31 травня 2024 рокусправа № 380/22723/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи у відповідності до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Управління пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 , перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 05.05.2018, та перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 05.05.2018.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є пенсіонером за віком та отримує підвищення до пенсії як член сім'ї реабілітованої особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008. Відповідно до довідки Управління внутрішніх справ Львівської області від 16.08.1994 № 4/5-Р І8188 позивач була виселена на спец поселення з конфіскацією майна у Красноярський край. Звільнена 02.03.1960. Отже, позивач вважає, що на неї розповсюджується дія Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” і вона, як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а її стаж за період спецпоселення має обраховуватися у потрійному розмірі.
Ухвалою від 02.10.2024 суддя відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідач позову не визнав. 16.10.2024 подав відзив на позовну заяву (вх. № 20087), в якому зазначає, що позивач перебувала на спецпоселенні як член сім'ї репресованих, у яких в подальшому було реабілітовано відповідно до ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Позивачу встановлено підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованих у розмірі, визначеному Постановою № 654. Відповідач зазначив, що немає підстав для перерахунку підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст.. 77 Закону № 1788, починаючи з 05.05.2018, та перерахунку стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, оскільки на виконання рішення Львівського окружного адміністративного судом від 08.02.2018 у справі № 813/4926/17 позивачці з 15.06.2017 вже нараховано надбавку членам сімей реабілітованих в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону № 1788. Для зарахування до страхового стажу у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні як члена сім'ї репресованого, якого у подальшому було реабілітовано підстав немає, адже позивач відноситься до членів сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані. У зв'язку з наведеним відповідач у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.
Відповідно до посвідчення № 98/34-О реабілітованого та потерпілого від політичних репресій, виданого Львівською обласною радою, ОСОБА_1 має право на пільги, передбаченого рішеннями Львівської обласної ради та Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Згідно з свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_2 після одруження змінила прізвище на ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки від 16.08.1994 №4/5-Р-18188, виданої Управлінням внутрішніх справ Львівської області, ОСОБА_4 , 1902 року народження, ОСОБА_5 , 1922 року народження, ОСОБА_6 , 1940 року народження, ІНФОРМАЦІЯ_1 із села Гаї/ бувш. Винниківського/ Пустомитівського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 31.05.1950 виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край, з якого звільнені 02.03.1960.
На підставі ст. 3 Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищезазначені особи реабілітовані.
Листом від 17.08.2023 № 21875-22557/М-52/8-1300/23 що звернення позивача від 05.08.2023 повідомило позивача, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/4926/17 з 15.06.2017 нараховано надбавку членам сімей реабілітованих у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Станом на 01.08.2023 пенсію обчислено при загальному страховому стажі 05 місяців 29 днів (зараховано по 12.04.1995). Коефіцієнт страхового стажу 0,35417 (425/100*12/*1. Середньомісячний заробіток, обчислений із заробітної плати з 01.01.1988 по 31.12.1992, становить 7640,51 грн. Індивідуальний коефіцієнт заробітку - 1,03180. Розмір пенсії станом на 01.08.2023 складає 4398,38 грн., а саме: 2706,04 грн. - розмір пенсії за віком (7640,51 грн. *0,35417); 413,96 грн. - доплата 65 р. до 3120,00 грн.; 313,95 грн. - доплата за понаднормовий стаж, тобто за 15 років 92093,00 грн.); 66,43 грн. - підвищення дітям війни; 328,00 грн. - надбавка членам сімей реабілітованих; 570,00 грн. - компенсаційна виплата 80- річним. Згідно довідки Управління внутрішніх справ Львівської області № 4/5-Р-18188 позивач перебуває на спецпоселенні як член сім'ї репресованого та на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» реабілітована. Для зарахування до страхового стажу в потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні як члена сім'ї репресованого, якого у подальшому було реабілітовано підстав немає.
Позивач вважає зазначену відмову відповідача протиправною, звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Нормою ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і ст. 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 1871 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Так, серед іншого, змінена назва Закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" .
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Відповідно до визначення, яке міститься у ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Статтею 4 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".
Законом України від 15.05.1992 №2353-XII “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" з метою вдосконалення дії Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" Верховна Рада України постановила внести доповнення до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", зокрема доповнити статтю 1 новою частиною третьою такого змісту: “Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами”.
Після змін, внесених до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" Законом №2325 особи, реабілітовані на підставі ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", зокрема, набули права на пільги, передбачені ст. 6 зазначеного закону.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" реабілітованим громадянам відповідно до ст. 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб передбачена і ст. 58 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII “Про пенсійне забезпечення”, за приписами якої громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість (заслання), внаслідок визнання їх позасудовим органом соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів (соціальний мотив), які в подальшому були реабілітовані, мають право на зарахування до їх трудового стажу періоду перебування у засланні у потрійному розмірі.
При цьому наведені вище положення законодавства не ставлять у залежність набуття особою вказаного права від її віку або статусу (репресована особа або потерпіла від репресій), оскільки у даному випадку мова йде про права реабілітованих осіб.
Доводи відповідача про те, що законодавством не передбачено зарахування до стажу у потрійному розмірі часу перебування на спецпоселенні, не є обґрунтованими та спростовуються вказаними вище нормами законодавства. Оскільки передбачена ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" пільга є не спеціальним способом обчислення вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка згідно з метою Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", зазначеній в ст. 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування на спецпоселенні ОСОБА_1 , як члену сім'ї репресованих осіб, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача належить зобов'язати відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
З урахуванням того, що за перерахунком стажу позивач звернулася із заявою від 05.08.2023, про що відповідач не заперечує, то перерахунок стажу позивачу слід здійснити з 01.08.2023, тобто з першого числа наступного місяця після звернення/
Щодо позовних вимог про здійснення розрахунку до підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено,- 43,52 грн.
Стаття 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підп. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підп. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 та п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
З матеріалів справи встановлено, що позивач була виселена на спецпоселення у віці 10 років та перебувала там саме як є член сім'ї (дитина) та в подальшому визнана реабілітованою. Позивачу видано посвідчення № 98/34-Р, яким підтверджено право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Оскільки позивач виселена саме як є член сім'ї (дитина) репресованої особи, яку було примусово виселено на спецпоселення, тоді як матеріали справи не містять доказів, які би вказували, що саме до позивачки була застосована репресія в розуміння норм Закону № 962-XII, тому суд вважає, що позивач має право на перерахунок підвищення до пенсії відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Між тим суд встановив, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 08.02.2018 у справі № 813/4926/17 адміністративний позов задовольнив повністю. Зобов'язав Городоцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Львівській області встановити до пенсії ОСОБА_1 з 15.06.2017 підвищення як реабілітованому громадянину у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п .«г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На виконання вищевказаного рішення відповідач з 15.06.2017 встановив позивачу надбавку до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, що станом на 01.08.2023 склала 328,00 грн.
Отже, на думку суду, відсутні протиправні дії пенсійного органу, щодо встановлення надбавки до пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії, адже позивачу відповідно до наведених вище норм законодавства належить 25 % надбавки від мінімальної пенсії , і таку позивач отримає внаслідок виконання судового рішення. Тому права позивача у цій частині не є порушеними.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку з наявністю рішення суду у справі № 813/4926/17.
Підстави для закриття провадження у справі встановлені ст. 238 КАС України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено за результатами розгляду тотожного позову тому, що поданий до суду, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 по справі №11-257заі18, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі (чи закрити провадження у справі).
Аналогічний правовий висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.05.2021 року по справі № 340/197/19.
Отже, Верховним Судом визначено, що в разі відмінностей між обставинами звернення до суду: в сторонах справи, предметі, підставах, матеріально-правових вимогах позови не є тотожними.
Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1ст. 238 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
Суд встановив, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 08.02.2018 у справі № 813/4926/17 адміністративний позов задовольнив повністю. Зобов'язав Городоцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Львівській області встановити до пенсії ОСОБА_1 з 15.06.2017 підвищення як реабілітованому громадянину у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком встановленого частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У справі № 380/22723/24 позивач у позові просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії не з 15.06.2017, а з 05.05.2018, підстави позовів теж різні.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Закриття провадження у справі в цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено за результатами розгляду тотожного позову, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Ураховуючи, що у справі № 813/4926/17 та 380/22723/24 вимоги, підстави та предмет позовів є різними, що унеможливлює ототожнення адміністративних позовів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності вчинених дій, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права.
Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.
За наведених підстав, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку стажу за час перебування у виселенні на спецпоселенні, як члену сім'ї репресованих осіб, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) здійснити з 01.08.2023 зарахування часу виселення на спецпоселенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ), як члену сім'ї репресованих осіб, яку у подальшому було реабілітовано, до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. судових витрат у вигляді судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 31.05.2024.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна