03 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/32636/23
категорія 113070200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Канон" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство "Канон" (далі також позивач, підприємство) із позовом в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті №007603 від 14.11.2023 про застосування до Приватного підприємства "Канон" адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.
Аргументуючи позовні вимоги зазначає, що відповідачем постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу винесена з порушенням діючого законодавства та безпідставно. Зазначає, що під час здійсненої перевірки водій надав необхідний пакет документів інспектору Укртрансбезпеки, проте інспектор керуючись власними припущеннями та суб'єктивними судженнями дійшов висновку про відсутність у водія, на момент здійснення перевезення товарно-транспортної накладної, про що зазначив у акті перевірки. Водій не погодився із викладеними інспектором висновками про відсутність у нього необхідних документів для здійснення перевезення вантажу, а тому відмовився від підпису, у зв'язку із чим не отримав копію складеного акта. Вважає висновки інспектора, викладені у акті перевірки помилкові й необ'єктивні, оскільки товаро-транспортна накладна пред'являлася інспектору поряд з іншими документами.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 19.12.2023 о 14:00.
06.12.2023 на адресу суду надійшла заява представника підприємства про розгляд справи без його участі.
08.12.2023 від представника Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області (далі - відповідач, відділ) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зауважує, що під час перевірки товарно-транспортна накладна була відсутня, за поясненнями водія документи на вантаж забув на вагах. Після складання акту перевірки водій знайшов бланк товарно-транспортної накладної, який не містив усі необхідні реквізити, відомості про дату та номер документа, автомобіль на якому здійснювалося перевезення вантажу, вага товару, прізвище водія, який повинен керувати транспортним засобом, пункт навантаження були відсутні. Враховуючи викладене вважає, що надана товарно-транспортна накладна не містить обов'язкових реквізитів, визначених законодавством, а тому не може вважатися належним документом на перевезення вантажів.
19.12.2023 від представника підприємства надійшла до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що всі обставини, викладені водієм ОСОБА_1 в поданих до відділу письмових поясненнях, однак не враховані при прийнятті оскаржуваної постанови. У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив факт надання водієм ОСОБА_1 . інспектору товарно-транспортної накладної, однак акцентовано увагу на тому, що така заповнена неналежним чином, не містить всіх обов'язкових реквізитів. При цьому, у позовній заяві підприємством наведено посилання на правову позицію і аналогічного питання, викладену у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №440/17062/21.
У судове засідання, призначене судом на 19.12.2023 представник позивача не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представниця відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов та доданих до нього документів. Під час судового засідання судом розкрито інформацію про наявність потенційного конфлікту інтересів. Відводи до складу суду представницею сторони не заявлено.
Протокольною ухвалою суду від 19.12.2023 подальший розгляд справи постановлено здійснювати у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
24.09.2023 водієм Приватного підприємства "Канон" Рудюком С.М. здійснювалось перевезення вантажу (кукурудзи) з с. Миньківці Білоцерківськоіо району Київської області до м.Рені Одеської області на транспортному засобі марки "ІVЕКО", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом ВОDEХ, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
24.09.2023 о 23:20, з метою проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажів, на 12 км + 125 м а/д М-15 "Одеса-Рені" старшим державним інспектором відділу на транспорті Лисаковим С.В., на підставі направлення на рейдову перевірку №38/В від 15.09.2023, здійснено перевірку транспортного засобу підприємства.
За результатами проведення перевірки складено акт №017225 від 24.09.2023, в якому зазначено про відсутність у водія товарно-транспортної накладної або іншого передбаченого законодавством документа на вантаж, чим допущено порушення приписів ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ).
На підставі даного акта перевірки, начальником відділу державного нагляду Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області Миколою Грибаном складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.11.2023 за №007603, якою до позивача, відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.
З прийнятою постановою підприємство не погоджується, вважає, що така прийнята безпідставно, а тому звернулося за судовим захистом із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
За змістом статей 238, 239 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф. Відповідно до частини першої статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до ст. 60 Закону №2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до частини першої статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Отже, суб'єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, може бути лише суб'єкт господарювання, зокрема, фізична особа-підприємець.
За змістом ч. 7 ст. 6 названого Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, поміж іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з п. 4 Положення №103, основним завданням Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація, державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Підпунктами 2, 19, 29 п. 5 відповідного Положення визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.
Абзацом 1 п. 8 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до ст. 5 Закону № 2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Даний Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно з п. 14 Порядку №1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку №1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:
- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
- оснащення таксі справним таксометром;
- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 1 Закону №2344-ІІІ визначено, що:
- автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;
- регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень;
- нерегулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.
Абзацом 1 ст. 39 Закону №2344-ІІІ встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
- для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
- для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:
- для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до п. 25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Згідно з п. 27 Порядку №1567, у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
З аналізу зазначених норм встановлено, що розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт передує повідомлення суб'єкта господарювання про час та місце такого розгляду.
При цьому п.п.25-26 Порядку №1567 встановлює, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання (натомість, право розгляду справи без участі уповноваженої особи суб'єкта господарювання надає неявка такої особи за умови її належного повідомлення про час та місце розгляду справи) та не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Таким чином, за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу).
Як свідчать матеріали справи, посадовими особами відділу державного нагляду у Одеській області 24.09.2023 виявлено порушення вимог ст.48 Закону №2344-III, про що складено відповідний акт.
Пояснення про обставини, які відбулися під час здійсненої перевірки, водієм підприємства викладені у заяві, яку направлено на адресу відповідача, однак така не врахована посадовими особами під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем призначено до розгляду на 14.11.2023 та за результатами її розгляду прийнято уповноваженою особою відповідача постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.
З прийнятою постановою підприємство не погоджується, обґрунтовуючи це тим, що під час перевірки, водієм транспортного засобу надано усі необхідні документи на товар.
Щодо суті виявленого порушення суд вважає за необхідне вказати наступне.
Так, статтею 48 Закону №2344 визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (далі - Перелік; чинний на момент виникнення спірних правовідносин).
За п. 1 Переліку для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно-транспортна накладна; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 2 Переліку).
Відповідно до глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, (далі - Правила №363) товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1. Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Відповідно до пункту 11.3. Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Згідно з пунктом 11.4. Правил №363 після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
Відповідно до пункту 11.5. Правил №363 у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Таким чином, за положеннями Закону №2344 та Правилами № 363, товарно-транспортна накладна є єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
У спірних відносинах до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344 за здійснення перевезення за відсутності документів визначених ст.48 Закону №2344, зокрема товарно-транспортної накладної.
Так, в обґрунтування своєї позиції, представника позивача пояснює, що 24.09.2023 водієм транспортного засобу надані усі необхідні документи на товар, в тому числі і товарно-транспортну накладну №556 від 24.09.2023.
Вказана товарно-транспортна накладна також міститься в матеріалах справи, за змістом якої значиться: перевізником - Приватне підприємство "Канон", водієм - ОСОБА_1 , замовником та вантажовідправником - Товариство з обмеженою відповідальністю "Степ Грайн", вантажоодержувачем ДП "Ритм" для ТОВ "Карготранс України", пункт навантаження - с.Миньківці, Білоцерківський район, Київська область, пункт розвантаження - вул. Дунайська, 188, м.Рені, Одеська область, відомості про товар та про масу.
Тобто, під час перевірки, водій мав товарно-транспортну накладну, однак інспектор органу Укртрансбезпеки в акті перевірки указав про відсутність такого документу, що і стало підставою для застосування до перевізника адміністративно-господарської санкції, установленої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Як свідчать пояснення водія подані до відповідача та наявні в матеріалах справи, він надав документи про вантаж, що перевозився. Надані на перевірку документи знаходилися в папці, проте в даному пакеті випадково була відсутня товарно-транспортна накладна. Пояснює, що під час перевірки розгубився та припустив, що міг забути накладну на вагах, про що й сказав інспектору, однак таку знайшов відразу після повернення до авто, про що повідомив інспектора, у відповідь на що, інспектор вказав про складення акта. З таким рішенням інспектора водій не погодився, у зв'язку із чим відмовився від підпису в акті та акта не отримав. Продовжив свій рух до пункту вивантаження у м.Рені, вул.Дунайська, 188. Вивантажився біля 12:00 год 25.09.2023, про що свідчить запис у товарно-транспортній накладній, яку пред'являв під час перевірки.
