04 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4256/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Ковальчука В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 20.03.2024 №152-о “Про звільнення ОСОБА_1 ”, поновлення на посаді начальника управління правового забезпечення ГУ ДПС у Волинській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 19.03.2024 звернулася до в.о. начальника ГУ ДПС у Волинській області із заявою про припинення державної служби та звільнення із займаної посади за угодою сторін з 21.03.2024, проте 19.03.2024 поштовим зв'язком та на офіційну електронну адресу відповідача надіслала заяву про відкликання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін, яка отримана ГУ ДПС у Волинській області електронним зв'язком 19.03.2024, а поштовим - 19.03.2024, та зареєстрована 20.03.2024. Однак 20.03.2024 відповідач виніс оскаржуваний наказ від 20.03.2024 №152-о про звільнення її із займаної посади.
З оскаржуваним наказом позивач не згідна та вважає його протиправним, оскільки на момент його прийняття відсутнє її волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін внаслідок подання заяви про відкликання заяви про припинення державної служби та звільнення із займаної посади за угодою сторін з 21.03.2024. Вважає, що для встановлення можливості звільнення працівника за угодою сторін визначальне значення має: сам факт наявності згоди, волевиявлення працівника на таке звільнення на дату звільнення, а не факт існування заяви; працівник та роботодавець (суб'єкт призначення) повинні досягнути згоди на таке звільнення, бути взаємно проінформованими про факт досягнутої ними згоди, наявність такого волевиявлення на припинення трудових відносин за згодою сторін в момент прийняття наказу, що узгоджується із практикою Верховного Суду, зокрема, у справах № 825/3587/15-а, № 826/25618/15, № 821/858/16, № 815/5173/17, № 1340/6082/18, № 359/11497/15-а, № 820/243/16. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін.
Також зазначає, що при проведенні процедури погодження оскаржуваного наказу їй стало відомо про відсутність на її заяві про звільнення будь-якої резолюції, пропозицій, погодження строку та підстави, з якої трудовий договір може бути розірвано суб'єктом призначення. Лише наявний підпис без вказівки про його приналежність та відсутність дати вчинення. Проставлення підпису, без зазначення кому належить такий, без зазначення дати його вчинення, не є, у розумінні трудового законодавства узгодженою сторонами датою та підставою звільнення працівника за угодою сторін, що підтверджується правовою позицією у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 620/11180/21, від 10.10.2019 № 826/25726/15.
На підставі вищенаведеного позивач вважає, що відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру державного службовця звільнитися саме за угодою сторін, а саме лише згода суб'єкта призначення задовольнити заяву державного службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби.
З наведених підстав просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В поданому до суду відзиві представник відповідача вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Заяву про звільнення за угодою сторін позивач написала власноручно та подала 19.03.2024 на погодження в. о. начальника ГУ ДПС у Волинській області ОСОБА_2 , де зазначила конкретну дату звільнення - 21.03.2024, що не оспорюється позивачем.
ГУ ДПС у Волинській області доводить до відома, що заяви з питань призначення, переведення або звільнення, що подаються власноруч працівниками безпосередньо в управління персоналу або начальнику (в. о. начальника) ГУ ДПС, в системі електронного документообігу органів ДПС не реєструються. У Переліку картотек в ІКС “Управління документами” для ДПС та її територіальних органів, затвердженому наказом ДПС від 30.12.2020 №778 “Про деякі питання організації діловодства” (зі змінами), не передбачена картотека з реєстрації вищезазначених заяв. Крім того, ні позивачем, ні відповідачем не заперечується факт написання та отримання заяви про звільнення.
В цей же день, тобто 19.03.2024, виконуючим обов'язки начальника ГУ ДПС у Волинській області ОСОБА_2 біля свого прізвища було проставлено резолюцію “До наказу”, та зазначену заяву спрямовано до управління персоналу ГУ ДПС у Волинській області для виконання резолюції “До наказу” та підготовки проєкту наказу.
З метою підготовки наказу про звільнення, керуючись вимогами п.п.5.2 Наказу ДПС від 14.12.2020 №720 “Про затвердження Порядку призначення, переведення на посади, покладення виконання обов'язків за посадами та звільнення з посад Номенклатури керівника територіального органу ДПС”, із змінами (витяг додається), у день надходження заяви про звільнення, тобто 19.03.2024, управлінням персоналу було підготовлено та направлено лист Департаменту правового забезпечення ДПС щодо погодження звільнення ОСОБА_1 від 19.03.2024 №1537/8/03-20-11-02-08 (зареєстрований в СЕД 19.03.2024 о 14 год. 27 хв., що підтверджено витягом з ІКС “Управління документами”).
Відповідно до п.5.4 вищезазначеного наказу ДПС від 14.12.2020 №720 звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних органів ДПС здійснюється за погодженням із керівниками структурних підрозділів апарату ДПС відповідно до функціонального підпорядкування.
Лист-погодження Департаменту правового забезпечення ДПС щодо звільнення ОСОБА_1 “Про надання інформації щодо звільнення працівника”, надійшов 20.03.2024 та зареєстрований в СЕД 20.03.2024 о 16 год. 15 хв. (реєстраційний індекс - 7910/7/99-00-05-04-03-07).
Після отримання листа-погодження Департаменту правового забезпечення ДПС щодо звільнення ОСОБА_1 . управлінням персоналу підготовлено проєкт наказу, який погоджено згідно Регламенту ГУ ДПС у Волинській області, та підписано наказ виконуючим обов'язки начальника ГУ ДПС у Волинській області.
Погоджений та підписаний наказ від 20.03.2024 №152-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” зареєстровано в СЕД 20.03.2024 о 16 год. 59 хвилин.
Аналізуючи зміст заяви позивача про звільнення за угодою сторін та оспорюваного наказу ГУ ДПС у Волинській області від 20.03.2024 №152-о, вбачається, що сторони домовились про дату звільнення - 21.03.2024. Отже, ОСОБА_1 своє волевиявлення про звільнення висловила у своїй заяві, зазначивши у ній дату звільнення, при цьому, ГУ ДПС у Волинській області не висловлено заперечень щодо розірвання трудового договору у вказаний у заяві строк, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 86 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII. В даному випадку ініціатива звільнення виходила саме від позивача. Заперечень щодо дати звільнення та підстав звільнення у суб'єкта призначення не було, про що свідчить відсутність будь-яких інших резолюцій на заяві, крім резолюції “До наказу”. Крім того, на підставі узгодженої заяви про звільнення суб'єктом призначення було також підписано лист на ДПС від 19.03.2024 №1537/8/03-20-11-02-08 щодо погодження звільнення, який було надіслано до ДПС 19.03.2024 о 14 год. 27 хв. Тобто, процес реалізації заяви ОСОБА_1 щодо звільнення розпочався після погодження її заяви суб'єктом призначення та направлення на ДПС листа про погодження звільнення 19.03.2024 о 14 год. 27 хв.
ГУ ДПС у Волинській області зазначає, що при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб'єкт призначення та працівник домовились про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.
Крім того, зазначає, що приписами чинного законодавства для роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) не передбачено обов'язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
В постанові Верховного Суду від 29.06.2022 по справі № 748/1266/21 вказано що, наступна зміна власного рішення позивача та відкликання заяви про звільнення (до прийняття наказу про звільнення) не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).
Відповідач акцентує увагу на тому, що заява про відкликання була зареєстрована в ГУ ДПС у Волинській області 20.03.2024, а вже на наступний день, тобто 21.03.2024 відповідачем було надано відповідь про розгляд цієї заяви. Крім того. 21.03.2024 був останнім робочим днем позивача.
Вказує на те, що у даних правовідносинах відсутні підстави для застосування норм трудового законодавства при вирішенні спору через те, що спірні правовідносини щодо звільнення позивача за угодою сторін повністю врегульовані спеціальним законодавством.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах № 825/3587/15-а, № 826/25618/15, № 821/858/16, № 815/5173/17, № 1340/6082/18 вважає необґрунтованим, оскільки у висновках Верховного Суду зазначено про відсутність у заяві узгодженої дати звільнення, що позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
Тобто, обставини у даних справах є кардинально протилежними, ніж у справі, що розглядається, а тому висновки у вказаних справах не можуть братися до уваги при розгляді даної справи.
У заяві про звільнення ОСОБА_1 зазначила бажану дату припинення державної служби та вказано дату написання заяви.
Підсумовуючи вищенаведене, вважає, що у даній справі виконані всі умови досягнення згоди щодо звільнення між ОСОБА_1 та суб'єктом призначення, а тому звільнення позивача здійснено відповідно до вимог частини другої статті 86 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII. Таким чином, оскаржуваний наказ було прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування, а також для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також у відзиві представник відповідача просить розгляд справи здійснювати за участі сторін.
