04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/1477/24 пров. № А/857/8424/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої С.Я.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Іванов А.П.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
24 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Закарпатській області, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 1249847 від 15 січня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою серії ЕНА № 1249847 від 15 січня 2024 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Вказує, що його звинуватили в порушенні п. 31.4.7е ПДР, а саме в тому, що він керував автомобілем, у якого відсутній передбачений конструкцією задній бампер. Зауважує, що 15 січня 2024 року працівники поліції зупинили транспортний засіб під його керуванням нібито через те, що у нього не було увімкнуто ближнє світло фар. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та перегляду запису із приладу, на якому таке правопорушення було зафіксовано (не увімкнення ближнього світла), уповноважені особи органу поліції побачили, що ближнє світло транспортного засобу насправді було увімкнено. Після цього, уповноважені особи органу поліції почали стверджувати, що він перебуває у стані наркотичного сп'яніння, на що він заперечив та погодився пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп'яніння у найближчому медичному закладі і поїхав туди разом із поліцейськими на їхньому службовому транспорті. Згідно з Висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 76 від 15 січня 2024 року ознак сп'яніння у нього не виявлено. Після цього працівники поліції привезли його до місця, де вони його зупинили і де знаходився його транспортний засіб та склали відносно нього оскаржувану постанову. Вважає, що поліцейськими порушено ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки законних підстав для зупинки транспортного засобу під його керуванням не було. Зазначає, що вказана постанова підлягає скасуванню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вчинення ним адміністративного правопорушення.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1249847 від 15.01.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано та закрито провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не надав суду будь-яких доказів, які підтверджують правомірність прийнятого ним рішення, при цьому в оскаржуваній постанові зазначено, що до такої додається відео з боді камер 3785 та 3808, однак суд позбавлений дослідити таке, зокрема встановити, чи дійсно автівка позивача була з технічними несправностями у вигляді відсутності бамперу, оскільки таке не було надано до суду відповідачем. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому вважав за необхідне задовольнити позов, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, а провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо позивача закрити.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що інспектором ВП № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Негрею В.П. було виявлено правопорушення, вчинене позивачем, внаслідок чого було складено постанову серії ЕНА № 1249847 та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП. Вважає, що оскаржувана постанова є обгрунтованою, викладені в ній обставини підтверджуються належними доказами та дії позивача в останній кваліфіковано у відповідності до вимог КУпАП та ПДР України. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції було порушено право на належний судовий захист інтересів ГУНП в Закарпатській області, проігноровано клопотання про надіслання копії позовної заяви і фактично було позбавлено ГУНП в Закарпатській області права на подання заперечень на позовну заяву.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 15 січня 2024 року інспектором відділу поліції № 1 (с. Оноківці) Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Негрею В.П. прийнято постанову серії ЕНА № 1249847 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з якою 15 січня 2024 рокув с. Оноківці, вул. В. Вишиваного, 2 водій керував т/з днз НОМЕР_1 , у якого відсутній передбачений конструкцією задній бампер, чим порушив п. 31.4.7е ПДР України.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно із п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частиною 1 ст. 121 КУпАП встановлено, що керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1249847 від 15 січня 2024 року за твердженням відповідача відбулося через допущене позивачем керування транспортним засобом днз НОМЕР_1 , у якого відсутній передбачений конструкцією задній бампер, чим порушив п. 31.4.7 е ПДР України.
Відповідно до вимог п. 31.4.7е ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, брудозахисні фартухи та бризковики.
Із вищенаведеного слідує, що у розумінні ПДР України притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП можливе лише у разі встановлення відсутності передбаченого конструкцією заднього бампера автомобіля, що підтверджується належними і допустимими доказами.
Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення п. 31.4.7е ПДР України відповідачем не подано жодних доказів, крім того, не подано відзиву на позовну заяву.
При цьому в оскаржуваній постанові зазначено, що до такої додається відео з боді камер 3785 та 3808, однак суд позбавлений дослідити таке, зокрема встановити, чи дійсно автомобіль позивача був із технічними несправностями у вигляді відсутності бамперу, оскільки таке не було надано до суду відповідачем.
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було проігноровано клопотання про надіслання копії позовної заяви і фактично було позбавлено ГУНП в Закарпатській області права на подання заперечень на позовну заяву, були враховані судом апеляційної інстанції при поновленні строку на апеляційне оскарження, таким чином відповідач не позбавлений права доводити свою позицію та надати свої заперечення безпосередньо в апеляційній скарзі.
Проте, до апеляційної скарги ГУ НП в Закарпатській області також не надано жодних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП.
Таким чином, єдиним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП, є постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 1249847 від 15 січня 2024 року.
Колегія суддів зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 1249847 від 15 січня 2024 року не є достатнім доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП, оскільки зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних у постанові.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Проте, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу винуватості позивача у скоєнні правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 статті 126, частинами 5 та 6 статті 121 КУпАП.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Оскільки позивач проти вчинення адміністративних правопорушень заперечував, з чим не погоджувався відповідач, останній зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
Будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбаченого передбачених частиною 1 статті 121 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що складення постанови з дотриманням вимог статті 283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.
Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в цій справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а, отже, судом неможливо встановити, що позивачем справді було порушено ПДР.
Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Отже, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1249847 від 15 січня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП, слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2024 року у справі № 308/1477/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 04 червня 2024 року.