28 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/215/24 пров. № А/857/9242/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Запотічного І.І.
з участю секретаря судового засідання Слободян І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Головного управління Національної поліції у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року, ухвалене суддею Мартинюком В.Я. у м. Львові, у справі № 380/215/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу від 12.12.2023 року № 4429 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Золочівського РВП ГУ НП» та наказ від 19.12.2023 року № 576о/с «Про особовий склад»;
- поновити з 20.12.2023 року на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області;
- стягнути середній розмір його грошового забезпечення за період з 20.12.2023 року по дату фактичного поновлення на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції № 1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області;
- рішення суду в частині поновлення на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції № 1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області, а також присудження виплати середнього грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.
25 березня 2024 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив.
Визнав протиправним та скасував пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 12.12.2023 року № 4429 "Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Золочівського РВП ГУ НП" та наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 19.12.2023 року № 576о/с "Про особовий склад".
Поновив ОСОБА_1 з 20.12.2023 року на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції відділення поліції № 1 Золочівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області.
Стягнув з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 84452 грн. 60 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 27322 грн. 98 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів допустив до негайного виконання.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що висновком службового розслідування не підтверджено обставин наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку, про який ідеться у рапорті, на підставі якого призначалось службове розслідування.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржили відповідач та позивач, подавши апеляційну скаргу.
Відповідач у апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з отриманою слідчим інформацією (справа № 463/10937/23), позивач причетний до вчинення розслідуваного кримінального правопорушення. Також вказує, що в ході проведення службової діяльності позивач 17.05.2023 року, отримавши справу оперативного супроводу кримінального провадження від 01.02.2017 року, у провадження дану справу не прийняв, однак, будучи відповідальним працівником оперативного підрозділу, зобов'язаний був впродовж доби винести постанову про прийняття її до свого провадження. Також вказує, що у позивача знаходиться на виконанні СОСКП за матеріалами ЄРДР № 1201714016000041 від 12.07.2017 року, однак з моменту отримання даного провадження до виконання останній у плані заходів по вказаному кримінальному провадженні не зазначив термінів його виконання, при цьому ця кримінальна справа ведеться неналежним чином.
Позивач у апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розподілу витрат на правову допомогу та постановити нове рішення, яким стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 60000 грн. понесених ним витрат на правову допомогу.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що на підставі наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області № 4300 від 04.12.2023 року «Про призначення службового розслідування, створення дисциплінарної комісії та відсторонення від виконання службових обов'язків» призначено службове розслідування у формі письмового провадження, у зв'язку із надходженням 02.12.2023 року рапорту працівника УГІ ГУНП з приводу можливих порушень службової дисципліни зі сторони окремих працівників Золочівського РВП ГУНП у Львівській області.
У висновку службового розслідування від 08.12.2023 року вказано, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, оскільки порушив вимоги пунктів 1, 2 ч.1 ст.18 та ч.1 ст. 61 Закону України «Про Національну поліцію», статей 22, 38 Закону України «Про запобігання корупції», підпунктів 1, 6, 13 ч.3 ст.1, п. 7 ч. 3 ст. 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 п.1 розділу ІІ, п.3 розділу IV, абзацу 2 ч.3, абзацу 3 ч.4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, підпунктів 1.1 та 1.2 п.1 наказу ГУНП у Львівській області від 27.04.2023 року № 1470 «Про покращення службової дисципліни та забезпечення належного інформування», за скоєння вчинку, що підриває та дискредитує авторитет поліції. Дисциплінарна комісія рекомендувала застосувати дисциплінарне стягнення до позивача у вигляді звільнення зі служби в поліції.
На підставі наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області № 4429 від 12.12.2023 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Золочівського РВП ГУНП», за вчинення встановлених у ході службового розслідування правопорушень, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
На підставі наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області № 576 о/с від 19.12.2023 року «Про особовий склад» позивач з 19.12.2023 року звільнений зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Апеляційний суд встановив, що, в ході службового розслідування, відповідач встановив, шо позивач:
- причетний до вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження 62023140110000551, про що зазначено в ухвалі слідчого судді Личаківського районного суду м. Львові від 01.12.2023 року в справі № 463/120937/23;
- не прийняв до провадження справу оперативного супроводу кримінального провадження від 01.02.2017 року № 1201714016000017 за фактом пошкодження групою осіб хреста меморіалу жертвам масового знищення цивільного населення в урочищі Гута-Пеняцька, яку отримав 17.05.2023 року;
- у плані заходів кримінального провадження № 1201714016000041 від 12.07.2017 року порушеного за ч. 1 ст. 115 КК України не вказав термінів їх виконання та з 2017 року не здійснював по справі жодних слідчих дій.
Вказаними діями, на думку відповідача, позивач порушив вимоги:
- пунктів 1, 2 ч.1 ст.18 та ч.1 ст. 61 Закону України «Про Національну поліцію»;
- статей 22, 38 Закону України «Про запобігання корупції»;
- підпунктів 1, 6, 13 ч. 3 ст. 1, п.7. ч.3 ст. 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
- абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 п.1 розділу ІІ, п.3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських;
- підпунктів 1.1 та 1.2 п.1 наказу ГУНП у Львівській області від 27.04.2023 року № 1470 «Про покращення службової дисципліни та забезпечення належного інформування»;
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію України», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію України», поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
У частині 1 статті 61 Закону України «Про Національну поліцію України» зазначено, що на поліцейських поширюються обмеження, визначені Законом України "Про запобігання корупції", цим та іншими законами України.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про запобігання корупції», особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
Згідно із статтею 38 вказаного закону, особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, під час виконання своїх службових повноважень зобов'язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.
Відповідно до пунктів 1, 6, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського:
1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;
6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;
13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.
У пункті 7 частини 3 статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, керівник несе відповідальність за дотримання підлеглими службової дисципліни. З метою забезпечення дотримання службової дисципліни керівник зобов'язаний: контролювати дотримання підлеглими службової дисципліни, аналізувати її стан та об'єктивно доповідати про це безпосередньому керівникові, проводити профілактичну роботу із зміцнення службової дисципліни та запобігання вчиненню підлеглими правопорушень.
Згідно із абзацами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен:
неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;
поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України;
у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків;
неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України;
виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку, не допускати дискримінації в будь-якій формі.
Пунктом 3 розділ IV Правил етичної поведінки поліцейських передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики.
При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику та допускати дискримінацію в будь-якій формі.
Отже, відповідач, в ході службового розслідування, навів ряд положень законодавства, які, на думку відповідача, порушив позивач внаслідок того, що він:
- причетний до вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження 62023140110000551, про що зазначено в ухвалі слідчого судді Личаківського районного суду м. Львові від 01.12.2023 року в справі № 463/120937/23;
- не прийняв до провадження справу оперативного супроводу кримінального провадження від 01.02.2017 року № 1201714016000017 за фактом пошкодження групою осіб хреста меморіалу жертвам масового знищення цивільного населення в урочищі Гута-Пеняцька, яку отримав 17.05.2023 року;
- у плані заходів кримінального провадження № 1201714016000041 від 12.07.2017 року порушеного за ч. 1 ст. 115 КК України не вказав термінів їх виконання та з 2017 року не здійснював по справі жодних слідчих дій.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що дисциплінарна комісія у ході службового розслідування не розмежувала, яка із вказаний вище дій, які правила законів та нормативно-правових актів порушує. Тобто, дисциплінарна комісія встановила вчинення вказаних вище дій та зазначила загальний перелік норм, які вони порушують.
Апеляційний суд встановив, що відповідач притягнув позивача до відповідальності за порушення пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію України», згідно з якими поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Однак, вказані норми є загальними і завжди потребують конкретизації із посиланням на норму права, яка більш детально описує певне правило, тому вказані норми не можуть бути самостійно застосовані для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
Стаття 38 Закону України “Про запобігання корупції” (Додержання вимог закону та етичних норм поведінки), передбачає, що особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, під час виконання своїх службових повноважень зобов'язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.
Як вище встановив апеляційний суд, відповідач не з'ясував якими діями чи бездіяльністю позивач допустив порушення етичних норм та яких саме.
Також, відповідач не встановив випадків не ввічливості позивача у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.
Крім того, відповідач не вказав, яких саме вимог закону не дотримався позивач, оскільки, як вище встановив апеляційний суд, вказуючи на порушення позивачем вимог закону, відповідач не зазначає, у яких діях (бездіяльності) позивача проявилось відповідне порушення.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідач не довів порушення позивачем вимог ст. 38 Закону України “Про запобігання корупції”.
Крім того, відповідач ставить у вину позивачу порушення статті 22 Закону України «Про запобігання корупції», згідно з якою особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
Відповідач пов'язує порушення цієї норми із тим, що позивач отримав неправомірну вигоду за не притягнення особи до кримінальної відповідальності. Цю інформацію, дисциплінарна комісія встановила з ухвали слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 01 грудня 2023 року у справі № 463/10937/23, яка здобута досудовим розслідуванням в кримінальному провадженні № 6202314011000051 від 29.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. В межах цієї кримінальної справи у службовому кабінеті позивача був проведений обшук.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Однак, як слідує із висновку службового розслідування, відповідач обмежився лише встановленими у ході кримінального провадження № 6202314011000051 від 29.11.2023 року обставинами.
Із висновку службового розслідування слідує, що відповідач не досліджував які дії чи бездіяльність, на порушення статті 22 Закону України «Про запобігання корупції», вчинив (допустив) позивач, форму вини позивача та наслідки, які настали від дій чи бездіяльності позивача.
Апеляційний суд звертає увагу, що дисциплінарна комісія зобов'язана безпосередньо встановити склад дисциплінарного проступку, а не застосовувати інформацію, яка є у матеріалах кримінального провадження, оскільки така інформація встановлена органом досудового розслідування, а не дисциплінарною комісією.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідач не змогла пояснити склад дисциплінарного проступку, який вчинив позивач, що призвело до порушення 22 Закону України «Про запобігання корупції».
Крім цього, відповідач ставить у вину позивачу порушення пунктів 1, 6, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, згідно з якими, службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського:
1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;
6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;
13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинками, які кваліфікуються як порушення Присяги поліцейського, та є такими що підривають авторитет працівника Національної поліції, є протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою, у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника , що мають бути доведені у визначеному порядку.
Самого лише посилання на загальні вимоги Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції, Правил № 1179, посадової інструкції, чи інших норм чинного законодавства недостатньо для належного обґрунтування рішення про застосування дисциплінарного стягнення. Необхідно конкретизувати кваліфікацію порушення поліцейським вказаних вимог, шляхом чіткого визначення, яке саме діяння вчинив поліцейський, та якою саме нормою заборонено вчиняти відповідне діяння.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд наголошує на тому, що будь-які фактори, у тому числі суспільний резонанс навколо відповідних подій, не звільняють суб'єкта владних повноважень від обов'язку під час прийняття рішення діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та не виключає необхідність з'ясувати та встановлювати саме наявність складу дисциплінарного проступку в діяннях поліцейського.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідач, заначивши, що позивач допустив порушення Присяги працівника поліції, не встановив складу цього дисциплінарного проступку, а обмежився, виключно, констатацією факту, про порушення позивачем Присяги поліцейського (без зазначення в чому полягає таке порушення).
Отже, на переконання апеляційного суду, відповідач не довів вчинення позивачем порушення пункту 1 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України).
Щодо порушення позивачем пункту 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини.
Як вище встановив апеляційний суд, в ході службового розслідування не встановлено, кому, коли, в який строк та яким способом зобов'язаний був повідомити позивач про вчинення правопорушення іншим працівником поліції.
Також, в ході службового розслідування достовірно не встановлено тієї обставини, чи було відомо позивачу про вчинення іншим працівником поліції правопорушення, оскільки, як йшлося вище, службове розслідування, яке розпочалось за фактом отримання неправомірної винагороди, мало б завершитись висновком, яким би підтверджувався або спростовувався факт отримання позивачем неправомірної винагороди, однак, цих обставин в ході службового розслідування встановлено не було.
Апеляційний суд наголошує на тому, що відповідно до п. 4 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України службове розслідування має встановити, в першу чергу, наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування.
Отже, службове розслідування мало встановити наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) позивача з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування.
Таким чином апеляційний суд встановив, що висновки службового розслідування не стосуються суті самого розслідування, а відтак, апеляційний суд вважає, що в межах службового розслідування не встановлено у яких діяннях позивача проявилось порушення обов'язку сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.
Відповідно до частини 4 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, медіа (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 4 розділу V Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року № 893, службове розслідування має встановити:
наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування;
наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій;
ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок;
обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього;
відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;
вид і розмір заподіяної шкоди;
причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Проаналізувавши наведені вище положення, які стосуються призначення та проведення службового розслідування, апеляційний суд встановив, що службове розслідування проводиться в межах підстав, які були причиною його призначення.
Апеляційний суд встановив, що службове розслідування призначене за фактом ймовірного отримання позивачем неправомірної винагороди від громадянина К., що встановлено у ході досудового розслідування кримінального справи (номер провадження 6202314011000051).
Апеляційний суд зауважує, що дисциплінарна комісія позбавлена можливості виходити за межі підстав для проведення службового розслідування та звертає увагу на те, що службове розслідування за фактом не прийняття позивачем до провадження справи оперативного супроводу кримінального провадження від 01.02.2017 року № 1201714016000017 відкритого за фактом пошкодження групою осіб хреста меморіалу жертвам масового знищення цивільного населення в урочищі Гута-Пеняцька, яку позивач отримав 17.05.2023 року та фактом не зазначення термінів виконання заходів, які будуть здійснені в межах кримінального провадження № 1201714016000041 від 12.07.2017 року порушеного за ч. 1 ст. 115 КК України, які зазначені в плані заходів, не проводилось, оскільки відповідний наказ відповідач не видавав.
Апеляційний суд встановив, що, виявивши обставину, що позивач не прийняв позивачем до провадження справу оперативного супроводу кримінального провадження від 01.02.2017 року № 1201714016000017 відкритої за фактом пошкодження групою осіб хреста меморіалу жертвам масового знищення цивільного населення в урочищі Гута-Пеняцька, яку позивач отримав 17.05.2023 року та фактом не зазначення термінів виконання заходів, які будуть здійснені в межах кримінального провадження № 1201714016000041 від 12.07.2017 року порушеного за ч. 1 ст. 115 КК України, які зазначені в плані заходів, в межах службового розслідування щодо ймовірного отримання позивачем неправомірної винагороди, відповідач не провів службового розслідування щодо виявленого правопорушення, та притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності за вчинення інших дисциплінарних правопорушень без проведення службового розслідування.
На переконання апеляційного суду, службове розслідування за фактом отримання позивачем неправомірної винагороди, не є службовим розслідуванням щодо правопорушення за фактом не прийняття позивачем до провадження справи оперативного супроводу кримінального провадження від 01.02.2017 року № 1201714016000017 відкритого за фактом пошкодження групою осіб хреста меморіалу жертвам масового знищення цивільного населення в урочищі Гута-Пеняцька, яку позивач отримав 17.05.2023 року та фактом не зазначення термінів виконання заходів, які будуть здійснені в межах кримінального провадження № 1201714016000041 від 12.07.2017 року порушеного за ч. 1 ст. 115 КК України, які зазначені в плані заходів.
На думку апеляційного суду, щодо цих правопорушень, відповідач був зобов'язаний встановити:
- наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського;
- наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій;
- ступінь вини особи, що вчинили дисциплінарний проступок;
- обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього;
- відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;
- вид і розмір заподіяної шкоди;
- причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Отже, апеляційний суд встановив, що, не провівши службового розслідування щодо факту не прийняття позивачем до провадження справи оперативного супроводу кримінального провадження від 01.02.2017 року № 1201714016000017 відкритого за фактом пошкодження групою осіб хреста меморіалу жертвам масового знищення цивільного населення в урочищі Гута-Пеняцька, яку позивач отримав 17.05.2023 року та факту не зазначення термінів виконання заходів, які будуть здійснені в межах кримінального провадження № 1201714016000041 від 12.07.2017 року порушеного за ч. 1 ст. 115 КК України, що зазначені в плані заходів, які виявлені під час службового розслідування за фактом ймовірного отримання позивачем неправомірної винагороди, відповідач порушив порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, тобто діяв з перевищенням повноважень, що надані чинним законодавством України.
З огляду на наведені вище міркування, апеляційний суд вважає, що відповідач протиправно притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади, оскільки, в ході службового розслідування не встановив факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
Отже, накази від 12.12.2023 року № 4429 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Золочівського РВП ГУ НП» та наказ від 19.12.2023 року № 576о/с «Про особовий склад» є протиправним і їх необхідно скасувати, тому відповідну позовну вимогу необхідно задовольнити.
Що стосується позовної вимоги про поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області, то апеляційний суд зазначає наступне.
Порушення відповідачем встановленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство, установа, організація, що допустили таке незаконне звільнення.
Апеляційний суд встановив те, що до моменту звільнення позивач працював на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області.
Тому поновити позивача необхідно на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області з 20.12.2023 року, тобто наступний день після звільнення, оскільки у день прийняття наказу про звільнення (19.12.2023 року) позивач вважається таким, що ще працював.
Отже, позовну вимогу про поновлення позивача відділенні поліції №1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції необхідно задовольнити.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Апеляційний суд перевірив розрахунок середнього заробітку за час вимішеного прогулу, який провів суд першої інстанції, та вважає його правильним.
Вказані висновки є підставою для задоволення позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи те, що апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, новий розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції у Львівській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року в справі № 380/215/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
І. І. Запотічний
Повний текст постанови складений 04.06.2024 року