У відповіді на відзив позивач не погоджується із доводами та запереченням відповідача у відзиві. Вважає, що оскаржуваний наказ про її звільнення із займаної посади за угодою сторін прийнятий в односторонньому порядку за відсутності її волевиявлення внаслідок відкликання попередньої заяви про звільнення за угодою сторін. Вказує на відсутність її погодження спірного наказу та незгоду з його прийняттям, про що свідчить її напис під час ознайомлення з даним наказом. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави як угода сторін.
Як слідує із заяви про звільнення за згодою сторін, проставлений підпис без зазначення кому належить такий, без зазначення дати його вчинення, відповідно і резолюції “До наказу” не є, у розумінні трудового законодавства, узгодженою сторонами датою та підставою звільнення працівника за угодою сторін. Трактування відповідачем проставлення зазначеного напису та підпису без дати вчинення та приналежності: “біля свого прізвища” та “19.03.2024”, однак такого прізвища суб'єктом призначення вчинено не було, як і не зазначено ним дати.
При проведенні процедури погодження оскаржуваного наказу позивачу стало відомо про відсутність на заяві про звільнення будь-якої резолюції, пропозицій, погодження строку та підстави, з якої трудовий договір може бути розірвано суб'єктом призначення, лише наявний підпис без вказівки про його приналежність та відсутність дати вчинення.
Додатково зазначає, що відповідачем здійснено посилання на судову практику суду касаційної інстанції, яка прийнята на користь позивача.
На підставі наведеного просить позов задовольнити.
У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача вважає доводи позивача необґрунтованими, оскільки ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив позивач не спростовує добровільне написання заяви, що беззаперечно вказує на наявність волевиявлення на написання такої заяви. Наступна зміна позивачем власного рішення не впливає на чинність вже досягнутої домовленості з ГУ ДПС у Волинській області, без згоди останнього на таку зміну. Таким чином, якщо роботодавець та працівник домовилися про дату припинення трудового договору, то оманній не має права в односторонньому порядку відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це суб'єкта призначення та працівника. Разом з тим, приписами чинного законодавства не передбачено обов'язку суб'єкта призначення приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Отже, вищенаведеними обставинами встановлено, що взаємної згоди щодо анулювання домовленості між позивачем і відповідачем про припинення трудових відносин за угодою сторін досягнуто не було, а тому звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог законодавства. Відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не свідчить про досягнення домовленості сторін про продовження трудових відносин без згоди на це роботодавця, і не може бути підставою для поновлення позивача на роботі.
При досягненні спільної домовленості працівника й роботодавця про звільнення за угодою сторін, а також погодженні дати звільнення, - відкликання працівником заяви не матиме юридичних наслідків. Відкликання працівником заяви про звільнення не скасовує угоду сторін про звільнення.
Наказ про звільнення є відображенням раніше зафіксованого узгодженого сторонам волевиявлення суб'єкта призначення та позивача на звільнення останнього та підтвердження відсутності згоди однієї із сторін (суб'єкта призначення) на відкликання заяви про звільнення.
ГУ ДПС у Волинській області було вказано у відзиві на позовну заяву наявні висновки Верховного Суду в аналогічних справах. Позивач у відповіді на відзив зазначає, що рішення у цих справах прийняті на користь позивачів, а тому не повинні враховуватися. З цього приводу вважає, що така позиція не ґрунтується на нормах КАС України, оскільки вищевказана норма зобов'язує враховувати висновки, викладені в постановах Верховного Суду, а не їх резолютивні частини.
З урахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 20 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ГУ ДПС у Волинській області про розгляд справи за участі сторін та клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів в даній адміністративній справі.
Також до суду від позивача надійшли заяви від 20.05.2024, від 24.05.2024, від 30.05.2024, де позивач просить позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та у відповіді на відзив. У заяві від 22.05.2024 позивач долучила скріншот екрана її заяви про звільнення за угодою сторін, де відсутній напис “До наказу”.
У додаткових поясненнях від 23.05.2024 представник відповідача вважає долучений позивачем скріншот екрана заяви позивача про звільнення за угодою сторін неналежним доказом, оскільки неможливо встановити з якого екрану він зроблений, в який час, хто зробив, неможливо бути впевненим у відсутності внесення будь-яких додаткових змін до даного зображення. Також у додаткових поясненнях від 29.05.2024, від 31.05.2024 представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України, судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 05.01.2021 по 21.03.2024 працювала в ГУ ДПС у Волинській області, зокрема, на посаді начальника управління правового забезпечення.
19.03.2024 ОСОБА_1 звернулася з письмовою заявою до в. о. начальника ГУ ДПС у Волинській області Лисеюка Сергія із заявою, в якій просила припинити державну службу та звільнити із займаної посади за угодою сторін з 21.03.2024.
В цей же день, 19.03.2024, поштовим зв'язком та на офіційну електронну адресу відповідача позивач подала заяву від 19.03.2024 про відкликання її заяви про припинення державної служби за угодою сторін з 21.03.2024. Вказана заява зареєстрована відповідачем 20.03.2024 о 08:06:39 год., що підтверджується витягом з системи електронного документообігу ДПС - ІКС “Управління документами”.
ГУ ДПС у Волинській області надіслало Державній податковій службі України, а саме Департаменту правового забезпечення лист від 19.03.2024 вих. №1537/8/03-20-11-02-08, в якому, керуючись вимогами наказу ДПС від 14.12.2020 №720 “Про затвердження Порядку призначення, переведення на посади, покладення виконання обов'язків за посадами та звільнення з посад Номенклатури керівника територіального органу ДПС”, просило погодити звільнення ОСОБА_1 - начальника управління правового забезпечення ГУ ДПС у Волинській області із займаної посади за угодою сторін.
У відповідь на вказаний лист Державна податкова служба України надіслала ГУ ДПС у Волинській області лист від 20.03.2024 вих. №7910/7/99-00-05-04-03-07 (вх. №1002/8 від 20.03.2024), яким Департамент правового забезпечення розглянув подання ГУ ДПС у Волинській області від 19.03.2024 вих. №1537/8/03-20-11-02-08 (вх. ДПС №47761/7 від 20.03.2024) та відповідно до пункту 5 Порядку призначення, переведення на посади, покладення виконання обов'язків за посадами та звільнення з посад Номенклатури керівника територіального органу ДПС, затвердженого наказом ДПС від 14.12.2020 №720 (зі змінами), та повідомив про погодження звільнення за угодою сторін ОСОБА_1 з посади начальника управління правового забезпечення ГУ ДПС у Волинській області. Вказаний лист надійшов відповідачу 20.03.2024 о 16:15:58 год., що підтверджується витягом з системи електронного документообігу ДПС - ІКС “Управління документами”.
Наказом ГУ ДПС у Волинській області від 20.03.2024 №152-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” припинено державну службу та звільнено з 21.03.2024 ОСОБА_1 - начальника управління правового забезпечення ГУ ДПС у Волинській області із займаної посади, відповідно до пункту 3 частини першої статті 83, частини другої статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу”, за угодою сторн.
Із вказаним наказом позивач ознайомлена о 16:54 год. 20.03.2024, який підписала із зауваженнями, де вказала, що з наказом не згідна у зв'язку із відкликанням заяви та відсутності волевиявлення на звільнення з 21.03.2024. Копію вказаного наказу позивач отримала 21.03.2024, про що свідчить її підпис на оскаржуваному наказі.
ГУ ДПС у Волинській області листом від 21.03.2024 вих. №4030/6/03-20-11-02-06 повідомило ОСОБА_1 про результати розгляд її заяви від 19.03.2024 (вх. №14545/6 від 20.03.2024) про відкликання заяви про припинення державної служби. У листі зазначено, що на підставі її заяви від 19.03.2024 про припинення державної служби та звільнення із займаної посади між ОСОБА_1 та суб'єктом призначення (в. о. начальника ГУ ДПС у Волинській області) досягнуто взаємної домовленості щодо дати та підстави її звільнення. Наказом ГУ ДПС у Волинській області від 20.03.2024 №152-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” припинено її державну службу та звільнено із займаної посади 21.03.2024 за угодою сторін. Таким чином, з врахуванням викладеного, відсутні підстави для задоволення її заяви від 19.03.2024 (вх. №14545/6 від 20.03.2024) щодо відкликання заяви про припинення державної служби через відсутність згоди суб'єкта призначення.
Не погоджуючись з даним наказом, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку прийнятому відповідачем вищевказаного наказу, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), приписами частин першої-третьої статті 5 якого закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
Відповідно до статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (частина перша). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом (частина друга). Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя).
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є підставою припинення трудового договору.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
Згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 19.02.2020 у справі №820/3360/17, від 27.05.2020 у справі №404/6236/19, від 21.04.2021 у справі №758/11224/18, від 29.10.2020 у справі №826/3388/18, від 21.10.2021 у справі №540/1615/19, від 25.10.2023 у справі №460/2829/22, від 14.02.2024 у справі №460/3284/22, при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб'єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.
