04 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/5180/24
категорія 109010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури та туризму Житомирської обласної військової адміністрації до Виконавчого комітету Миропільської селищної ради, третя особа: Миропільська селищна рада про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся Керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави із позовом до Виконавчого комітету Миропільської селищної ради, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Миропільської селищної ради Житомирського району Житомирської області, яка полягає у не вчиненні дій, спрямованих на замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного смт. Миропіль;
- зобов'язати виконавчий комітет Миропільської селищної ради Житомирського району Житомирської області вжити заходів щодо замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного смт. Миропіль.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку із бездіяльністю органу місцевого самоврядування, та невжиття заходів спрямованих на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану, існує загроза самовільної, хаотичної або неконтрольованої забудови історичних центрів на території громади, руйнування пам'яток історії та культури, знищення історичної спадщини громади.
Ухвалою судді від 19.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
03.04.2024 на електронну адресу суду від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що відсутність затвердженого історико-архітектурного опорного плану сприяє як порушення законодавства про охорону культурної спадщини, що можуть призвести до невідворотних змін у вигляді та традиційному характері міського середовища, так і неможливість контролю Міністерством стану збереження характерного міського середовища, цінної історичної забудови та притягнення винних у порушенні законодавства про охорону культурної спадщини осіб до відповідальності.
15.04.2024 через відділ документального забезпечення суду від Виконавчого комітету Миропільської селищної ради Житомирського району Житомирської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що наприкінці 2021 року селищною радою розпочато роботу над створенням комплексного плану просторового розвитку території Миропільської територіальної громади, в рамках якого першочергово має бути виготовлений історико-архітектурний опорний план селища Миропіль, проте у зв"язку із військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану із запровадженням та здійсненням заходів відповідного правового режиму, в тому числі і забороною проведення топозйомки території громади, роботи по розробці такого плану було призупинено. Зазначає також, що у зв'язку з дією воєнного стану у відповідача відсутня фінансова можливість завершити проведення робіт зі створення історико-архітектурного опорного плану смт. Миропіль.
18.04.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 затверджено список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включено смт.Миропіль.
Згідно з інформацією Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, викладеною у листі від 18.01.2024 за №75/122/04-24, історико-архітектурні опорні плани затверджені лише у м.Житомирі, м.Бердичеві, м.Коростені та м.Звягелі.
Історико-архітектурний опорний план смт. Миропіль не розроблявся та не погоджувався.
Чуднівською окружною прокуратурою 26.12.2023 на адресу Миропільської селищної ради направлено запит про надання інформації щодо розробки та затвердження історико-архітектурного опорного плану смт. Миропіль.
Листом від 27.12.2023 за №1754 Миропільська селищна рада повідомила Чуднівську окружну прокуратуру, що наприкінці 2021 року селищною радою розпочато роботу над створенням Комплексного плану просторового розвитку території Миропільської територіальної громади, в рамках якого має бути виготовлений історико-архітектурний опорний план селища Миропіль. На даний час роботи по розробці плану призупинено у зв'язку зі збройною агресією.
Вважаючи бездіяльність Миропільської селищної ради щодо не вчинення дій, спрямованих на замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця - селища Миропіль, керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) та статтею 53 КАС України.
Так, згідно з частинами першою, третьою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За змістом частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Пунктом 1 частини шостої статті 23 Закону №1697-VII передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
За приписами частин третьої - п'ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
При вирішенні справи суд бере до уваги, що інтереси держави є оціночним поняттям, а тому прокурор в кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.12.2019 у справі №920/121/19, суд зазначає, що поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.
З наведеного висновується, що інтереси держави спрямовані на забезпечення гарантій державної влади та ефективного функціонування її інститутів та органів задля захисту та реалізації прав і свобод територіальних громад.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
На думку суду, звертаючись до суду в інтересах держави, у позовній заяві керівник Чуднівської окружної прокуратури обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.
Зокрема, звернення до суду з позовом у цьому випадку обумовлено бездіяльністю органу місцевого самоврядування, невжиття заходів спрямованих на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану, внаслідок чого існує загроза самовільної, хаотичної або неконтрольованої забудови історичних центрів на території громади, руйнування пам'яток історії та культури, знищення історичної спадщини громади.
Відповідно до частини четвертої 4 статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
Суд констатує, що прокурор дотримався вказаних норм, попередньо повідомивши позивачів про пред'явлення позову, а наявність підстав для представництва не була оскаржена вказаними суб'єктами владних повноважень.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08.06.2000 №1805-III "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон №1805-ІІІ).
Згідно з визначеннями, які наведені у статті 1 Закону №1805-ІІІ:
- охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Статтею 6 Закону №1805-ІІІ визначені повноваження інших органів охорони культурної спадщини.
Так, згідно з частиною 2 вказаної статті до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого, належить: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини; надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини; підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об'єктів культурної спадщини, відповідного використання пам'яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади; виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 32 Закону №1805-ІІІ з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Частинами четвертою, п'ятою, сьомою статті 17 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об'єкти культурної спадщини та зони їх охорони. Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до підпункту 6 пункту "а" частини першої статті 31 Закону України 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад серед власних (самоврядних) повноважень передбачені, у тому числі, підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Підпунктом 10 пункту "б" вказаної статті Закону №280/97-ВР до делегованих повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради віднесено забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.
Відповідно до пунктів 1, 4, 5, 6, 7 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 (далі - Порядок №318), історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення. Збереження традиційного характеру середовища історичних ареалів, охорона і раціональне використання розташованих в їх межах нерухомих об'єктів культурної спадщини, збереження її містоформуючої ролі є пріоритетним напрямом містобудівної діяльності в межах історичних ареалів.
Також, пунктами 8, 9 Порядку №318 визначено, що проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану. У разі не затвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.
Пунктом 2.1 Порядку розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.06.2011 №64 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.2011 за №781/19519; далі - Порядок №64, чинний до 19.10.2021), було обумовлено, що історико-архітектурний опорний план розробляється на замовлення виконавчих органів місцевого самоврядування суб'єктами господарювання, спеціалізованими у сфері вивчення, охорони і використання культурної спадщини, які мають у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат (далі - розробник).
Судом встановлено, що протягом дії Порядку №64 Миропільська селищна рада не здійснила жодних дій стосовно розроблення історико-архітектурного опорного плану смт. Миропіль.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 №926 затверджено Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації (далі - Порядок №926), який визначає склад, зміст, механізм розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні: комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, а також склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.
Згідно з підпунктом 12 пункту 2 Порядку №926 історико-архітектурний опорний план - науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, згідно із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", містить відомості про об'єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам'ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території.
Пунктом 23 Порядку №926 встановлено, що плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади та історико-архітектурні опорні плани з визначенням меж історичних ареалів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, розробляються одночасно із генеральними планами та включаються до комплексного плану як невід'ємні складові генеральних планів відповідних населених пунктів.
Як визначено пунктами 34, 35 Порядку №926, рішення про розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів території) щодо території територіальної громади, а також оновлення і внесення змін до неї приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Виконавчий орган сільської, селищної і міської ради, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовником розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій) (далі - замовник), який організовує розроблення, внесення змін та подання проектів містобудівної документації на місцевому рівні на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради, незалежно від визначених відповідно до закону джерел фінансування.
Відповідно до підпункту 4 пункту 43 Порядку №926 під час розроблення генеральних планів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, здійснюється розроблення історико-архітектурного опорного плану відповідно до завдання, цього Порядку, державних будівельних норм та інших норм законодавства. Зазначені в історико-архітектурному опорному плані відомості є підставою для встановлення обмежень у використанні земель та враховуються під час розроблення планувальних рішень.
За приписами пунктів 52 - 55 Порядку №926 обсяг робіт з розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначається завданням на розроблення (внесення змін), яке складається розробником і затверджується замовником. Форма завдання на розроблення (внесення змін до) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту встановлюється державними будівельними нормами. Вимоги до змістовного наповнення та правила зазначення відомостей в історико-архітектурному опорному плані населеного пункту та завданні на розроблення (внесення змін до) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються нормативним документом, прийнятим національним органом стандартизації.
Рішення про розроблення (внесення змін) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін, погодження та подання історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної місцевої ради.
Пунктами 57, 58 Порядку №926 передбачено, що одночасно з історико-архітектурним опорним планом населеного пункту до генерального плану населеного пункту під час затвердження в межах території територіальної громади можуть включатися відомості про правові режими використання історичних ареалів населених місць та межі та режими використання зон охорони пам'яток, які затверджені в установленому порядку відповідною науково-проектною документацією.
Науково-проектну документацію щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, визначення режимів використання історичних ареалів, а також зон охорони пам'яток як взаємодоповнюючі документи доцільно замовляти, розробляти та затверджувати одночасно.