У свою чергу, представник відповідача у відзиві на позов посилається на неналежне оформлення товарно-транспортної накладної, відсутність відомостей про: дату та номер документа, автомобіль на якому здійснювалося перевезення вантажу та його вага, прізвище водія, який повинен був керувати транспортним засобом, пункт навантаження.
Втім, суд перевіривши зміст товарно-транспортної накладної під час судового розгляду справи встановив наявність таких відомостей, зокрема така має дату та номер документа (№556 від 24.09.2023); марку, модель, тип та реєстраційний номер автомобіля та причіпа, на якому здійснювалося перевезення (автомобіль - ІВЕКО НОМЕР_1 , причіп -ВОВЕХ НОМЕР_3 ); вага товару (брутто - 39340, тара - 15120, нетто - 24220); прізвище водія то його підпис ( ОСОБА_1 ); пункт навантаження (с.Миньківці, Білоцерківський район, Київська область).
З огляду на, що доводи представника відповідача не знайшли своє відображення у матеріалах справи. Крім того, в акті перевірки не конкретизовано, які саме обов'язкові реквізити в наданій накладній не було зазначено, а пояснення водія спростовують аргументи відповідача про те, що такий документ не був наданий під час перевірки.
Підсумовуючи зазначене, оцінивши докази, долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що спірна постанова підлягає скасуванню.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд вказує наступне.
28.12.2023 від представника позивача надійшла до суду заява про розподіл судових витрат, просить при ухваленні рішення суду вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме: судового збору у розмірі 2684,00 грн та на професійно-правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, шляхом їх стягнення із відповідача.
03.01.2024 від представника відповідача надійшла заява про компенсацію судових витрат, в якій вказала, що спір між позивачем та відповідачем для кваліфікованого юриста є незначної складності, містить лише один епізод спірних правовідносин, спір відноситься до категорії справ, що виникають під час реалізації положень Закону №2344-III, а тому великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час.
Відповідно до ч.1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачу підлягає відшкодуванню сума сплаченого судового збору у розмірі 2684,00 грн, платіжне доручення про його сплату знаходиться у матеріалах справи.
Стосовно відшкодування судових витрат, а саме оплату за правову допомогу адвоката у розмірі 4000 грн, про які заявив представник позивача у заяві від 28.12.2023, суд вказує наступне.
У підтвердження суми наданих адвокатом послуг представником позивача надано до суду такі документи: договір про надання професійної правничої допомоги від 15.11.2023 та додаток до договору про надання професійної допомоги, в якій вказано про фіксований розмір правничої допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) до договору від 15.11.2023 про гонорар адвокату 4000,00 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18).
Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат, суд не вбачає в них співмірності наданих послуг на професійну правничу допомогу з їх оплаченою вартістю, та не вважає їх розмір обґрунтованим та розумним.
Співмірними витратами зі складання адміністративного позову, щодо витраченого часу, складністю справи та розгляду справи судом, на думку суду буде 1000 грн, яка підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 295, 297 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов Приватного підприємства "Канон" (вул. Житній базар, 8, м.Житомир,10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 32191991) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області (майдан С.П.Корольова, 12,м. Житомир,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39816845) про визнання протиправним та скасування наказу, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті №007603 від 14.11.2023 про застосування до Приватного підприємства "Канон" адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Приватного підприємства "Канон" документально підтверджені судові витрати у сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Приватного підприємства "Канон" 1000 (одна тисяча) грн понесених витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 03 червня 2024 р.