Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 червня 2024 року Справа№200/496/24
Донецький окружний адміністративний суду складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку в письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не звільнення з військової служби на підставі поданого рапорту про звільнення за сімейними обставинами та доданими до нього підтверджуючими документами; зобов'язання звільнити з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовій обов'язок і військову службу”.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
В установлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Призначено розгляд клопотання позивача про поновлення строку звернення з позовною заявою до відповідача під час розгляду справи.
04 березня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.
04 березня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії: обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, стосовно ОСОБА_1 у вчиненні самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 (за наявності); копій документів, направлених Військовою частиною НОМЕР_2 командиру Військової частини НОМЕР_1 супровідним листом від 13.09.2023 року за №5867, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/1671/23 для прийняття рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 , зареєстровані військовою частиною НОМЕР_1 16 вересня 2023 року за вх. № 3566. Витребувано у Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, інформацію про прийняте рішення за наслідками розгляду звернення Військової частини НОМЕР_2 від 19.02.2023 року №1043 з матеріалами службового розслідування за фактом не повернення з відрядження на військову службу ОСОБА_1 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
На виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року відповідачем повідомлено про відсутність у нього обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 , та надано вже наявну в матеріалах справи копію супровідного листа Військової частини НОМЕР_2 від 13.09.2023 року за №5867.
Водночас, відповідачем не надано витребуваних доказів, а саме додатків до зазначеного супровідного листа, наданих Військовою частиною НОМЕР_2 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/1671/23, та не зазначено причин їх не подання.
Крім того, на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, надано пояснення, відповідно до яких до територіального управління не надходили матеріали службового розслідування за фактом не повернення з відрядження на військову службу військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 .
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01 травня 2024 року о 16:00. Витребувано повторно у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії додатків до супровідного листа від 13.09.2023 року за №5867, направлених Військовою частиною НОМЕР_2 командиру Військової частини НОМЕР_1 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/1671/23 для прийняття рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 , зареєстровані військовою частиною НОМЕР_1 16 вересня 2023 року за вх. № 3566, або в разі відсутності зазначених доказів надати обґрунтовані пояснення про причини їх відсутності. Витребувано у Військової частини НОМЕР_2 обґрунтовані пояснення стосовно документів, які були направлені Військовій частині НОМЕР_1 як додатки до супровідного листа від 13.09.2023 року за №5867 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/1671/23.
22 квітня 2024 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення від відповідача на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року.
23 квітня 2024 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення від відповідача на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року.
25 квітня 2024 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення від позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року суд закрив підготовче провадження по справі та призначив розгляд справи по суті в порядку письмового провадження в межах строків, визначених КАС України для розгляду справи.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України)завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1671/23 було зобов'язано військову частину № НОМЕР_2 направити документи про моє звільнення до осіб які мають право звільняти з військової служби. На виконання зазначеного рішення військовою частиною НОМЕР_2 було підготовлено та направлено до командира військової частини НОМЕР_1 пакет документів, необхідних для прийняття рішення про звільнення з військової служби. Зазначив, що зазначені документи були отримані військовою частиною НОМЕР_1 16.09.2022 року, проте рішення про звільнення його з військової служби відповідачем так і не прийнято. Бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби на підставі поданого рапорту про звільнення за сімейними обставинами та доданими до нього підтверджуючими документами вважає протиправною, просив задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 04.03.2022 №63 солдат ОСОБА_1 з 04.03.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків. Зазначив, що позивач з метою реалізації права військовослужбовця на звільнення його за сімейними обставинами з лав Збройних Сил України повинен звернутись з письмовим рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 за підпорядкованістю по команді, зокрема, через свого безпосереднього начальника. Водночас, позивачем було порушено вимоги чинного законодавства з питань проходження військової служби та визначеного порядку звільнення з військової служби, що в подальшому стало наслідком подання позовної заяви. Так, позивач не надав до суду доказів подання ним у військовій частині НОМЕР_1 рапорту про його звільнення з військової служби. Зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.02.2023 №16811 встановлено, що позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 , зауважив, що позивач вчинив дезертирство. Рапорт позивача у військової частині НОМЕР_1 не розглядався, його розгляд та оцінка наявності підстав для звільнення позивача з військової служби буде здійснюватися після його повернення до військової частини НОМЕР_1 . Просили відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої останнім зазначено, що жодним судом не встановлювались підстави та обов'язок позивача на повернення з відрядження, наявність у позивача спеціального статусу суб'єкта злочину передбаченого ст. 408 Кримінального кодексу України та інші елементи складу відповідного злочину. Водночас, обвинувальний вирок суду щодо нього (у разі наявності) є самостійною підставою для звільнення позивача з військової служби, а отже, не може бути підставою для відмови у звільненні з військової служби. Зазначив, що доводи відповідача про неподання рапорту на звільнення спростовуються обставинами, встановленими рішенням у справі № 200/1671/23.
