справа №380/2818/24
провадження № П/380/2870/24
з питань закриття провадження у справі
31 травня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області, який дії в інтересах держави, до Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області, який дії в інтересах держави до Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Рава - Руської міської ради Львівського району Львівської області з питання не прийняття на баланс, не затвердження планів інвентаризації та паспортизації об'єктів благоустрою населення (їх частин), а саме, 2 дитячих, спортивних майданчиків розташованих у с. Шабельня, вул. Дмитра Донцова та у с. Річки, вул. Космічна;
- зобов'язати Рава - Руську міську раду Львівського району Львівської області вчинити дії по прийняттю на баланс, розробленню та затвердженню планів технічної інвентаризації та паспортизації об'єктів благоустрою населення (їх частин) а саме, 2 дитячих, спортивних майданчиків, розташованих у с. Шабельня, вул. Дмитра Донцова та у с. Річки, вул. Космічна.
Ухвалою від 12.02.2024 суддя відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
23.02.2024 відповідач подав закриття провадження у справі (вх. № 14697). Відповідач вважає, що ця справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З посиланням на судову практику зазначає, що спір між прокуратурою та міською радою щодо примусу виконання міською радою своїх функцій не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС України не передбачена.
Вирішуючи клопотання про закриття провадження у справі, суд виходить з такого.
За змістом ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Підстави для закриття провадження у справі визначені ст. 238 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у ч. 1 ст. 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб'єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:
- у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України);
- у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом (п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях (далі - Закон № 1697-VII)
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, згідно зі змісту вказаної статті Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Вказаний висновок зазначений в постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 810/3787/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами ч. 4 ст. 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суд повторює, що відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Тобто, суб'єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку коли таке право надано йому законом.
При цьому, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом умовно можна поділити на ті, що передбачені положеннями КАС України (частина 5 статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.
Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
Аналогічний висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 823/1090/18.
У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що загрозою порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства у цьому випадку є бездіяльність Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, як органу місцевого самоврядування , на території якого знаходяться об'єкти благоустрою населення -дитячі, спортивні майданчики, що виражається у невжитті заходів щодо взяття на баланс, затвердження планів інвентаризації та паспортизації вищевказаних об'єктів благоустрою. Даний факт негативно впливає на організацію належного утримання об'єктів благоустрою - дитячих, спортивних майданчиків, а зважаючи на цільове призначення таких об'єктів, невиконання суб'єктами свої обов'язків у цій сфері може призвести до настання тяжких наслідків або шкоди користувача, у тому числі дітям.
На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням «інтересів держави», у зв'язку з наступним.
Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до ст. 33 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Відтак, обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об'єктів благоустрою населених пунктів.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 822/3692/17.
З огляду на вищезазначене, вважає, що у даній справі подання керівником прокуратури адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».
Стосовно наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об'єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
Пунктом 5 ч. 2 ст, 18 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані, зокрема, проводити згідно з планами, затвердженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інвентаризацію та паспортизацію закріплених за ними об'єктів благоустрою (їх частин), що здійснюються у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що на Раву-Руську міську раду Львівського району Львівської області як орган місцевого самоврядування покладено повноваження щодо інвентаризації та паспортизації закріплених за нею об'єктів благоустрою, шляхом, зокрема, затвердження планів проведення інвентаризації, створення інвентаризаційної комісії тощо.
Суд зазначає, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб'єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
Таким чином, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
При цьому інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров'я, благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Суд вважає, що такий підхід відповідає положенням ст. ст. 5, 7 Конституції України, згідно з якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
За приписами ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від в 15.10.2019 у справі № 810/3894/1. Висновки у справі № 810/3894/1 є аналогічними до відносин, які склалися у цій справі.
З огляду на те, що прокурором в адміністративному позові вказано, які саме інтереси держави порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, тому у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області.
Резюмуючи наведене вище, суд погоджується з доводами позивача про наявність у прокуратури підстав для звернення до суду з цим позовом та відповідно відхиляє аргументи відповідача про зворотне, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене, суд висновує, що у клопотанні представника відповідача про закриття провадження необхідно відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 6-9, 238, 241, 243, 248, 250, 255, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області, який дії в інтересах держави до Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи по суті.
Повний текст ухвали складено 31.05.2024.
Суддя Потабенко В.А.