29 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 461/774/24 пров. № А/857/6762/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 лютого 2024 року (головуючого судді Стельбицького В.В., ухвалене у судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Львів повний текст рішення складено 28.02.2024) у справі №461/774/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, відшкодування матеріальної шкоди,-
ОСОБА_1 24.01.2024 звернувся в суд з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради в якому просить скасувати постанову завідувача сектору-інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Шинкаренка Олександра Григоровича від 07 липня 2022 року серії РАП №670101380 про накладення адміністративного стягнення про притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити..
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 лютого 2024 року задоволено позов.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради подав апеляційну скаргу. В якій просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норми процесуального та матеріального права та неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до статті 308КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення від 07 липня 2022 року серії РАП №670101380 до повідомлення серії ЛВ №00057467 від 01 червня 2022 року 15 год 13 хв завідувачем сектору-інспектором з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Шинкаренком Олександром Григоровичем позивача - ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 680 гривень.
Із оскаржуваної постанови вбачається, що 01 червня 2022 року о 15 год 13 хв водієм транспортного засобу Renault Megane д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачу, здійснено зупинку за адресою Львів, вул. Снопківська вул. Волоська вул. І.Франка вул. С. Людкевича перехрестя, чим порушено вимоги підпункту ґ пункту 15.9 розділу 15 ПДР України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 Зупинка на перехрестях. Цією ж постановою ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 680 гривень. Роз'яснено порядок оскарження та виконання даної постанови.
Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною позивач звернулася до суду з вимогами про її скасування.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як передбачено пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 15.9 Правил дорожнього руху, зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Згідно із частиною 3 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Апеляційний суд встановив те, що на підтвердження того факту, що транспортний засіб Renault Megane д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачці, припаркований на тротуарі таким чином, що створює перешкоди для руху пішоходів, відповідач надав матеріали фотофіксації місця стоянки транспортного засобу.
Оглянувши та проаналізувавши ці докази, апеляційний суд встановив те, що транспортний засіб Renault Megane д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачці, розташований з порушенням Правил дорожнього руху.
Водночас, апеляційний суд встановив, що, відповідно до статті 14-2 КУПАП, адміністративну відповідальність за порушення правил стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Статтею 279-3 КУПАП передбачено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили:
ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу;
особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Апеляційний суд встановив, що 01 червня 2022 року (день вчинення правопорушення) ОСОБА_1 не перебувала на території України.
Згідно із довіреністю № 7018, що посвідчена 23.10.2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. та видана на 5 років, позивачка надала право керування транспортним засобом Renault Megane д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожен з яких може діяти самостійно.
У серпні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою у якій вказав, що він 01.06.2022 керував транспортним засобом Renault Megane д.н.з. НОМЕР_1 , визнає, що вчинив порушення правил паркування, наведене у повідомленні серії ЛВ № 00057467 від 01.06.2022, протягом 10 днів з дня вчинення правопорушення сплатив 50 відсотків штрафу, що апелянт не заперечує, відповідно до датків апеляційної скарги 340 грн. ОСОБА_5 сплатила (аркуш справи 101).
Листом № 22.08.2023 відповідач повідомив, що ОСОБА_4 відмовлено у поновленні строків подачі заяви про заміну відповідальної особи.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Із доказів, які є в справі видно, що 01.06.2022 року о 15 год 13 хв позивачка не здійснювала стоянку на транспортному засобі Megane д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: вул. Львів, вул. Снопківська вул. Волоська вул. І.Франка вул. С. Людкевича перехрестя, тобто позивачка не порушила вимоги підпункту ґ пункту 15.9 Правил дорожнього руху, оскільки, позивачка в цей час перебувала за кордоном, а транспортний засіб був переданий у користування ОСОБА_4 , який визнав факт вчинення адміністративного правопорушення.
Наведене свідчить про те, що відповідач не довів наявність у діях позивачки складу правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, а саме стоянки транспортного засобу на перехресті.
Згідно з частиною 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до статті 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд приймає до уваги твердження позивача, що відповідач не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 лютого 2024 року у справі №461/774/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 03.06.2024