04 червня 2024 року Справа № 280/3091/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Ісаєвої Наталії Сергіївни (вул. Святого Миколая, буд. 39/3, м. Запоріжжя, 69063), до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
08.04.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Ісаєвої Наталії Сергіївни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 2338/03-16 від 06.02.2024 про відмову у здійсненні переведення позивачки з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993;
зобов'язати відповідача за заявою від 30.01.2024 здійснити переведення позивачки з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3733-ХІІ з 30.01.2024.
зобов'язати відповідача провести перерахунок позивачці з дати звернення 30.01.2024 у розмірі 60 відсотків заробітної плати зазначеної в довідках від 30.01.2024 №25 та від 30.01.2024 №26;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки понесені судові витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн. та судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Запорізькій області із заявою про переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу». Проте відповідачем винесено рішення про відмову в перерахунку пенсії, в зв'язку з тим, що довідки про заробітну плату долучені до заяви потребують перевірки. Позивачка вказує на те, що на час звернення до ГУ ПФУ у Запорізькій області вона мала відповідний стаж роботи на державній службі та надала при зверненні до відповідача належні документи на підтвердження стажу роботи на державній службі та довідки про заробітну, які видані уповноваженим державним органом. Ці довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» є джерелом інформації про доходи, що повинні враховуватися при обчисленні розміру її пенсії. В зв'язку з чим вважає, що їй протиправно було відмовлено у переведені з пенсії за віком по Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Також вважає, що діями суб'єкта владних повноважень їй була заподіяна моральна шкода, яка повинна бути відшкодована відповідачем, а також вона понесла витрати на професійну правничу допомогу. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою від 12.04.2024 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
30.04.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що у зв'язку з неможливістю вірного визначення окладу та надбавки за вислугу років (у зв'язку зі змінами в оплаті праці державних службовців) та складових заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надіслано лист щодо проведення перевірки первинних документів, на підставі яких видано зазначені довідки. Отже, питання щодо наявності підстав для переведення з одного виду пенсії на інший з урахуванням вищезазначених довідок можливо розглянути після проведення перевірки первинних документів, на підставі яких вони видані. Відтак вважає, що спірне рішення відповідача є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позивачки. Крім того, позивачкою у позовній заяві та доданих до неї документах не обґрунтовано та не доведено факт та розмір заподіяної моральної шкоди, тому вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки 10 000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди - не підлягає задоволенню. Також вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. не відповідають критерію реальності адвокатських витрат. Враховуючи вищенаведене, вимога позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. також задоволенню не підлягає. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
03.05.2024 засобами системи «Електронний суд» від представниці позивачки, на спростування доводів відповідача, надійшла відповідь на відзив.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 20.07.2022 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком і з 20.07.2022 їй була призначена пенсія за віком, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане 21.09.2022.
Також позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 19.04.2022 №2302-5001183576.
30.01.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Запорізькій області із заявою про переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» №3723-XII.
06.02.2024 ГУ ПФУ в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення №2338/03-16 про відмову в переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішення про відмову в перерахунку пенсії мотивовано тим, що довідки про заробітну плату, долучені до заяви, потребують перевірки.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд вказує на таке.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу №889-VIII.
Відповідно до п. 2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтями 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Станом на 01 травня 2016 року, позивачка мала більше 20 років стажу державної служби, що підтверджується записами в трудовій книжці та довідками наданими установами, в яких позивачка працювала.
Згідно довідки від 12.01.2024 року №1, яка видана Державною установою «Оріхівська виправна колонія (№ 88)», позивачка на час звільнення з установи 27.12.2004 мала 16 років 5 місяців 26 днів стажу державної служби.
Згідно довідки №11-Д від 16.01.2024, виданої ГУ ПФУ в Запорізькій області, на дату звільнення 18.10.2018 з установи, позивачка мала стаж державної служби 13 років 09 місяців 21 день, у тому числі станом на 01.05.2016 року - 11 років 04 місяці 03 дні.
Отже, враховуючи вищевикладене, станом на 01.05.2016 року позивачка мала більше 20 років стажу державної служби і, враховуючи вимоги законодавства, вона мала право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.
Крім того, згідно довідки №3 від 17 січня 2024 року, яка видана ГУ ДПС у Запорізькій області, з 19.10.2018 по 29.01.2024 року позивачка працювала на посадах віднесених до посад державної служби, що становить 5 років, 3 місяці 10 днів стажу роботи.
Пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Статтею 344 ПК України встановлено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Тому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Згідно п. 14 Положення про Державну податкову службу України затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 граничну чисельність державних службовців та працівників ДПС затверджує Кабінет Міністрів України.
Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За ч. 2 статті 9 Закону України «Про державну службу» №3723-XII регулювання правового становища державних службовців, що працювали в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Тобто, правове становище державних службовців, які працювали в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон України «Про державну службу» №3723-XII застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальним законом.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, був Закон України від 04 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).
Згідно ч.1 статті 4 Закону №509-XII Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 №778, забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.
За правилами статті 15 Закону №509-XII, посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Законом №509-XII не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону України «Про державну службу» №3723-XII, зокрема стаття 37.
Порядок пенсійного забезпечення посадових осіб контролюючих органів врегульовано пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України де зазначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13, де колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
Згідно п.2 Порядку обчислення стажу державної служби затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283, який застосовується у спірних відносинах до 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів внутрішніх справ, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Механізм обчислення стажу державної служби з 01 травня 2016 року визначається Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 (далі по тексту - Порядок №229).
Пунктом 3, 4, 6 Порядку №229 визначено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тощо).
Стаж державної служби обчислюється відповідно до ч. 2 статті 46 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу». До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону.
Стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.
Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 з 01.07.1987 до 27.12.2004 позивачка працювала в установі ЯЯ 310/88 УВС Запорізького облвиконкому, з 28.12.2004 до 18.10.2018 в Оріхівському управлінні ПФУ в Запорізькій області та Пологівському об'єднаному управлінні ПФУ в Запорізькій області та з 19.10.2018 по 29.01.2024 в ГУ ДПС у Запорізькій області на посадах, віднесених до посад державної служби.
28.06.1995 позивачка прийняла присягу «Державного службовця України», а в подальшому 05.07.2004 їй присвоєно 13 ранг державного службовця.
15.03.2019 позивачці присвоєно спеціальне звання, інспектор податкової та митної справи ІІІ рангу.
На момент звільнення з Пологівського об'єднаного управління ПФУ в Запорізькій області (18.10.2018) позивачка мала дев'ятий ранг державного службовця, який був присвоєний 01.05.2016 наказом Пологівського об'єднаного управління ПФУ в Запорізькій області від 30.05.2016 №30-о відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» та Порядку присвоєння рангу державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306.
Дев'ятий ранг державного службовця підтверджено 02.10.2019, згідно наказу №579-о від 01.10.2016, під час роботи в ГУ ДПС у Запорізькій області.
15.04.2020 позивачці було присвоєно 8 ранг державного службовця згідно наказу №145-о від 15.04.2020 та 16.04.2023 присвоєно черговий 7 ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби, згідно наказу №107-о від 12.04.2023.
Загалом стаж державної служби на дату припинення державної служби 29.01.2024 року становить 37 роки 5 місяців 28 днів.
Тобто, станом на дату звернення до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про переведення позивачки на пенсію державного службовця у неї був наявний необхідний стаж роботи на посадах, які відносяться до категорії посад державної служби, який становить більше 20 років, з урахуванням чого були відсутні правові підстави для відмови у призначенні позивачці пенсії як держслужбовцю відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з підстав відсутні необхідного стажу державної служби.
При зверненні про переведення позивачки з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» №3723-XII позивачкою були надані довідки:
- про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг де зазначено, що я державний службовець 7 рангу, надбавка за вислугу років 50%) від 30.01.2024 №25;
- про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби до якої увійшли суми нарахувань (надбавка за інтенсивність праці, надбавка за виконання особливо важливої роботи, премія місячна та інші виплати це матеріальна допомога, премії тощо) від 30.01.2024 №26.
У рішенні про відмову в перерахунку пенсії зазначено, що надані довідки про заробітну плату долучені до заяви потребують перевірки щодо зазначення окладу та відсотків за вислугу років (у зв'язку із змінами в оплаті праці державного службовця). Законодавчий акт на який хотів послатися відповідач не зазначений. Як було зазначено вище, на дату припинення державної служби 29.01.2024 року позивачка мала 37 років 5 місяців 28 днів стажу і відповідно до законодавства їй було встановлено надбавку за вислугу років 50%.
29 грудня 2023 року прийнята постанова Кабінету Міністрів України №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» (далі Постанова №1409).
Постановою №1409 затверджено:
схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів у 2024 році;
перелік типових посад державної служби в межах рівнів посад.
Міністрам, керівникам центральних і місцевих органів виконавчої влади та інших державних органів доручено забезпечити виконання цієї постанови виключно в межах фондів заробітної плати, затверджених у кошторисах.
Установлено, що:
схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2023 році та Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 18 січня 2017 р. №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», не застосовуються до державних службовців державних органів, що провели класифікацію посад державної служби;
під час переведення державних службовців на інші посади державної служби застосовується перелік посад держслужби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 18 січня 2017 р. №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», для визначення підкатегорії посади державної служби, необхідної для встановлення рівнозначності посади.
