29 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2944/24 пров. № А/857/5396/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря судового засідання Гриньків І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року про забезпечення позову (головуючий суддя Хома О.П., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчий комітет Львівської міської ради про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №1480 від 26.12.2023 «Про демонтаж тимчасових споруд на АДРЕСА_1 ».
Крім того, позивачем 13.02.2024 подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року заяву задоволено. Зупинено дію рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1480 від 26.12.2023 «Про демонтаж тимчасових споруд на вул. Володимира Великого, 59-Б» до набрання законної сили рішенням у справі.
Не погодившись з таким судовим рішенням, Виконавчий комітет Львівської міської оскаржив його в апеляційному порядку, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати і у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно з ч. 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Львівська міська рада згідно з ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження визначені Конституцією України та іншими законами України.
Згідно ч.1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів, а також затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.
Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов'язковому порядку на всій території населеного пункту.
Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Пунктом 9 частини 1 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до елементів об'єктів благоустрою належать малі архітектурні форми.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.
Стаття 22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» вказує, що комплексним благоустроєм вважається проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
Згідно з п. 42 та 44 ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації та встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно п.7 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
На виконання вищезазначених норм чинного законодавства Львівською міською радою було підготовано та прийнято Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади, які затверджені Ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011 року.
Львівська міська рада прийняла ухвалу № 2679 від 06.12.2022 «Про окремі питання здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території Львівської міської територіальної громади у зв'язку із введенням воєнного стану».
Згідно з п. 4 вищезгаданої ухвали затверджено перелік тимчасових споруд, які підлягають вилученню з додатка до ухвали міської ради від 26.12.2019 № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» у зв'язку з тим, що тимчасові споруди перешкоджають проведенню реконструкції або ремонту інженерних мереж, вулиці, дороги, будинків і споруд тощо.
Станом на сьогодні ухвала Львівської міської ради № 2679 від 06.12.2022 «Про окремі питання здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території Львівської міської територіальної громади у зв'язку із введенням воєнного стану» не є скасованою.
А відтак, видаючи рішення № 1480 від 26.12.2023 Виконавчий комітет Львівської міської ради діяв у межах і у спосіб наданих чинним законодавством повноважень, щодо демонтажу тимчасових споруд.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради передбачено демонтаж 8 самовільно встановлених тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
З заявою про забезпечення позову з 8 осіб звернулась лише, 1 особа, а саме ФОП ОСОБА_1 . В результаті цього ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 з питань забезпечення позову було вжито заходи забезпечення окрім щодо позивача ще й до інших 7 осіб, саме цим порушено їх права. Оскільки вказані особи, не оскаржували рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради.
Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1480 від 26.12.2023 «Про демонтаж тимчасових споруд на АДРЕСА_1 » відновлює порушені права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною земельною ділянкою на вул. Володимира Великого, 59-Б.
Територіальна громада міста в особі Львівської міської ради є власником земель на яких розташована ТС позивача, а відтак вона наділена правом володіння, правом користування і право розпорядження своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Керуючись ч. 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Заявник обов'язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов до висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення по адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд оцінює з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог. Суд повинен пересвідчитися в тому, чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати представник позивача, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує, що заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між
правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.
Так, із змісту заяви про забезпечення позову, а також доданих документів не встановлено будь-яких об'єктивних обставин, з яких можливо зробити висновок, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів і захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Викладені представником позивача припущення стосовно можливого заподіяння шкоди майновим правам та інтересам позивача не є очевидними та документально підтвердженими.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Статтею 151 КАС України передбачено вичерпний перелік заходів забезпечення позову, відповідно до якого позов може бути забезпечено шляхом:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.
Заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді такої заяви покладається виключно на заявника.
Згідно матеріалів справи, предметом оскарження є рішення відповідача №1480 від 26.12.2023 «Про демонтаж тимчасових споруд на АДРЕСА_1 ».
Позивач просить зупинити дію оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову тим, що визначені у спірному рішенні терміни демонтажу тимчасових споруд спливають раніше, ніж завершиться розгляд справи, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в даній справі та забезпечити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову судом першої інстанції зґясовано, що пунктами 1-2 оскаржуваного рішення рекомендовано суб'єктам підприємницької діяльності протягом 30 календарних днів демонтувати 8 самовільно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 , а у разі нездійснення демонтажу у добровільному порядку уповноважено Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» спільно з Франківською районною адміністрацією здійснити такий демонтаж протягом 60 календарних днів (пункти 4-4.1).
Ураховуючи, що рішення виконкому прийнято 26.12.2023 і позивачем у визначений цим рішенням термін добровільно не здійснено демонтаж тимчасової споруди, де вона провадить підприємницьку діяльність, у зв'язку із незгодою з рішенням відповідача і оскарження такого в судовому порядку, то суд підставно зауважив, що термін демонтажу уповноваженим відповідачем органом спливає 26.02.2024.
Оскільки провадження у цій справі відкрито 14.02.2024, а враховуючи ту обставину, що об'єктивно розгляд справи з прийняттям рішення по суті і набрання судовим рішенням законної сили відбудеться за межами визначених рішенням відповідача №1480 від 26.12.2023 термінів, то суд першої інстанції вірно вважав, що у разі виконання останнього, забезпечення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, буде ускладненим або неможливим.
Враховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність об'єктивних обставин для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, шляхом зупинення дії рішення відповідача №1480 від 26.12.2023.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а ухвала відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року про забезпечення позову по справі №380/2944/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді А.Р. Курилець
О.І. Мікула
повний текст складено 04.06.2024