Відповідно до п.60 Порядку №926 історико-архітектурні опорні плани та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними місцевими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що історико-архітектурний опорний план - це науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, та містить, зокрема відомості про межі використання історичних ареалів населених місць. Тобто, межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Таким чином, межі і режими використання зон охорони пам'яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, яким у цьому випадку є Мінкультури.
Отже, з метою збереження об'єктів культурної спадщини відповідач повинен забезпечити розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану.
Судом встановлено, що Міністерством культури та інформаційної політики України на адреси обласних державних адміністрацій скеровано рекомендаційний лист від 11.08.2020 за №9996/6.11.6 щодо необхідності додержання вимог ст.17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст.32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", інших законодавчих вимог у частині розробки та затвердження в установленому порядку історико-архітектурних опорних планів.
На виконання вищевказаного листа, Департаментом культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації від 19.08.2020 за №1886-1.12/06-20 направлено лист керівникам структурних підрозділів галузі культури райдержадміністрацій, міськвиконкомів та ОТГ щодо необхідності розроблення та затвердження історико-архітектурних опорних планів.
Окрім цього, протокольним рішенням, за результатами селекторної наради під головуванням заступника керівника Офісу Президента України від 13.03.2023, визначено необхідність активізації роботи в частині розробки та затвердження історико-архітектурних опорних планів населених пунктів у регіонах України.
На виконання розділу І протокольного рішення за результатами селекторної наради під головуванням заступника керівника Офісу Президента України від 13.03.2023 щодо активізації роботи в частині розробки та затвердження історико-архітектурних опорних планів, Житомирською обласною військовою адміністрацією від 26.01.2024 за №605/2-24/07 направлено лист до Офісу Президента України, Міністерства культури та інформаційної політики України про те, що на сьогодні історико-архітектурні опорні плани затверджені лише у м. Житомирі, м. Бердичеві, м. Коростені та м. Звягелі.
У листі від 17.01.2024 за №06/15/536-24 Міністерство культури та інформаційної політики України повідомило, що Міністерство листом від 15.09.2020 за №11173/6.11.1 зверталося до Миропільської селищної ради щодо необхідності неухильного виконання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та обов"язковості розроблення історико-архітектурного опорного плану з визначенням меж і режимів використанні історичних ареалів.
Однак, відповіді на вказаний лист від Миропільської селищної ради Міністерство культури та інформаційної політики України не отримало, проект історико-архітектурного опорного плану смт.Миропіль або науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання історичних ареалів на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини наразі не подані.
Таким чином, всупереч наведеним вимогам законодавства України виконавчим комітетом Миропільської селищної ради не вжито заходів, спрямованих на розроблення історико-архітектурного опорного плану смт.Миропіль.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодного документа, якій би підтвердив, що селищною радою вживались заходи та було розпочато роботу по розробленню історико-архітектурного опорного плану.
Вказана бездіяльність органу місцевого самоврядування та невжиття зазначених заходів є загрозою самовільної, хаотичної або неконтрольованої забудови історичних центрів на території громади, руйнування пам"яток історії та культури, знищення історичної спадщини громади.
Відтак, суд доходить висновку, що відповідачем не вжито заходів, спрямованих на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану історичного місця Миропіль.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Миропольської селищної ради, яка полягає у не вчиненні дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця - смт. Миропіль.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача вчинити дії, спрямовані на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця - смт. Миропіль.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведення експертизи.
Враховуючи те, що позивач, як суб'єкт владних повноважень, під час подання позову поніс лише судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, тому судові витрати з відповідача не стягуються, а підстави для стягнення судового збору відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов Керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури та туризму Житомирської обласної військової адміністрації (вул. Героїв Майдану, 122,м. Чуднів,Житомирська обл., Житомирський р-н,13201. РНОКПП/ЄДРПОУ: 02909950) до Виконавчого комітету Миропільської селищної ради (вул. Центральна, 38,с-ще Миропіль,Житомирська обл., Житомирський р-н,13033), третя особа: Миропільська селища рада (вул. Центральна, 38,с-ще Миропіль,Житомирська обл., Житомирський р-н,13033. РНОКПП/ЄДРПОУ: 04345204) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Миропільської селищної ради, яка полягає у не вчиненні дій, спрямованих на розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт. Миропіль.
Зобов'язати Виконавчий комітет Миропільської селищної ради вжити заходів для розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця - смт. Миропіль.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
04 червня 2024 р.