Аналогічна позиція відображена Верховним Судом, з-поміж інших постанов, у постанові від 16 березня 2023 року в справі №820/3360/17.
У постанові від 09 липня 2020 року в справі №815/7236/16 Верховний Суд констатував, що підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною другою статті 86 Закону №889-VIII. Такою підставою є домовленість державного службовця із суб'єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб'єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.
При домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII (за угодою сторін), державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
Отже, згідно із усталеною судовою практикою, при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це державного службовця і суб'єкта призначення.
У спірному випадку позивач ОСОБА_1 власноручно написала заяву від 19.03.2024 про припинення державної служби та звільнення із займаної посади за угодою сторін з 21.03.2024. Тобто, позивач, як державний службовець, відобразила у вказаній заяві волевиявлення на припинення державної служби та звільнення із займаної посади за угодою сторін. Доказів примусу до написання такої заяви зі сторони роботодавця матеріали справи не містять. При цьому, позивач у заяві визначила підставу припинення трудового договору та дату її звільнення із займаної посади - 21.03.2024, а також власноручно підписала заяву від 19.03.2024.
Суд не заперечує безумовне право працівника до винесення наказу про звільнення подати заяву про відкликання (анулювання) заяви про звільнення за угодою сторін. Однак у такому випадку анулювання такої домовленості може мати місце лише за наявності згоди суб'єкта призначення. У спірному випадку суб'єкт призначення (в. о. начальника ГУ ДПС у Волинській області) такої згоди не надав, прийнявши оскаржуваний наказ про звільнення позивача із займаної посади.
З приводу погодження звільнення позивача із займаної посади за угодою сторін суд зазначає, що заява позивача від 19.03.2024 адресована в. о. начальника ГУ ДПС у Волинській області Сергію Лисеюку. Доказом такого погодження є підпис керівника суб'єкт призначення та напис “До наказу” на заяві позивача від 19.03.2024. З приводу сумнівів позивача у даті, суб'єкті погодження та відображення написів на її заяві суд звертає увагу на письмові пояснення в. о. начальника ГУ ДПС у Волинській області Сергія Лисеюка від 07.05.2024 вих. №4346/5/03-20-05-01-05, в яких керівник суб'єкта призначення повідомляє, що заяву ОСОБА_1 від 19.03.2024 було передано йому на розгляд 19.03.2024 близько 13:30 год. управлінням персоналу. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ним було погоджено дату та підставу її звільнення, які нею особисто були вказані в заяві. Результатом узгодження ним дати та підстави звільнення було вчинення резолюції “До наказу” та проставлення ним особистого підпису біля свого прізвища. Крім того, 19.03.2024, після розгляду без зауважень заяви ОСОБА_1 про звільнення, орієнтовно біля 14:00 год. ним також було підписано лист на Департамент правового забезпечення Державної податкової служби України щодо погодження звільнення ОСОБА_1 . Також у письмових поясненнях керівник суб'єкта призначення підтвердив, що підпис на заяві було вчинено ним особисто. Оскільки заява адресована була йому, як суб'єкту призначення, відповідно біля свого прізвища ним було проставлено підпис, що свідчив про погодження заяви. Зауважень з його боку щодо підстав та дати звільнення не було, відповідно його погодження заяви було реалізовано через резолюцію “До наказу”, що було підставою для підготовки проєкту наказу про звільнення з дати, вказаної ОСОБА_1 у заяві. Крім того, повідомив суд, що заява ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін також була передана йому для розгляду, за результатами розгляду якої ним не було погоджено відкликання первинної заяви про звільнення за угодою сторін та підписано наказ від 20.03.2024 №152-о.
Тобто, з наведеного слідує, що керівник суб'єкта призначення 19.03.2024 погодив дату та підставу звільнення позивача із займаної посади. При цьому, як зазначалося вище, подана позивачем заява від 19.03.2024 про відкликання її заяви про припинення державної служби за угодою сторін з 21.03.2024 зареєстрована відповідачем 20.03.2024 о 08:06:39 год., що підтверджується витягом з системи електронного документообігу ДПС - ІКС “Управління документами”.
У позовній заяві позивач вказує, що 19.03.2024 о 15 год. 32 хв. відправила відповідачу заяву про відкликання заяви про припинення державної служби за угодою сторін з 21.03.2024 поштовим відправленням з оголошеною цінністю (з описом вкладення), яку ним отримано 20.03.2024 о 11 год. 43 хв. згідно даних відправлень Укрпошта, а також направила таку заяву на офіційну електронну адресу відповідача 19.03.2024 о 16 год. 10 хв., яку ним отримано 19.03.2024 о 16 год. 11 хв. та зареєстровано 20.03.2024 о 08 год. 06 хв. (реєстраційний індекс - 14545/6, що також підтверджується відповіддю відповідача від 12.04.2024 за №5785/6/03-20-11-01-06 на адвокатський запит).