На час звільнення 29.01.2024 в ГУ ДПС у Запорізькій області класифікацію посад державної служби не було проведено, тому в довідці про заробітну плату зазначений посадовий оклад на рівні 2023 року.
Крім того, однією із змін істотних умов праці є зміна системи та розмірів оплати праці.
Зміна істотних умов праці допускається за наявності змін в організації виробництва і праці та за умови продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою (ст. 32 КЗпП України). Про зміну істотних умов праці працівника треба повідомити не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України. При зміні істотних умов праці роботодавець повинен дотримуватись певного встановленого порядку.
Правовим документом, яким повідомляється про таку зміну, є відповідний розпорядчий документ. У забезпеченні правильних дій щодо попередження є два моменти: строк та порядок повідомлення. Повідомлення - це письмова пропозиція працівникові продовжити роботу після того, як роботодавець із дотриманням установленого законодавством двомісячного строку змінить істотні умови праці.
Працівник може прийняти цю пропозицію та продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці або ж відмовитись від неї. Двомісячний строк попередження передбачено для того, щоб працівник міг знайти собі іншу роботу, якщо його не влаштовує зміна істотних умов праці.
Будь яких повідомлень про зміну системи та розмірів оплати праці на час звільнення позивачка не отримувала і не було підстав для зміни окладу та надбавки за вислугу років, а отже рішення про відмову в перерахунку є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачка має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв'язку з чим відмова відповідача у призначенні їй пенсії не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, пропорційності, добросовісності та розсудливості, які встановлені в ч.2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у зразковій справі №822/524/18.
Крім того, призначення пенсій державним службовцям урегульовано Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №622 від 14.09.2016 (далі - Порядок №622).
Відповідно до норм цього Порядку, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому:
- посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
- розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року.
Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60.
За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; - у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;
- матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що при звернені до пенсійного органу позивачка мала відповідний стаж роботи на державній службі та надала відповідачу належні документи на підтвердження стажу роботи на державній службі (трудову книжку та довідки про підтвердження стажу роботи на державній службі) та довідки про заробітну плату складені за формою, затвердженою постановою правління ПФУ від 17.01.2017 №1-3; які видані уповноваженим державним органом, їх зміст відображає всі належні складові оплати праці, а також окрему вказівку на те, що всі види оплати праці, включені в довідку, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Ці довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII є джерелом інформації про доходи заявника, що повинні враховуватися при обчисленні розміру її пенсії.
Таким чином позивачці було протиправно відмовлено переведені з пенсії за віком по Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України Про державну службу від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
У цьому аспекті суд зауважує, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).
Отже, адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб'єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи; при цьому перебирання непритаманних суду повноважень відповідного суб'єкта владних повноважень не відбувається лише за умови відсутності встановлених судом у спосіб, передбачений процесуальним законом, обставин для використання відповідним суб'єктом публічного права альтернативності у прийнятті рішення за зверненням суб'єкта приватного права (постанови Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/17220/17, від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18, від 25.04.2024 у справі №160/3517/21).
За таких обставин, для ефективного захисту порушених прав позивачки, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача, здійснити переведення позивачки на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3733-ХІІ та провести її перерахунок у розмірі 60 відсотків від заробітку, згідно довідок виданих ГУ ДПС у Запорізькій області від 30.01.2024 №25 та від 30.01.2024 №26 з 30.01.2024, тобто з дня звернення із заявою.
Щодо вимоги позивачки про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивачка не довела і суд не встановив, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачка не надала. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29.11.2023 у справі №810/5763/15, від 17.01.2024 у справі №580/1015/21, від 31.01.2024 у справі №361/4447/17 та від 02.04.2024 у справі №520/7071/21.
Інші доводи сторін висновків суду не спростовують, при цьому суд звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат визначений ст. 139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом, позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Також, представницею позивачки, в позовній заяві, заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Суд зазначає, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, дослідивши надані позивачем (представником позивача) документи щодо витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді, суд звертає увагу на те, що дана категорія адміністративних справ є поширеною, а отже, не потребує витрат значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі №320/11366/20 та інших.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, а також те, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розумним розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, є 5 000,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Ісаєвої Наталії Сергіївни (вул. Святого Миколая, буд. 39/3, м. Запоріжжя, 69063), до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №2338/03-16 від 06.02.2024 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 30.01.2024 переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3733-ХІІ, з урахуванням розміру пенсії - 60 відсотків заробітної плати зазначеної в довідках ГУ ДПС у Запорізькій області від 30.01.2024 №25 та від 30.01.2024 №26.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати: зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та з надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
У задоволенні іншої частини вимоги про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано «04» червня 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль