04 червня 2024 року Справа №160/13261/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
22.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 10 травня 2022 року по за весь час затримки виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 10 травня 2022 року за весь час затримки виплати у повному обсязі грошового забезпечення.
Згідно з положеннями частини 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою-шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Суд вказує, що згідно з довідкою за підписом начальника відділу судової статистики, аналітичної роботи та інформаційно-технічного забезпечення суду від 24.04.2024 №647 за даними КП «ДСС» судді ОСОБА_2 у період з 20.05.2024 по 23.05.2024 надійшло на розгляд 243 судових справ. Крім того, застосування стабілізаційних та аварійних відключень світла, відсутність Інтернет зв'язку, що унеможливлювало доступ до КП «ДСС», кількість оголошених повітряних тривог на території міста Дніпра, а також перебування головуючого судді Юхно І.В. у відпустці з 29.05.2024 по 30.05.2024, об'єктивно вплинули на дотримання судом строків вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що форма та зміст позовної заяви закріплені у статті 160 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
При цьому, зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Наведений висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 по справі № 640/7310/19.
Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 №990/150/23 наголосила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд звертає увагу, що в позовній заяві позивач просить суд «визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 10 травня 2022 року по за весь час затримки виплати грошового забезпечення», проте в порушення наведених норм не вказує кінцевої дати, по яку оскаржує бездіяльність відповідача стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення.
Водночас, позовна вимога про зобов'язання відповідача вчинити певні дії також не містить кінцевої дати, по яку позивача просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 10 травня 2022 року.
Вищенаведені обставини унеможливлюють встановлення судом предмету спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно надати до суду уточнений адміністративний позов з уточненими позовними вимогами відповідно до вимог КАС України, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі відповідно до їх кількості.
Окрім цього, пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд вказує, що заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовою заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати складових грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ варто розуміти грошові доходи громадян, що вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.
Суд наголошує, що в тексті позовної заяви представником позивача самостійно зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 року у справі № 160/6265/23, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 10.05.2022 р. по 25.06.2022 р. в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період, нарахована в повному розмірі щомісячна доплата у вигляді підвищеної додаткової винагороди, передбаченою Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 р, з урахуванням фактично виплачених сум.
Водночас, до матеріалів позову було надано, зокрема, скрін-шот з мобільного додатку, який свідчить про зарахування 24.11.2023 на картковий рахунок позивача зарплати від Військової частини НОМЕР_1 у загальній сумі 117 882,26 грн.
Тобто, після отримання заборгованості з додаткової винагороди згідно з постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 10.05.2022 по 25.06.2022 на виконання судового рішення 02.06.2023 у справі №160/6265/23 позивач мав дізнатися про порушення свого права.
При цьому, суд відхиляє посилання представника позивача, наведені у позовній заяві на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 11.05.2023 по справі №460/786/20 про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ, оскільки, в подальшому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постанові КАС ВС від 09.06.2021 у справі № 240/186/20 (№ в ЄДРСР 97532785), постанові КАС ВС від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20 (№ в ЄДРСР 101150404), постанові КАС ВС від 27.07.2022 у справі № 460/783/20 (№ в ЄДРСР 105444326), постанові КАС ВС від 11.05.2023 у справі № 460/786/20 (№ в ЄДРСР 110803019) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала, зокрема, такі висновки:
- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
- з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
- отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду. Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, суд враховує, що спору у справах № 560/8194/20 та № 460/786/20 стосується питання нарахування та виплати компенсації за втрату частини пенсії та відповідачами у цих справах є відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України. Водночас, суд наголошує, що питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів військовослужбовцям за несвоєчасну виплату грошового забезпечення досліджені Верховним Судом у постанові від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.
Суд також звертає увагу, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 (провадження №14-435цс18), незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.
Таким чином, оскільки виплату заборгованості грошового забезпечення позивач отримав 27.11.2023, адміністративний позов поданий позивачем до суду лише 20.05.2024 (з використанням засобів поштового зв'язку), тобто, майже через 6 місяців після отримання такої заборгованості. Отже, адміністративний позов поданий з порушенням трьохмісячного строку з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Частинами 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Окрім цього, частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
На підставі викладеного суд залишає подану заяву без руху та пропонує позивачу усунути наступні недоліки шляхом надання до суду:
- уточненого адміністративного з уточненими позовними вимогами відповідно до вимог КАС України, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі відповідно до їх кількості;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 122-123, 160, 161, 169, 171, 248, 256, 287 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.
Роз'яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та в самостійному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Юхно