Рішення від 29.05.2024 по справі 380/25472/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 рокусправа № 380/25472/23

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до проОфісу Генерального прокурора, представник - Слиш Г.С. визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1135ц від 29.09.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023;

- поновити ОСОБА_1 , на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 03.10.2023;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і до моменту фактичного поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038:

- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1621ц від 19.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області);

- поновлено позивача на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 23.11.2019;

- зобов'язано Офіс Генерального прокурора зробити запис у трудовій книжці позивача про перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038 залишено без змін.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 27.05.2021 у справі № 1.380.2019.007038 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020.

Рішення набрало законної сили.

Наказом Генерального прокурора № 423ц від 30.03.2023 позивача поновлено на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області), на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.007038.

Офісом Генерального прокурора зроблено запис у трудовій книжці позивача про перейменування юридичної особи «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного номеру в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських організацій на підставі наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора».

30.03.2023 Генеральним прокурором видано ще 2 накази:

- № 424ц, яким позивачу скасовано надбавки за виконання особливо важливої роботи;

- № 425ц, яким позивачу тимчасово визначено робоче місце в Генеральній інспекції Офісу Генерального прокурора.

Відповідач пояснював, що не може поновити позивача на рівнозначній посаді, а відтак виконати судове рішення, оскільки позивач не пройшов атестації, атестацію необхідно проходити з етапу «складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки».

Такі твердження обґрунтовує внесенням змін до п. 7 Розділу II. Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019, а саме: « 7. Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які: 3)звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах; Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження».

Судом чітко та змістовно мотивовано підстави такого рішення, зазначено обґрунтування щодо кожної позовної вимоги, зокрема й щодо тих питань, які просить роз'яснити заявник.

Судами першої та апеляційної інстанції рішення щодо роз'яснення мотивовано тим, що в мотивувальній частині рішення суду у цій справі чітко встановлено, що рішенням № 22 кадрової комісії № 2 констатовано, що ОСОБА_1 за результатами складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 89 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту. Вирішено: не допустити до етапу проходження співбесіди. Крім того, встановлено, що іспит на предмет виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, ОСОБА_1 складено успішно. Поряд з цим, суд встановив, що такий предмет атестації як «загальні здібності та навички» у Законі України № 113-ІХ відсутній та вказав, що неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки не є підставою для застосування пп.2 п. 19 Розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», оскільки тестування на загальні здібності та навички, як уже зазначалось вище, не є предметом атестації. Відтак, дана обставина не може слугувати підставою для звільнення в тому числі й відповідно до наведеної норми.

Застосування п. 7 Розділу II. Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX передбачено для переведення. В той же час, суд при розгляді даної справи встановив, що відбулася лише зміна назви установи, де працював позивач, що є підставою для внесення відповідного запису до трудової книжки, а не переведення. Таким чином, встановлення судовим рішенням незаконності призначення і проведення етапу тестування, суть якого виходить за межі предмету тестування, що встановлений законом, - виключає можливість проходження такого етапу.

Отже, єдиний, передбачений Законом № 113-ІХ етап тестування, що не пройдено позивачем - співбесіда з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що власне і встановлено у судовому рішенні по цій справі.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, судові рішення у справі № 1.380.2019.007038 носять преюдиційний характер для даного спору, в тому числі й щодо предмету атестації.

Не зважаючи на викладене, 12.09.2023 в порушення вимог наведених вище вимог Закону та всупереч судовим рішенням у справі № 1.380.2019.007038, відповідачем повторно проведено іспит на загальні здібності та навички.

Рішенням кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 1 від 15.09.2023 визнано, що позивач неуспішно склав іспит на загальні здібності та навички.

Наказом Генерального прокурора № 1135ц від 29.09.2023 позивача звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Такий предмет атестації як «загальні здібності та навички» у Законі - відсутній. Законом розмежовано предмет атестації та етапи атестації (п.п. 12, 13 12 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»). Хоч закон і дозволяє змінювати етапи атестації, проте, не містить дозволу на зміну предмету атестації.

Викладене свідчить про зміну відповідачем предмету атестації, поза межами визначеними Законом, а також всупереч судовому рішенню. А, це прямо суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України.

