04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5965/23 пров. № А/857/3735/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Запотічного І.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року, ухвалене суддею Чуприною О.В. у м. Івано-Франківську, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 300/5965/23 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 78614,39 грн.
03 січня 2024 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення позову.
Стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для особи з інвалідністю в сумі 75941,39 грн. та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій в сумі 2673,00 грн.
Приймаючи це рішення, суд першої інстанції погодився із позивачем в тому, що позивачка не виконала нормативну робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році. Суд виходив з того, що позивачка не надала доказів суду доказів: виділення та створення робочого місця для працевлаштування іншої однієї особи з інвалідністю, у тому числі спеціальне робоче місце; створення на виділеному робочому місці (для відповідної особи з інвалідністю) відповідних умови праці, в тому числі з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством; подання до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зокрема: з дня виникнення в потреби в підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі за період до 2022 року.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням його оскаржила відповідачка, подавши апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідачка зазначила, що виконала норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, оскільки 19.02.2020 року працевлаштувала особу з інвалідністю на посаду продавця, яка працює до цього часу. Відповідну інформацію у лютому 2020 року надала у податкову інспекцію. Протягом всього часу, починаючи з 2020 року сплачувала та подавала звітність про суми податку та єдиного внеску, утриманих та сплачених на користь особи з інвалідністю. З цих підстав відповідачка вважає, що позивач безпідставно звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що відповідачка з 30.09.2004 є фізичною особою-підприємцем із присвоєним кодом 3080809701, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.
Згідно з інформацією Пенсійного фонду України про зайнятість та працевлаштування за 2022 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача складала 22 особи, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 75 941,39 гривень, фонд оплати праці штатних працівників 1 670 710,51 гривень.
За вказаний період відповідачка не забезпечила працевлаштування 1 особи з інвалідністю на вакантну посаду для осіб із обмеженими фізичними властивостями.
Зважаючи на не забезпечення працевлаштування відповідачкою 1 (однієї) особи з інвалідністю, позивач розрахував для відповідачки адміністративно-господарські санкції в сумі 75 941,39 гривень, - у розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частина 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлює обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1-3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
З 06.11.2022 частина 3 статті 19 Закону №875-ХІІ викладена в наступній редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Цим же законом скасовано подачу щорічної звітності за формою 10-ПОІ до обласного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Апеляційний суд встановив, що норматив робочих місця для працевлаштування інвалідів для відповідачки становить одне робоче місце.
Відповідно до наданих відповідачкою доказів, апеляційний суд встановив, що відповідачка 19.02.2020 року прийняла на роботу на посаду продавця ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Цю інформацію позивачка 19.02.2020 року подала у податкову інспекцію через електронний кабінет платника податків.
Крім того, апеляційний суд встановив, що кожного кварталу протягом 2022 року позивачка подавала податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, а також відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, у яких є відомості про сплату (утримання податку) на користь особи з інвалідністю.
Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачена відповідальність роботодавців за не здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю. А саме, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, як встановив апеляційний суд, відповідачка працевлаштувала у 2022 році особу з інвалідністю на одне нормативно визначене робоче місце для осіб з інвалідністю, тому, на думку апеляційного не має нести відповідальність передбачену частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що позивач безпідставно звернувся з позовом про стягнення з відповідачки адміністративно-господарських санкцій та пені.
Цей висновок є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними, та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, прийняти постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувати і відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Апеляційний суд встановив те, що за подання апеляційної скарги відповідачка сплатила 4542 грн. судового збору, а отже цю суму належить відшкодувати на користь відповідачки, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року в справі № 300/5965/23 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів судовий збір в сумі 4542,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок дві гривні 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
І. І. Запотічний