Отже, із вищенаведеного слідує, що на момент отримання (близько 13:30 год. 19.03.2024) та погодження керівником суб'єкта призначення заяви позивача від 19.03.2024 про припинення державної служби за угодою сторін з 21.03.2024 у суб'єкта призначення була відсутня заява позивача від 19.03.2024 про відкликання попередньої заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін, яка була отримана на офіційну електронну адресу відповідача 19.03.2024 о 16 год. 11 хв. та зареєстрована 20.03.2024 о 08 год. 06 хв. При цьому, на цей час суб'єкт призначення надіслав лист від 19.03.2024 №1537/8/03-20-11-02-08 (зареєстрований в СЕД 19.03.2024 о 14 год. 27 хв., що підтверджено витягом з ІКС “Управління документами”) Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України щодо погодження звільнення ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що сам собою факт направлення позивачем заяви про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для продовження державної служби без відповідної згоди на це відповідача.
З приводу посилання позивача на висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 825/3587/15-а, № 826/25618/15, № 821/858/16, № 815/5173/17, № 1340/6082/18 варто зауважити, що висновки, зроблені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом установлених обставин у кожній конкретній справі окремо, тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. Фактичні обставини у наведених вище як приклад справах відрізняються від тих, що встановлені у даній справі. У вищенаведених висновках Верховний Суд зазначив про відсутність у заяві узгодженої дати звільнення, що позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. У спірному випадку позивач у заяві про звільнення із займаної посади за угодою сторін вказала дату припинення її державної служби - 21.03.2024. При цьому, заява позивача також містила дату її підписання та підставу припинення трудового договору.
Отже, у вказаних вище справах правовідносини не є подібними.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №826/20454/16, від 09.10.2019 у справі №804/9394/14 визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України (положення якого кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону №889-VIII).
Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 у справі №640/18748/19 зауважив, що якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін і бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб'єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб'єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
Оскаржуваний наказ про звільнення позивача є відображенням раніше зафіксованого узгодженого сторонами волевиявлення державного службовця та суб'єкта призначення на звільнення позивача та підтвердженням відсутності згоди однієї із сторін (суб'єкта призначення) на відкликання заяви про звільнення.
За таких обставин в даній справі виконані всі умови досягнення згоди щодо звільнення між ОСОБА_1 та суб'єктом призначення, а саме: заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін містить: волевиявлення (пропозицію) позивача щодо звільнення - за угодою сторін; визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін - 21.03.2024; дату написання заяви - 19.03.2024; з боку суб'єкта призначення: на заяві ОСОБА_1 наявна резолюція “До наказу” та підпис керівника суб'єкта призначення, що вказує на погодження пропозиції ОСОБА_1 щодо звільнення 21.03.2024 суб'єктом призначення, що також підтверджено письмовими поясненнями керівника суб'єкта призначення; будь-які інші резолюції на заяві, які б вказували на відсутність згоди з боку суб'єкта призначення відсутні.
Всі подальші дії суб'єкта призначення щодо заяви позивача як підписання та надіслання листа на погодження звільнення до Державної податкової службу України, ненадання згоди на відкликання заяви про звільнення та повідомлення позивача письмово про ненадання згоди внаслідок прийняття оскаржуваного наказу від 20.03.2024 №152-о свідчать про системну позицію суб'єкта призначення щодо прийняття пропозиції позивача про припинення державної служби.
Враховуючи все вищезазначене, звільнення позивача здійснено відповідно до вимог частини другої статті 86 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII на підставі її власноручно написаної заяви, у якій вона визначила підставу звільнення - за угодою сторін, а також дату припинення трудових відносин - 21 березня 2024 року. Таким чином, наказ відповідача від 20.03.2024 №152-о про звільнення ОСОБА_1 було прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування, а також для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач довів суду належними та допустимими доказами правомірність та законність прийнятого наказу від 20.03.2024 №152-о “Про звільнення ОСОБА_1 ”.
У зв'язку з тим, що судом встановлено правомірність винесення оскаржуваного наказу, відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог про поновлення позивача на посаді, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З врахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про державну службу”, Кодексу законів про працю України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679).
Суддя В.Д. Ковальчук