03 червня 2024 рокусправа № 380/45/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 03.03.2020 року по 30.11.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 03.03.2020 року по 30.11.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а саме не виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення, а тому повинен нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період з 03.03.2020 до 30.11.2023. Крім цього позивач зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати ст.117 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 та після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022. У зв'язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 10.01.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що при звільненні зі служби позивач жодних претензій до відповідача щодо невиплачених коштів не мав, а спір щодо індексації грошового забезпечення виник більш ніж шість місяців після звільнення позивача зі служби.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Суд установив таке.
Наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2020 року №43, позивача, ОСОБА_1 , звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.03.2020 року.
При звільненні, позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення у зв'язку з чим позивач звертався за захистом своїх прав до суду.
На виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 380/7601/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 380/10842/20, від 27 березня 2023 року у справі № 380/14602/22 відповідач виплатив належне позивачу грошове забезпечення:
07.04.2021 року в розмірі 117 701,73 грн;
17.06.2021 року в розмірі 64 090,17 грн;
30.11.2023 року в розмірі 15 176,52 грн.
З урахуванням того, що все належне позивачу грошове забезпечення виплачено із затримкою, тобто з порушенням строку, визначеного КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі також Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Водночас, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Отже у цій справі суд ураховує норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Стосовно періоду затримки розрахунку при звільненні, котрий тривав після 19 липня 2022 суд ураховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23.
Як встановив суд, наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2020 року №43, позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.03.2020 року.
Проте, при звільненні, позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення у зв'язку з чим позивач звертався за захистом своїх прав до суду.
На виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 380/7601/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 380/10842/20, від 27 березня 2023 року у справі № 380/14602/22 відповідач виплатив належне позивачу грошове забезпечення:
07.04.2021 року в розмірі 117 701,73 грн;
17.06.2021 року в розмірі 64 090,17 грн;
30.11.2023 року в розмірі 15 176,52 грн.
Таким чином, при розрахунку суми середнього заробітку, який належить до виплати, період стягнення середнього заробітку слід поділити на дві частини:
до 19 липня 2022 стосовно періоду з 03.03.2020 року по 18.07.2022 року, до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і
після 19 липня 2022 стосовно періоду з 19.07.2022 року по 30.11.2023 року, до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Стосовно розрахунку середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022, то суд зазначає таке.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2020 по 18.07.2022 становить 868 днів.
Відповідно до наданої відповідачем картки особового рахунку військовослужбовця за 2020 рік, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за січень - лютий 2020 року) становить 32 471,60 грн. (16 235,80 грн. + 16 235,80 грн.), тобто середньоденне грошове забезпечення позивача складає 541,19 грн. (32 471,60 грн. /60 днів).
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 03.03.2020 року по 18.07.2022 року становить: 541,19 грн. х 868 днів = 469 752,92 грн.
Ураховуючи дані картки особового рахунку військовослужбовця за 2020 рік, загальна сума належних позивачу при звільненні коштів становить 293 306,82 грн., серед яких: 96 338,40 грн. (32,85%) - грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем при звільненні; 196 968,42 грн. (67,15%) - грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем на виконання рішень суду.
Тобто частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 67,15 % (196 968,42 грн. / 293 306,82 грн. х 100).
Застосовуючи принцип пропорційності 67,15% від загальної суми середнього заробітку за період з 03.03.2020 до 18.07.2022 становить 315 439,08 грн. (67,15% від 469 752,92 грн.).
Таким чином, за період затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2020 по 18.07.2022 з відповідача на користь позивача належить стягнути 315 439,08 грн.
Стосовно розрахунку середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла після 19 липня 2022, то суд зазначає таке.
Як вже зазначав суд, період затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 обмежується 6 місяцями.
Обмежений 6 місяцями період у цьому спорі є з 19.07.2022 до 18.01.2023, що становить 184 дні.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 541,19 грн. х 184 дні = 99 578,96 грн.
Таким чином, за період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 до 18.01.2023 з відповідача на користь позивача належить стягнути 99 578,96 грн.
З урахуванням викладеного, розмір середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача на користь позивача становить: 415 018,04 грн. (315 439,08 грн + 99 578,96 грн).
Отже, ураховуючи заявлені позовні вимоги, які за своїм змістом є вимогами зобов'язального характеру суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Судовий збір у розмірі 429,44грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 415 018 (чотириста п'ятнадцять тисяч вісімнадцять)грн 04коп.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір на суму 429 (чотириста двадцять дев'ять) грн. 44коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.