Підстава звільнення, а саме - рішення кадрової комісії, також не ґрунтується на нормах чинного, на час прийняття спірного наказу, законодавства. Неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки - не є підставою для застосування пп.2 п. 19 Розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», оскільки тестування на загальні здібності та навички, як уже зазначалось вище, не є предметом атестації. Відтак, дана обставина не може слугувати підставою для звільнення, в тому числі й, відповідно до наведеної норми.

Позивачем подано рапорт про призначення та допуск його до проходження співбесіди з метою виявлення відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, заяви чи рапорта про складання іспиту на загальні здібності та навички позивач не подавав.

Позивача звільнено не з підстав, визначених Законом, що є порушенням гарантій незалежності прокурора, встановлених п. 1 ч. 1 ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру».

Пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX передбачалось, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади, проте, - згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023, положення цього пункту визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Позивача звільнено 03.10.2023, а Рішення Конституційного Суду № 1-р (ІІ)/2023 прийнято 01.03.2023, - останнє підлягає до застосування у спірних правовідносинах.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази, просив позов задоволити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що згідно із п. 7 Розділу II. Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019, відповідно до вимог якого «у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, прокурор може бути переведеним на посаду лише у разі успішного проходження атестації, яка розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження».

Розділ ІІІ Порядку № 221, яким передбачено необхідність проходження такого етапу атестації як складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

Вказує, що підставами для проведення атестації слугували такі обставини:

- позивачем 08.10.2019 подано заяву про переведення та намір пройти атестацію;

- рішенням кадрової комісії відповідача (протокол від 04.09.2023 № 55) ОСОБА_1 допущено до складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, на підставі листа ОГП щодо допуску до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;

- позивач не висловлював незгоди щодо складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та вдруге пройшов цей етап атестації.

За результатами складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, кадровою комісією 15.09.2023 прийнято рішення № 1 про неуспішне проходження позивачем атестації, наявність якого є підставою для звільнення прокурора на підставі п.п. 2 п. 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ.

Відповідач зазначає, що рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 дає підстави для можливості складання наступного етапу атестації, оминаючи загальну процедуру, що передбачена Законом 113-ІХ та Порядком № 221, та не відповідає конституційному принципу рівності.

Представник відповідача в судовому засідання позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові докази та документи, просила суд в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 10.11.2023 відкрито спрощене провадження у справі. Ухвалою судді від 30.01.2024 вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлені наступні обставини:

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1621ц від 19.11.2019 про звільнення, ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області); поновлено на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 23.11.2019; зобов'язано Офіс Генерального прокурора зробити запис у моїй трудовій книжці про перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на мою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.11.2019 по 10.06.2020.

Вказаним рішенням суду встановлено наступне:

«Законом України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який оприлюднено в газеті «Голос України» 24.09.2019 №182 та в ряді інших видань, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Зокрема, згідно з п. 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-УІІ).

За приписами п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.07.2003 № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що «атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена ч. 6 ст. 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про державну службу». Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема «Про державну податкову службу в Україні» (ст. 15), «Про прокуратуру» (ст. 46), «Про статус суддів» (глава VII)» (абз. 5 пп. 5.1 п. 5 мотивувальної частини).

Частиною 3 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» гарантовано, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Таким чином, відсутність хоча б однієї з умов (підстави чи порядку) виключає можливість звільнення прокурора.

Підстави, предмет, етапи та порядок проведення атестації прокурорів визначено Розділом ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX.

Предметом атестації, відповідно до п.12 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів, відповідно до п. 13 Розділу ІІ цього Закону, включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Натомість, пунктами 5, 6 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок атестації), передбачено, що: предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора; атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

З викладеного вбачається, що предмет атестації, визначений п. 5 Порядку атестації, відрізняється від предмету атестації, визначеному Законом, та додатково містить вимогу, окрім професійної компетентності прокурора, додатково ще й оцінку загальних здібностей та навичок.

При цьому, Генерального прокурора уповноважено Законом лише на визначення порядку та етапів проведення атестації (п.п. 9, 13 Розділу ІІ Закону України № 113-ІХ), проте повноваженнями на зміну чи встановлення предмету атестації Генеральний прокурор не наділений.

Такий предмет атестації як «загальні здібності та навички» у Законі - відсутній.

Іспит на предмет виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивачем складено успішно. Дана обставина визнана Відповідачем та додатково підтверджується фактом допуску позивача до наступного етапу атестації.

Рішенням № 22 кадрової комісії № 2 констатовано, що ОСОБА_1 за результатами складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 89 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту. Вирішено: не допустити до етапу проходження співбесіди.

Як на підставу проведення тестування на загальні здібності та навички, відповідач покликається на абз. 4 п. 13 Розділу ІІ цього Закону України № 113-ІХ та п. 5 Порядку атестації. Однак, таке покликання є необґрунтованим та судом до уваги не береться, оскільки вказана норма Закону регламентує етапи проходження атестації, а не предмет атестації.

Щодо застосування Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, в частині п. 5 щодо предмету атестації, який є відмінним від п. 12 Розділу ІІ Закону України № 113-ІХ, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1- 3 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та Законами України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Оскільки закон має вищу юридичну силу, ніж наказ Генерального прокурора, - до застосування у спірних правовідносинах, в частині щодо визначення предмета атестації, підлягають саме норми Закону, а не положення Наказу.

Також, як уже зазначалось вище, ні ЗУ «Про прокуратуру», ні ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Генеральний прокурор не наділений повноваженнями на встановлення або зміну предмету атестації.

Питання дискреційних повноважень було предметом роз'яснення міжнародними правовими інституціями.

Так, Положенням Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, прийнятої на 316-1 нараді заступників Міністрів, визначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли таки1й орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У п. 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо Верховенства права, серед іншого, зазначено, що «Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій» А пунктом 47 ВК корелювала ці вимоги і зверненням до законодавчого органу: «…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб».

Тобто, межі дискреційних повноважень можуть визначатися лише Законом, та не можуть бути змінені або збільшені іншими актами.

Отже, до застосування у даних правовідносинах в частині визначення предмету атестації підлягають саме норми п.12 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а не пункту 5 Порядку проходження прокурорами атестації, затверджений Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019р. № 221.

Відтак, покликання відповідача на Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, є безпідставним, оскільки такий встановлює більші вимоги, ніж встановлені Законом, а також змінює предмет атестації шляхом збільшення, у спосіб встановлення додаткової оцінки загальних здібностей та навичок, який не передбачений Законом.

Твердження відповідача про те, що тестування загальних здібностей і навиків є обов'язковим з покликанням на аналогію процедур добору на посаду судді, детектива НАБУ та слідчого ДБР, суперечить нормам процесуального права, а саме ч. 6 ст. 7 КАС України, що дозволяє застосовувати аналогію закону, лише у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини. Оскільки Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який є спеціальним, такі правовідносини є врегульовані, а відтак, підстави для застосування аналогії закону - відсутні.

Підстава звільнення, а саме - рішення кадрової комісії, також не ґрунтується на нормах чинного, на час прийняття спірного наказу, законодавства.

Неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки - не є підставою для застосування пп.2 п. 19 Розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», оскільки тестування на загальні здібності та навички, як уже зазначалось вище, не є предметом атестації. Відтак, дана обставина не може слугувати підставою для звільнення в тому числі й відповідно до наведеної норми.

Окрім цього, відповідно до абз. 3 п. 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Однак рішення кадрової комісії, на яке міститься покликання в оскаржуваному наказі, такій вимозі не відповідає, оскільки не містить ні мотивів, ні обставин.

Імперативні приписи Положення вимагають ухвалення Комісією саме мотивованого рішення. Відсутність мотивів у такому рішенні є нормативно визначеною підставою для його оскарження і наступного скасування. Наведені норми у своїй сукупності призводять до переконання, про нормативно визначену вимогу наявності мотивів як обов'язкової складової ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання рішень і гарантії дотримання прав особи, щодо якої таке проводиться.

Разом з тим, в Рішенні кадрової комісії, що була підставою для прийняття спірного наказу, наведений лише перелік засобів встановлення відповідності прокурора займаній посаді - результати тестування, а також вказані бали позивача за кожним з критеріїв, однак відсутні мотиви для прийняття рішення щодо кожного з вказаних критеріїв та аргументи Комісії виставлення саме такої кількості балів.

Аналізуючи рішення кадрової комісії та обґрунтовуючи підстави позову, суд враховує наступне.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.

Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає психологічно-суб'єктивну впевненість особи у відповідності власної оцінки об'єктивно існуючих обставин чи фактів. Але для того, аби бути належним, внутрішнє переконання повинно відповідати певним вимогам, а саме: виходити з усебічного, повного та об'єктивного розгляду усіх матеріалів, результатів тестів; ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, при цьому кожний доказ повинен бути перевіреним, проаналізованим й оціненим як окремо, так і в сукупності з іншими.

Про дотримання членами Комісії означеної процедури свідчитиме належна мотивація його висновку: встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених питань; посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи, що до якої застосовуються процедура оцінювання; норми права, що застосовані, і ті , що не застосовані, з викладенням мотивів їх незастосування.

І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінеен проти Фінляндії» № 3780001/97, п. 36).

Враховуючи наведені вище норми Конституції України та міжнародні рекомендації, у рішенні за результатами кваліфікаційного оцінювання має міститись висновок про те, за яким саме критерієм прокурор не відповідає займаній посаді, адже прокурор підлягає звільненню з займаної посади виключно у випадку, якщо він не відповідає займаній посаді.

Отже, посилання Комісії лише на засоби встановлення відповідності прокурора займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дають змоги встановити, за яким конкретно критерієм позивач не відповідає займаній посаді, жодним чином не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення Рішення, і мотивів його прийняття.

Викладені обставини, серед іншого, також підтверджують доводи позивача щодо недотримання відповідачем гарантій незалежності прокурора, передбачені ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру», зокрема щодо особливого порядку призначення на посаду, звільнення з посади прокурора.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В силу вимог ст. 72 - 76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Однак, відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності його рішень.

Наявність різних вимог щодо предмета атестації (у Законі та в положенні, затвердженому наказом ГПУ № 221), порушує не лише вимоги п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру», відповідно до яких: «незалежність прокурора забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом», а й позбавляє кандидата правової визначеності щодо вимог до нього під час проведення атестації.

Таким чином, вимога про скасування наказу Генерального прокурора України №1621ц від 19.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) підлягає задоволенню.

Скасування наказу про звільнення повинно відновити те становище, що існувало до його прийняття, тобто, забезпечити позивачу ті ж самі умови праці, які останній мав до незаконного звільнення.

Зважаючи на те, що відбулась лише зміна власної назви відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, у даних правовідносинах до застосування підлягає «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників», затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, відповідно до п. 2.15. якого: «якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер».

Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про: 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи закріплене законодавцем у пункті 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України положення, яке надає можливість суду визначити інший, ніж обрано позивачем, спосіб захисту його порушених прав, і прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів особи у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; виконуючи обов'язок дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, який зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права, - суд вважає за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, задовольняючи позов про поновлення позивача на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 23.11.2019р., також зобов'язати відповідача, зробити запис у трудовій книжці позивача про перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора».

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 залишено без змін.

Наказом генерального прокурора № 423ц від 30.03.2023 ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області), на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 та постанови восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.007038.

30.03.2023 Генеральним прокурором видано також накази:

- № 424ц, яким позивачу скасовано надбавки за виконання особливо важливої роботи;

- № 425ц, яким тимчасово визначено робоче місце позивача в Генеральній інспекції Офісу Генерального прокурора.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2023, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2023, в задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення відмовлено, у зв'язку з тим, що у рішенні суду, чітко та зрозуміло викладено зміст такого судового рішення, рішення викладено з дотримання норм, передбачених Кодексом адміністративного судочинства. Судом чітко та змістовно мотивовано підстави такого рішення, зазначено обґрунтування щодо кожної позовної вимоги, зокрема й щодо тих питань, які просить роз'яснити заявник.

Судами першої та апеляційної інстанції рішення щодо роз'яснення мотивовано тим, що в мотивувальній частині рішення суду у цій справі чітко встановлено, що іспит на предмет виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивачем складено успішно; рішенням № 22 кадрової комісії № 2 констатовано, що ОСОБА_1 за результатами складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 89 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту; встановлення судовим рішенням незаконності призначення і проведення етапу тестування, суть якого виходить за межі предмету тестування, що встановлений законом, - виключає можливість проходження такого етапу. Отже, єдиний, передбачений Законом № 113-ІХ етап тестування, що не пройдено позивачем - співбесіда з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що власне і встановлено у судовому рішенні по цій справі.

Після поновлення на роботі, позивач двічі подав рапорти (27.06.2023 та 28.09.2023) про призначення та допуск до наступного етапу тестування - співбесіди з метою виявлення відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, в якому, з покликанням на норми права та судові рішення у справі № 1.380.2019.007038, обґрунтовано заперечення щодо складання іспиту на загальні здібності та навички.

Відповідач покликається лише на заяву позивача про переведення та намір пройти атестацію, що подавалась ним у жовтні 2019.

12.09.2023 відповідачем повторно призначено та проведено іспит на загальні здібності та навички.

Наказом Генерального прокурора № 1135ц від 29.09.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону Украі?ни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Із зазначеним наказом позивача ознайомлено 03.10.2023.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне звільнення протиправним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи вимогам закону.

Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного звільнення з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.

Дострокове звільнення з посади Генерального прокурора здійснюється виключно у випадках і з підстав, визначених цією Конституцією та законом.

Підпунктом 3 пункту 7 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX встановлено, що положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Пунктом 12 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX встановлено, що предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора;

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктом 13 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX встановлено, атестація прокурорів включає такі етапи:

Підпунктом 2 пункту 19 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX встановлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Законом розмежовано предмет атестації та етапи атестації (п. п. 12, 13 Розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

При цьому, Закон дозволяє Генеральному прокурору змінювати лише етапи атестації, проте, не надає повноважень на зміну предмету атестації.

Пунктами 5, 6 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, передбачено, що:

предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);

2) професійної етики та доброчесності прокурора;

атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Генерального прокурора уповноважено Законом лише на визначення порядку та етапів проведення атестації (п.п. 9, 13 Розділу ІІ Закону України № 113-ІХ), проте повноваженнями на зміну чи встановлення предмету атестації Генеральний прокурор не наділений.

Іспит на предмет виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивачем складено успішно. Вказана обставина сторонами у справі не заперечується та додатково підтверджується фактом допуску позивача до наступного етапу атестації.

За наведених обставин, з урахуванням успішного складання іспиту на предмет виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, вимог п.п. 12, 13 Розділу ІІ Закону України № 113-ІХ, - наступним етапом атестації, який має пройти позивач є співбесіда.

Згідно із ч.ч. 1 - 3 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та Законами України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Ні Законом України «Про прокуратуру», ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Генеральний прокурор не наділений повноваженнями на встановлення або зміну предмету атестації.

Питання дискреційних повноважень було предметом роз'яснення міжнародними правовими інституціями.

Так, Положенням Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, прийнятої на 316-1 нараді заступників Міністрів, визначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У п. 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо Верховенства права, серед іншого, зазначено, що «Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій»… А пунктом 47 ВК корелювала ці вимоги і зверненням до законодавчого органу: «…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб».

Вказані обставини, між тими самими сторонами, вже встановлені вищевказаним рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038.

Підстава звільнення позивача по даній справі, а саме - рішення кадрової комісії, також не ґрунтується на нормах чинного, на час прийняття спірного наказу, законодавства, оскільки позивач повторно проходив етап атестації в супереч висновку суду.

Неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки - не є підставою для застосування п.п. 2 п. 19 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», оскільки тестування на загальні здібності та навички, як уже зазначалось вище, не є предметом атестації. Відтак, рішення кадрової комісії прийняте за результатами складання такого іспиту не може слугувати підставою для звільнення в тому числі й відповідно до наведеної норми.

Крім цього, як встановлено вище, за наведених обставин, з урахуванням успішного складання іспиту на предмет виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, вимог п.п. 12, 13 Розділу ІІ Закону України № 113-ІХ, - наступним етапом атестації, який має пройти позивач є співбесіда.

В супереч вказаному, як вбачається з матеріалів справи, наказом генерального прокурора № 423ц від 30.03.2023 позивача поновлено на посаді.

12.09.2023 повторно проведено іспит позивачу на загальні здібності та навички.

15.09.2023 кадровою комісією Офісу Генерального прокурора прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

29.09.2023 Генеральним прокурором прийнято спірний наказ №1135ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023.