Окрім того, відповідачем подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких 16.09.2023 за вх. № 3566 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/1671/23 з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 надійшли документи (рапорт з додатками) для прийняття рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 . Проте, у зв'язку з переміщенням несекретного діловодства військової частини НОМЕР_1 із локацій, що були визначені командуванням як об'єкти ракетних нападів в м. Краматорськ Донецької області, рапорт із додатками, що готувався солдатом ОСОБА_1 , були втрачені. Враховуючи зазначене, відповідь командира військової частини НОМЕР_1 на рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби не надавалась. У подальшому позивач не порушував питання про звільнення з військової служби, в розташуванні військової частини НОМЕР_2 не перебував, відтак поінформувати військовослужбовця про необхідність підписання ним нового рапорту не представилось за можливе. Зазначив, що обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, стосовно ОСОБА_1 у вчиненні самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 відсутній, проте відсутність такого вироку не спростовує факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини.
Крім того, відповідачем подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких зазначено, що 03.05.2023 року на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.408 КК України разом із матеріалами службового розслідування для прийняття відповідного рішення слідчими ДБР.
Окрім того, позивачем подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких вказав, що направлення матеріалів до ДБР не є рівнозначним обвинувальному вироку суду, який набрав законної сили і не може його замінювати. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів втрати документів,з яких суд міг би встановити скільки часу документи перебували на розгляді, за яких обставин були втрачені, чи була можливість їх відновити, чи покарана особа з вини якої були втрачені документи, чи була об'єктивна можливість розглянути документи та прийняти рішення до їх втрати. Крім того, зазначив, що раніше вже звертався до відповідача із рапортом з комплектом документів, якими підтверджується право на звільнення з військової служби, за наслідками розгляду яких відповідачем було надано відповідь.
Позивачем подано до суду промову в судових дебатах, викладену письмову, в якій підтримав свої позовні вимоги та просив суд визнати протиправною бездіяльність посадових осіб вч НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі поданого рапорту про звільнення за сімейними обставинами та доданими до нього підтверджуючими документами та зобов'язатипосадових осіб вч НОМЕР_1 звільнити з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовій обов'язок і військову службу”.
Представником відповідача подано до суду промову в судових дебатах, викладену письмову, в якій підтримали свою позицію щодо заперечення проти заявлених позовних вимог позивача. Надали обґрунтування і пояснення аналогічні, викладеним в судовому засіданні та викладеним письмово у відзиві та додаткових поясненнях. Звернули увагу на те,що позивач направив до вч НОМЕР_2 рапорт з вимогою про звільнення з військової служби поштовим відправленням «Укрпошта», чим порушив порядок подання рапорту, потребу по команді та особисто подати рапорт разом з підтверджуючими документами для такого звільнення. Вказали на мету та засади «ефективного захисту особи». Просили суду задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Стахановським МВ УМВС України у Луганській області24 березня 1998 року)та особою, що претендує на звільнення з військової служби.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Відповідно до довідки, виданої Військової частини НОМЕР_6 21.04.2022 року за № 125, солдат ОСОБА_1 з 04.03.22 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 04.03.2022 № 63 солдата ОСОБА_1 , призначено на посаду стрільця-снайпера.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 09.04.2022 № 99 солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що вибув у відрядження до ВЧ НОМЕР_7 .
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_7 від 12.04.2022 № 88 солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що прибув у службове відрядження до ВЧ НОМЕР_7 .
08.02.2023 командиром ВЧ НОМЕР_2 подано запит командиру ВЧ НОМЕР_7 про документальне підтвердження факту перебування у відрядженні ОСОБА_1 .
Відповідно до матеріалів службового розслідування проведеного відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.02.2023 № 95 «Про призначення службового розслідування за фактом не повернення з відрядження на військову службу солдата ОСОБА_1 , яке розпочато 19.02.2023 р.,запропоновано направити матеріали службового розслідування до державного бюро розслідування у місті Мелітополь для прийняття рішення. Про,що прийнято відповідний наказ від 19.02.2023 № 16811.
19.02.2023 року Військовою частиною НОМЕР_2 видано повідомлення №1016, адресоване Директору ТУ ДБР у м. Мелітополь про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_1 , про наявність у діях солдата ОСОБА_1 ознак складу кримінального правопорушення, оскільки станом на 09.02.2023 року позивач самовільно залишив військову частину під час дії воєнного стану, не виконував обов'язки військової служби з 09.02.2023 року по теперішній час.
19.02.2023 року Військовою частиною НОМЕР_2 видано супровідний лист №1043, адресований Директору територіального управління Державного бюро розслідувань м. Мелітополь про направлення матеріалів службового розслідування за фактом не повернення з відрядження на військову службу стрільця-снайпера 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 в діях якого вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України для прийняття правового рішення.
На виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 року про витребування доказів, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь надано відповідь листом від 08.04.2024 року №17-07-6382/2024, відповідно до якої зазначено, що до ТУ ДБР у м. Мелітополь не надходили матеріали службового розслідування за фактом не повернення з відрядження на військову службу військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі №200/1671/23 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 ; Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. Визнано протиправними дії посадових осіб військової частини НОМЕР_2 щодо відмови від розгляду рапорту ОСОБА_1 ОСОБА_1 на звільнення з військової служби та не направлення документів на звільнення безпосередньо до посадових осіб, які мають право звільнення з військової служби. Зобов'язано посадових осіб військової частини НОМЕР_2 направити документи на звільнення з військової служби ОСОБА_1 безпосередньо до посадових осіб, які мають право звільнення з військової служби. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Зазначеним рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі № 200/1671/23 встановлено, що 09 березня 2023 року у відповідності до порядку звільнення з військової служби, встановленому Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовій обов'язок і військову службу» командиру військової частини НОМЕР_2 . Вказаний рапорт був отриманий командиром військової частини НОМЕР_2 15.03.2023 року. До рапорту, позивачем були долучені документи, які підтверджують на право звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовій обов'язок і військову службу» в зв'язку з сімейними обставинами (наявністю у ОСОБА_1 одного із його батьків (матері) із числа осіб з інвалідністю ІІ групи), а саме: нотаріально завірені копії довідки МСЕК від 03.08.2020 року серії 12ААБ № 439578 про встановлення матері позивача - ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності з 28.07.2020 року - довічно; копія паспорта матері позивача - ОСОБА_2 серії НОМЕР_8 виданого Стахановським МВ УМВС України в Луганській області 16.10.2001 року; копія РНОКПП матері позивача ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_9 , яка підтверджує родинний зв'язок.
