортного засобу. За таких обставин виникають сумніви щодо здійснення замірів що відображаються на фотознімку та місця події, так як зазначив відповідач.
30 травня 2024 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі від Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради.
Зазначає, що твердження позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, про сумніви щодо здійснених замірів, що відображаються на фотознімку, доданого до відзиву на позовну заяву, який був зроблений 27.02.2024 о 10:13:02, то такі сумніви позивача не підтверджені ним жодним належним, достовірним та достатнім доказом, в розумінні ст. ст. 72-76 КАС України. Проте, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 статті 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 статті 77 КАС України). Разом з тим, фотофіксація правопорушення не повинна містити відомостей про процедуру вимірювання, такі вимоги не передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На фотознімку, доданому до відзиву на позовну заяву, який був зроблений 27.02.2024 о 10:13:02 зафіксовано те, що замір був зроблений інспектором з паркування та результати його становлять 1,518 метра, що підтверджує ту обставину, що для руху пішоходів залишається менше 2 метрів. На даних фотознімках відсутні дорожні знаки, які дозволяють таку стоянку. Позивачем не доданого жодного доказу, що спростовує результати такого заміру. Висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на нормах КУпАП.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується із матеріалів справи, що 28.02.2024 відносно ОСОБА_1 інспектором Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Тудзьо Р. В. винесена постанова серії RVN №032639, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 680 гривень.
За змістом вказаної постанови ОСОБА_1 27.02.2024 о 10:43 годині за адресою: м. Рівне, вул. Квітки-Основ'яненка, 10, порушив правила стоянки, здійснив стоянку транспортного засобу на тротуарі, де для руху пішоходів залишається менше 2 метрів, чим порушив п.15.10 «в» ПДР України та ч. 3 ст. 122 КУпАП. Вимір здійснено ручним лазерним світловіддалеміром BOSCH GLM 500. Фотозйомка проводилася спецзасобом марки SAMSUNG A235F/DSN.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту норми п.п. «в» п. 15.10 ПДР України вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Суд першої інстанції зазначає, що інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради не надано належних доказів того, що для руху пішоходів на цьому тротуарі залишається менше 2 метрів, і що в такій ситуації створена перешкода дорожньому руху або загроза безпеці руху. Суд першої інстанції вказує, що доводи відповідача про те, що факт порушення підтверджується замірами ручного лазерного світловіддалеміра марки BOSCH GLM 500, є необґрунтованими, з огляду на те, що на одній із наявних фотографії з місця події видно зображення попереду ТЗ руки особи, яка тримає лазерний світловіддалемір марки BOSCH, на екрані якого містяться цифри « 1,518 m».
Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як передбачено ч.1 статті 219 КУпАП, виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування (ч.3 статті 219 КУпАП).
Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Згідно з статтею 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 року № 1306 (далі ПДР України) передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1.10 ПДР тротуар це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Відповідно до п.п. «б» п. 15.10 ПДР України, забороняється стоянка транспортних засобів; на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Підпунктом «в» п.15.10 ПДР України зазначено, що стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП.
Також, в матеріалах справи містяться фотознімки припаркованого автомобіля позивача, з яких вбачається, що ним було припарковано автомобіль марки «Mitsubishi Pagero» , державний номерний знак « НОМЕР_2 » на тротуарі, та з яких можна зробити висновок, що для руху пішоходів залишається менше 2 метрів, та фотознімка із замірами ручного лазерного світловіддалеміра марки BOSCH GLM 500, на екрані якого містяться цифри « 1,518 m».
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормами ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-8 цього Кодексу.
Частинами 3-5 ст.279-1 КУпАП встановлено, якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 142 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 142 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення). Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою - четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі. Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Із змісту норми п.15.10 ПДР слідує, що стоянка забороняється, зокрема:
б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);
в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Вказані випадки стосуються заборони стоянки транспортних засобів на тротуарі, однак містять два винятки: наявність місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, та розташування легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Відмінність між цими допустимими винятками полягає в розташуванні транспортного засобу: у першому винятку на тротуарі за наявності відповідних дорожніх знаків, в другому винятку - на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Водночас, за диспозицією пп.«в» п.15.10 ПДР України краєм тротуару є зовнішній бік тротуару, що знаходиться біля проїзної частини автомобільної дороги (вулиці) для руху транспортних засобів. Паркування автомобілів на краю тротуару із залишенням по внутрішній його стороні два метри для вільного руху пішоходів передбачає уникнення руху транспортного засобу джерела підвищеної небезпеки по тротуару та убезпечення тим самим пішоходів, забезпечення їхнього вільного і безпечного пересування тротуаром.
Відповідно до пункту 11.13 ПДР України забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під'їздів.
Як вбачається з матеріалів фотофіксації, інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти ОСОБА_2 , було здійснено заміри лазерним далекоміром марки BOSCH GLM 500 від краю тротуару до найближчої бокової частини транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero д.н.з НОМЕР_2 .
Колегія суддів звертає увагу, що саме такий спосіб фотофіксації пристрою з даними відстані відповідач у відзиві на апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що з метою ідентифікації даних пристрою та транспортного засобу, а саме наявності на фото державного реєстраційного номерного знаку, фотофіксацію було здійснено попереду транспортного засобу.
Посилання суду першої інстанції що у розглядуваній справі не підтверджено достатніми належними та допустимими доказами того, що позивач керуючи транспортним засобом «Mitsubishi Pagero», державний номерний знак якого «BK1987IH», порушив правила стоянки, здійснив стоянку транспортного засобу на тротуарі, де для руху пішоходів залишається менше 2 метрів є безпідставними, оскільки дослідивши надані докази, колегія суддів приходить до висновку про наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
За таких обставин, доводи позивача про дотримання ним вимог підпункту «в» пункту 15.10 ПДР України є необґрунтованими та безпідставними, а тому позивача правомірно притягнуто до відповідальності за порушення правил стоянки.
Крім того, колегя суддів зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 статті 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення
(ч. 1 статті 77 КАС України).
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.
В розглядуваному випадку такі вимоги дотримані відповідачем, спірна постанова відповідає вимогам ст.283 КУпАП, суд оцінюючи зібрані у справі в сукупності докази, дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог. Відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи, що вказані матеріали фотофіксації містять інформацію про обставини події та підтверджують скоєння позивачем адміністративного правопорушення, вони розглядаються судом як доказ.
При цьому, колегія суддів зазначає, що доказів неправомірної поведінки інспектора позивачем не надано, а судом не встановлено, тому, приймаючи оскаржувану постанову, інспектор з паркування діяв правомірно, реалізовувавши свої повноваження по забезпеченню безпеки дорожнього руху.
Отже, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв'язку та сукупності мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Керуючись статтями ч. 3 ст. 243, ст.ст. 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2024 року у справі № 569/4397/24 скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради про скасування постанови відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04.06.24