Згідно із ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства, в тому числі, є:

1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

7) розумні строки розгляду справи судом;

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення;

9) обов'язковість судового рішення.

По суті, відповідач після згаданого рішення суду ще раз призначив та провів позивачу іспит, з питань, що не входять до предмету атестації, хоча на думку суду відповідач мав би провести ОСОБА_1 атестацію з етапу, передбаченого п.п. 2 п. 13 Розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, про що зроблено висновки у цьому ж згаданому рішенні суду.

Крім цього, про наступне вивільнення, в силу вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Належних та допустимих доказів дотримання відповідачем вказаної норми, суду не надано.

Рішення Конституційного Суду № 1-р(ІІ)/2023 прийнято 01.03.2023 в той час як позивача звільнено з 03.10.2023, тобто через сім місяців.

З урахуванням наведеного, до спірних правовідносин також підлягає застосуванню ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.

Згідно із ст. 16 Закону України «Про прокуратуру», незалежність прокурора забезпечується:

1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;

3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;

4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;

5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;

6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування;

7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

2. Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

3. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

4. Про початок кримінального провадження стосовно прокурора негайно повідомляється Генеральний прокурор.

5. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов'язків або прийняття ним незаконного рішення.

Межі обґрунтованої критики діяльності прокурора визначаються з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

6. Прокурор має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради прокурорів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за його участю та вжити в межах своїх повноважень, передбачених цим Законом, необхідних заходів для усунення загрози.

Встановлені судом обставини, підтверджують доводи позивача щодо недотримання відповідачем гарантій незалежності прокурора, передбачені ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру», зокрема щодо особливого порядку призначення на посаду, звільнення з посади прокурора.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному наказу суд зазначає наступне:

12.09.2023 відповідачем повторно в супереч рішення суду призначено та проведено іспит на загальні здібності та навички.

Неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки - не є підставою для застосування п.п. 2 п. 19 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», оскільки тестування на загальні здібності та навички, як уже зазначалось вище, не є предметом атестації.

Відтак, рішення кадрової комісії прийняте за результатами складання такого іспиту не може слугувати підставою для звільнення позивача.

Крім цього, про наступне вивільнення, в силу вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, позивач не попереджений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно позовні вимоги в частині визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1135ц від 29.09.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині поновити ОСОБА_1 , на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 03.10.2023, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, позивач має бути поновлений на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 04.10.2023.

Щодо позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і до моменту фактичного поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Відповідачем в цій частині надано суду довідку від 24.05.2024 № 21-390 зп, згідно якої позивач в серпні 2023 року відпрацював 14 днів, отримав заробітну плату в сумі 6084,52 грн, у вересні 2023 року відпрацював 2 дні, отримав заробітну плату в сумі 952,00 грн.

Згідно розрахунку відповідача середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 04.10.2023 по 29.05.2024 складає 75202,38 грн.

В цій частині судом не враховуються аргументи відповідача та враховуються аргументи позивача з наступних підстав.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачалось: «За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури».

Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX суперечить частині другій статті 24 Конституції України.» - п. 2.5.2. З наведеного в рішенні Суду обґрунтування випливає, що оспорений припис Закону № 113-IX не відповідає Конституції України в частині: статті 6 (через несумісність із принципом поділу влади); статті 8 (через створення юридичної невизначеності, що є недодержанням принципу верховенства права/правовладдя); статті 24 (через дискримінаційний підхід до питання винагороди прокурорів); статті 41 (через порушення права особи на власність).

За наведених обставин, для проведення розрахунку розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, необхідно виходити із ставок, встановлених ст. 81 ЗУ «Про прокуратуру», а саме з посадового окладу та надбавок за вислугу років, встановлених для прокурора відповідної прокуратури.

Згідно із абз. 4, 5, 7, 8 пункту 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 установлено, що:

«У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.»

Абзацами 3 - 5 пункту 4 цього Порядку передбачено, що:

«Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду».

Відповідно середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, лише в тому випадку, якщо працівник працював і за ним зберігався повний заробіток; періоди, в які не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо зазначені 2 місяці виключаються з розрахункового періоду, дозволяється проводити розрахунок, виходячи із виплат за 2 місяці, що їм передують; якщо ж і у цей період виключається з розрахункового періоду, - розрахунок проводиться за правилами абзаців 3 - 5 пункту 4 цього Порядку, тобто з установленого посадового (місячного) окладу, шляхом множення посадового окладу на кількість місяців розрахункового періоду.

Позивач зазначив, що період, передбачений до застосування як розрахунковий (червень - вересень 2023 року) - виключається із розрахункового періоду, оскільки у зазначений період позивач не отримував заробітної плати за періоди та у розмірах, необхідних для проведення розрахунку.

За ним не зберігався повний заробіток у зв'язку із перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати - ст. 26 Закону України «Про відпустки» (зокрема, з 17.04 по 15.06, з 10.07 по 24.07.), а також - на листках непрацездатності - п. 4 цього ж Порядку (зокрема, з 21.08 по 25.08, з 28.08 по 01.09, з 04.09. по 08.09 тощо).

Обставини перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати та на листках непрацездатності не заперечуються відповідачем.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Заробітна плата прокурора - стажиста окружної прокуратури складається з посадового окладу, який установлюється в розмірі двох третин посадового окладу прокурора окружної прокуратури, та надбавки за вислугу років.

Згідно із ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно із ч. 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Згідно із ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розміри посадових окладів встановлено ч.ч. 3, 4 цієї статті, відповідно до вимог яких: посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом - прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури становить 1600 гривень.

Стаж роботи позивача в органах прокуратури, на день звільнення становив понад 25 років (з вересня 1998 року по жовтень 2023 року)

Розрахунковий період становить 8 місяців (з 04.10.2023 по 29.05.2024).

Розмір стягнення становитиме суму добутків: прожитковий мінімум, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, помножений на 25 кратний розмір, встановлений ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», помножений на коефіцієнт 1,3, встановлений ч. 4 цієї ж статті, помножений на розрахунковий період в місяцях, як це передбачено абз. 5 п. 4 Порядку 100, та 40% від отриманого добутку - вислуга років, встановленої ч. 7 цієї ж статті. (1600 грн. х 25 х 1, 3 х 8 міс.) + (1600 грн. х 25 х 1, 3 х 8 міс.) х 40% =416 000 + 166 400 = 582 400 грн.

Відповідно до стягнення за період з 04.10.2023 по 29.05.2024 підлягає 582400 грн.

Відповідач жодними належними та допустимими доказами не спростував вказаний розрахунок.

Відтак в цій частині позовні вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, підлягає задоволенню в сумі 582400 грн.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд керувався в тому числі і наступними нормами КАС України.

Згідно із ст. 72 КАС України:

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Особливості визначення шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами та/або рішеннями, зазначеними у частині першій статті 266-1 цього Кодексу, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно із ст. 73 КАС України:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст. 74 КАС України:

1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 75 КАС України:

1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із ст. 76 КАС України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 77 КАС України:

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно із ст. 78 КАСУкраїни:

1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1135ц від 29.09.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023.

Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 03.10.2023.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і до моменту фактичного поновлення на роботі у розмірі 582400,00 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 03.10.2023 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 72800,00 грн. підлягає негайному виконанню.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено у повному обсязі 04.06.2024 року.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович

Попередній документ

119497318

Наступний документ

119497320

Інформація про рішення:

№ рішення:	119497319
№ справи:	380/25472/23
Дата рішення:	29.05.2024
Дата публікації:	06.06.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відкрито провадження (07.11.2024)
Дата надходження:	21.10.2024
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування наказу,поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку за час вимушеного

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

21.02.2024 15:00	Львівський окружний адміністративний суд
20.03.2024 12:00	Львівський окружний адміністративний суд
27.03.2024 13:30	Львівський окружний адміністративний суд
08.05.2024 14:00	Львівський окружний адміністративний суд
22.05.2024 15:00	Львівський окружний адміністративний суд
29.05.2024 15:00	Львівський окружний адміністративний суд
03.07.2024 14:00	Львівський окружний адміністративний суд
10.07.2024 12:00	Львівський окружний адміністративний суд
17.07.2024 12:00	Львівський окружний адміністративний суд
17.09.2024 10:00	Восьмий апеляційний адміністративний суд
01.10.2024 10:00	Восьмий апеляційний адміністративний суд