23.03.2023 року позивач отримав відповідь на рапорт за № 1856 від 20.03.2023 року, з якої виходило, що рапорт ОСОБА_1 не був переданий для розгляду відповідній посадовій особі, яка має право звільняти з військової служби через те, що він був поданий не особисто позивачем, а за допомогою поштового зв'язку. Крім того у відповіді зазначалось, що звільненню ОСОБА_1 перешкоджає зарахування його у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 і для звільнення йому необхідно особисто подати рапорт та стати на свою посаду.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
09.03.2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом на звільнення з військової служби, відповідно до якого просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами (наявністю одного з батьків (матері) з числа осіб з інвалідністю ІІ групи) відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Додатково зазначив про небажання проходити подальшу військову службу та просив направити облікову справу та документи для постановки на військовий облік військовозобов'язаних на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 . В якості підтвердження документальних підстав для звільнення до зазначеного рапорту додано:1) нотаріально завірену копію довідки МСЕК від 03.08.2020 року серії 12ААБ №439578 про встановлення матері ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності з 28.07.2020 року-довічно; 2) нотаріально завірену копію паспорта та ІПН матері ОСОБА_2 серії НОМЕР_8 від 16.10.2001 року; 3) копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 .
Рапорт з додатками відправлено позивачем засобами поштового зв'язку з описом вкладеного в листі, військовою частиною НОМЕР_1 отримано 06.04.2023, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Судом встановлено на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 від 12 лютого 1981 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що у книзі реєстрації актів про народження зроблено запис №176. Матір'ю зазначено ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 439578 від 03.08.2020 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено другу групу інвалідності з 28.07.2020 року довічно.
За наслідками розгляду рапорту на звільнення військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь листом від 11 квітня 2023 року №0980/3/46, відповідно до якої рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами подається особисто військовослужбовцем командиру частини разом з підтверджуючими документами для такого звільнення. Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 10.11.2022 року №318 позивач вибув з військової частини НОМЕР_7 , після чого повинен був повернутись з відрядження до військової частини НОМЕР_2 . На момент подання рапорту позивач не повернувся з відрядження до військової частини НОМЕР_2 будучи військовослужбовцем, чим порушив чинне законодавство. На підставі пп. 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/200: зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого їх службового використання допускається в разі: якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, 19.02.2022 року позивач був виведений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . Враховуючи викладене, рапорт щодо звільнення з військової служби буде розглянуто після повернення до розташування військової частини НОМЕР_1 .
В судовому засіданні встановлено,що позивач обізнаний і ознайомлений з наданою інформацією.
Крім того, в судовому засіданні встановлено,що ОСОБА_1 09.03.2023 року подавався аналогічний рапорт командиру ВЧ НОМЕР_2 . Рапорт з додатками відправлено позивачем засобами поштового зв'язку з описом вкладеного в листі, військовою частиною НОМЕР_2 отримано 15.03.2023, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Командиром ВЧ НОМЕР_2 в юридичну службу ВЧ НОМЕР_1 надано довідку від 07.04.2024 № 2301 про те,що відповідно до наказу від 09.02.2023 № 40 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що своєчасно не повернувся з відрядження в місце дислокації військової частини станом на 06.04.2024.
У відповідь на адвокатський запит від 04.12.2023р. за вих. №2-А3, направлений на Генеральний штаб Збройних Сил України та Міністерство оборони України, командиром військової частини НОМЕР_2 надано інформацію, відповідно до якої вказано, що на підставі заявки на поповнення поточного некомплекту особового складу ВЧ НОМЕР_1 та усіх підпорядкованих їй підрозділів, до яких входить ВЧ НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 надсилає наряди в команду ВЧ НОМЕР_1 для призову під час мобілізації. ОСОБА_1 призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_7 , він був направлений для проходження військової служби під час мобілізації резервістів і військовозобов'язаних відповідно до поіменних списків у складі команди НОМЕР_1 , згідно наказу начальника №64 від 04.03.2022р. ВЧ НОМЕР_2 знаходиться в підпорядкуванні ВЧ НОМЕР_1 , тому, після проведення розподілу військовозобов'язаних на пункті прийому особового складу, військовозобов'язані були передані представнику ВЧ НОМЕР_2 для подальшого зарахування до списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 .
