04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/48343/22 пров. № А/857/1139/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Мікули О.І., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року (головуючий суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» про визначення їй податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік № 0794602-2410-1701 від 01.08.2022 у розмірі 4515 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» Головного управління ДПС у Рівненській області № 0794602-2410-1701 від 01 серпня 2022 року в повному обсязі.
Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні, 40коп).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що таке винесене з порушенням вимог ст. 242 КАС України, без належного дослідження матеріалів справи та їх врахування при винесенні рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом не взято до уваги, що Моквинською сільською радою прийнято рішення про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості для фізичних і юридичних осіб у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м. бази оподаткування.
Зазначає, що відповідно до даних АІС «Податковий блок» за ФО ОСОБА_1 як за власником рахується «інша будівля» за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 752,5 кв.м.
Таким чином згідно відомостей Державного реєстру прав на нерухоме майно вказані об'єкти нерухомого майна зареєстровані саме за фізичною особою ОСОБА_1 а згідно пп.266.3.2 п.266.3 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положення п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України надають право платнику податку звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо права на користування пільгою із сплати податку. Лише у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку має право провести перерахунок суми податку.
Вважає, що судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 із такою заявою до контролюючого органу не зверталася, відповідно не підтвердила у встановлений законом спосіб своє право на отримання податкової пільги, що передбачена п.п «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Враховуючи зазначене, вважає, що у контролюючого органу при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не було підстав для надання податкової пільги, передбаченої п.п «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.07.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за номером 25890000000004128 про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 належить на праві власності об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, 2-х рядний телятник, загальною площею 752,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана обставина також підтверджується наявною в матеріалах справи копією технічного паспорту на дану будівлю.
Спірним податковим повідомленням-рішенням № 0794602-2410-1701 від 01.08.2022 відповідачем визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік на загальну суму 4515 грн.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки як передбачено статтею 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Згідно вимог підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Як передбачено підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
В свою чергу, підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
При цьому, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Судом вірно зазначено, що правовий аналіз цієї норми вказує на те, що її застосування передбачає наявності двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).
Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт «г» пункту 30.9 статті 30 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 Податкового кодексу України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небудь», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.
Судом також встановлено, що належна позивачу нежитлова будівля, 2-х рядний телятник, загальною площею 752,5 кв.м належить до будівель сільськогосподарського призначення.
Як встановлено судом з витягу з Реєстру платників єдиного податку видами господарської діяльності позивача, серед іншого, є: розведення свиней; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; розведення великої рогатої худоби молочних порід (а.с. 12).
Вказану будівлю телятника позивач використовує з 2017 року по даний час для відгодівлі свиней та свійської птиці, що підтверджується реєстраційними свідоцтвами товарних свиней з індивідуальними ідентифікаційними номерами (а.с.18-19).
Дане приміщення також використовується для зберігання власно вирощених овочів з метою їх подальшої реалізації, що підтверджується прибутковими касовими ордерами, накладними, ТТН (а.с. 20-34).
Також позивач зазначає, що у її власності та власності її чоловіка перебувають земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, де вони вирощують овочі, корми для свиней та птиці, що підтверджується копіями державних актів на земельні ділянки (а.с. 35-37).
Суд вірно зазначив, що використання належної позивачу нежитлової будівлі телятника площею 752,5 кв.м у власній сільськогосподарській діяльності підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом під час розгляду справи, не заперечується відповідачем та ним не спростовано.
Судом також враховано, що у Податковому кодексі України поняття «сільськогосподарський товаровиробник» визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, згідно з яким (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 10.07.2018 № 2497-VIII, підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України доповнено словами «або фізична особа-підприємець». Тобто з моменту набрання чинності цим Законом, законодавець надає статус сільськогосподарського товаровиробника і фізичним особам-підприємцям, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснюють операції з її постачання.
У підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено вказаним підпунктом.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду, що з системного аналізу правових норм слідує, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».
Як передбачено пунктами 5.2, 5.3 статті 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Згідно вимог статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у Податковому кодексі України не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Таким чином, наведене визначення «сільськогосподарський товаровиробник» є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.
З урахуванням наведеного, суд вірно вважав, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична особа, фізична особа-підприємець чи юридична особа.
А тому, вірним є висновок суду, що нарахування податку на майно, відмінного від земельної ділянки, виключно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно безвідносно до встановлення використання означеного нерухомого майна у сільськогосподарській діяльності та статусу сільськогосподарського товаровиробника, не відповідає нормам матеріального закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду, спірне рішення відповідача не відповідає критеріям добросовісності, розсудливості та обґрунтованості як таке, що прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оспорюваного рішення, відтак таке є протиправним.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом також враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року у справі №460/48343/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. І. Мікула
З. М. Матковська