Як встановлено судом, на виконання зазначеного рішення суду від 22 червня 2023 року у справі №200/1671/23 військовою частиною НОМЕР_2 направлено командиру військової частини НОМЕР_1 супровідним листом від 13.09.2023 року №5867 документи для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зазначені документи доставлено до Військової частини НОМЕР_1 16.09.2023 року та зареєстровано за вх. №3566, що підтверджується відповідним штампом Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не прийняття відповідачем рішення про звільненняпозивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб із інвалідністю ІІ групи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон № 2232) (в редакції, що діяла дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (…)
Частиною шостоюстатті 2 Закону №2232 передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про Загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ», введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє по теперішній час.
Частиною четвертоюстатті 26 Закону №2232 визначені підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Судом встановлено, що позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію». Зазначена обставина не є спірною між сторонами.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).
Розділом XII вказаного Положення №1153/2008 передбачено звільнення звійськової служби, права посадових осіб щодо звільнення з військової служби. Пунктом 225 визначено підстави звільнення військовослужбовців із військової служби.
Відповідно до ч. 2 п. 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пунктом 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Судом встановлено, що у зв'язку з небажанням продовжувати військову службу та з метою реалізації права на звільнення, передбаченого ст. 26 Закону №2232, позивач 09.03.2023 року подав на ім'я командування військової частини НОМЕР_2 рапорт з документами, що, на його думку, підтверджують заявлені обставини для звільнення за сімейними обставинами, а саме: свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 від 12 лютого 1981 року, копії паспорту та РНОКПП матері позивача, копію довідки серії НОМЕР_10 від 03.08.2020 року, відповідно до якої матері позивача, ОСОБА_2 встановлено 2 групу інвалідності з 28.07.2020 року довічно.
13.09.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі №200/1671/23 військовою частиною НОМЕР_2 направлено командиру військової частини НОМЕР_1 документи для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Вказані документи зареєстровані Військовою частиною НОМЕР_1 16.09.2023 року за вх. №3566.
Згідно п. 12.1 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Як з'ясовано в судовому засіданні з пояснень сторін та відповідно до матеріалів справи, відповідачем не здійснено розгляд поданих військовою частиною НОМЕР_2 документів та не прийнято по суті відповідного рішення за наслідками такого розгляду.
Крім того, суд не приймає посилання відповідача на втрату, поданого позивачем рапорту з додатками, як належну підставу не проведення його розгляду, оскільки матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів на підтвердження такої втрати, пошкодження або ін.
Окрім того, виходячи з аналізу положень ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Таким чином, зазначеною статтею передбачено, що військовослужбовці, військова служба яких призупинена, на підставі внесення даних в ЄРДР про скоєння кримінального правопорушення, військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та їх неможливо звільнити з військової служби на підставі Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Закону України №2232.
Водночас, у межах даної справи, спірною є обставина того, чи міг відповідач при отриманні від військової частини НОМЕР_2 рапорту позивача розглянути його по суті чи військова служба позивача була вже призупинена. В свою чергу, оцінці здійсненню або нездійсненню позивачем дисциплінарного проступку у межах даної справи не надається, отже відповідні доводи відповідача з посиланнями на доведеної вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення та інші пов'язані із цим доводи є неґрунтовними, адже для вирішення цієї справи такі не мають принципового значення.
Так, судом було встановлено вище, що військовою частиною НОМЕР_2 19 лютого 2023 року видано повідомлення №1016, адресоване Директору ТУ ДБР у м. Мелітополь про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_1 , про наявність у діях солдата ОСОБА_1 ознак складу кримінального правопорушення, оскільки станом на 09.02.2023 року позивач самовільно залишив військову частину під час дії воєнного стану, не виконував обов'язки військової служби з 09.02.2023 року по теперішній час. В той же день видано супровідний лист №1043, адресований Директору територіального управління Державного бюро розслідувань м. Мелітополь про направлення матеріалів службового розслідування разом із зазначеним повідомлення за фактом не повернення позивача з відрядження на військову службу для прийняття правового рішення.
Водночас, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь, надано суду відповідь, відповідно до якої до управління не надходили матеріали службового розслідування за фактом не повернення з відрядження на військову службу військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 .
Суд не приймає посилання відповідача на те, що 03.05.2023 року повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, разом із матеріалами службового розслідування направлено електронною поштою на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 для прийняття відповідного правового рішення слідчими ДБР, оскільки з наявного в матеріалах справи скріншоту засобів електронного зв'язку неможливо встановити зміст документів та адресата, якому було відправлено відповідні документи.
Крім того, суд звертає увагу, що на офіційному вебсайті Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, електронна пошта «info.kram.dbr@gmail.com», на яку, з пояснень відповідача, було відправлено матеріали службового розслідування стосовно позивача, не належить відповідному Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань.
Отже, відповідач повинен був розглянути рапорт позивача від 09.03.2023 року по суті порушених в ньому питань, а саме вирішити питання про звільнення позивача з військової служби або вирішити питання про відмову.
Між тим, під час розгляду даної справи, матеріали справи не містять доказів того, що рапорт позивача саме про звільнення з військової служби від 09.03.2023 був розглянутий по суті заявленого позивачем питання щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Жоден з наявних у матеріалах справи доказів не містить відомостей про прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 обґрунтованого рішення за результатами розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби.
Заперечення відповідача, наведені під час розгляду справи не можуть вважатись такими, що свідчать про розгляд відповідного рапорту позивача по суті, оскільки відповідного управлінського рішення, всупереч приписам чинного законодавства по суті рапорту відповідач не прийняв.
Окрім того, подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби засобами поштового зв'язку жодним чином не суперечить порядку подання такого рапорту, оскільки норми Положення про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містять ніяких застережень стосовно того, що рапорт повинен бути поданий командиру військовослужбовцем особисто.
Необхідно відзначити, що за приписами чинного законодавства, розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Водночас, суд звертає увагу, що наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, оскільки в матеріалах справи відсутності докази прийняття наказу, яким повинно вирішуватись питання щодо розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця з військової служби, суд дійшов висновку про те, що у спірному випадку, відповідач допустив протиправну бездіяльність, як суб'єкт владних повноважень яка виразилась саме у не розгляді рапорту позивача по суті.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи викладене, та зважаючи на відсутність прийнятого відповідачем рішення за наслідками розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути рапорт про звільнення позивача по суті та прийняти відповідне рішення.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача звільнити з військової служби ОСОБА_1 підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовій обов'язок і військову службу” задоволенню не підлягають у зв'язку з передчасністю, оскільки суд повинен досліджувати правомірність рішення (дій) суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття та не може обґрунтовувати юридичну правомірність таких актів (дій) в контексті обставин, що не були підставою їх прийняття. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №826/23192/15.
Суд звертає увагу, що принцип правової визначеності є складовою частиною принципу верховенства права. Основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуванності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України висловлені у рішеннях від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109 рішення від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови»).
Окрім того, принцип правової визначеності є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).
Суд зауважує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Європейською Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Конституційний Суд України неодноразового акцентував на тому, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією; з цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Суд наголошує, що відповідно до п. 225 Положення, уповноваженою особою на прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби є саме командир військової частини НОМЕР_1 , який на підставі оцінки поданого військовослужбовцем рапорту та долучених до нього документів, повинен надати правову оцінку наявності передбачених законодавством підстав для звільнення. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та надавати правову оцінку поданим документам, до того, як такі були оцінені уповноваженим органом.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до частини1 статті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинстває справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положеньстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновкупро часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 09.03.2023 року про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 09.03.2023 року про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами разом із документами, наданими військовою частиною НОМЕР_2 супровідним листом від 13.09.2023 року №5867 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі №200/1671/23, та прийняти відповідне рішення.
У відповідності до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями2-15, 19-21, 72-79,90,94,122,123,132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 09.03.2023 року про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, з урахуванням доданих документів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) від 09.03.2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами разом із документами, наданими військовою частиною НОМЕР_2 супровідним листом від 13.09.2023 року №5867 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі №200/1671/23 та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 03 червня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначенихчастиною другоюстатті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова