03 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/36254/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги в розмірі 32 345 грн 18 коп. (позовна вимога 1); стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.06.2022 по 06.12.2023 в сумі 119 727 грн 75 коп. (позовна вимога 2)
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 30.06.2022 був звільнений з посади головного спеціаліста відділу технічного нагляду та охорони праці Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Однак у день звільнення в порушення вимог частини четвертої статті 87 вказаного Закону йому не було виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 №140/6300/23 зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу. На виконання вказаного рішення суду від 11.07.2023 № 140/6300/23 відповідачем 06.12.2023 здійснено виплату індексації грошового забезпечення в сумі 32 345,18 грн.
Таким чином, позивач вважає, що має право на звернення до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.06.2022 по 06.12.2023.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено 2-денний строк на усунення недоліків з моменту отримання зазначеної ухвали, шляхом подання до суду нової редакції адміністративного позову (в тому числі примірник для відповідача), яка міститиме обґрунтування підстав заявлення позовної вимоги 1, а також відомості про наявність або відсутність електронного кабінету в учасників справи.
Ухвалою від 08.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і додані до неї документи повернуто позивачу без розгляду в зв'язку із не усуненням недоліків вказаних в ухвалі від 25.12.2023.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено та скасовано ухвалу від 08.01.2024, а справу направлено для продовження розгляду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін. Крім того, даною ухвалою зобов'язано відповідача в строк для подачі відзиву надати суду довідку щодо нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати (грошового забезпечення) за останні два місяці перед звільненням з розрахунком середньоденного заробітку.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з матеріалів справи вбачається, що нарахування та виплата вихідної предметом судового спору, i постанова Восьмого апеляційного адміністративного ухвалена лише 16.10.2023 у справі №140/6300/23, після чого, одразу вживалися заходи по виконанню зазначеного судового рішення. До цього часу питання мало спірний характер, і підстав для здійснення виплати вихідної допомоги не було. Відповідно, вина відповідача у проведенні розрахунку також відсутня.
Також, згідно з матеріалами справи відповідачем було виконано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного по справі №140/6300/23 без невиправданих зволікань, оскільки розрахунок з позивачем проведено 06.12.2023 про що не заперечує позивач.
З урахуванням наведених обставин, просив у задоволені позову відмовити повністю.
Разом з відзивом відповідачем було подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду, однак її вимоги до задоволення не підлягають з огляду на своєчасне звернення позивача з даним позовом - 18.12.2023, та помилкове трактування відповідачем часу початку виникнення спірних правовідносин саме щодо виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.05.2020, відповідно до наказу №2-ДС від 12.05.2020, працював на посаді головного спеціаліста відділу технічного нагляду та охорони праці Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України (нині- Головне управління безпеки військової служби Збройних Сил України).
Наказом начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України від 30.06.2022 №14-ДС ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з скороченням посад. При цьому у вказаному наказі зобов'язано відповідно до вимог частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 №140/6300/23 зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу. На виконання вказаного рішення суду від 11.07.2023 № 140/6300/23 відповідачем 06.12.2023 здійснено виплату індексації грошового забезпечення в сумі 32 345,18 грн.
У зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2022 по 06.12.2023.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон України Про військовий обов'язок і військову службу) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата середнього заробітку за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено усі належні суми грошового забезпечення, а тому позовні вимоги про протиправність таких дій та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 30.06.2022 по 06.12.2023 є обґрунтованими.
Також суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, про яку суд згадував вище. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.
Застосовуючи означені підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку до обставин цієї справи, суд враховує таке.
При задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку суд має навести повний розрахунок такої суми.
Відповідно до абз.3 п.2 даного Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Оскільки, ОСОБА_1 звільнений з роботи 30.06.2022 року мають враховуватись виплати за квітень, травень 2022 року. Проте, у позивача відсутні відомості про середньоденний заробіток за квітень, травень 2022 року. Ухвалою про відкриття провадження від 01.05.2024 зобов'язано відповідача в строк для подачі відзиву надати суду довідку щодо нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати (грошового забезпечення) за останні два місяці перед звільненням з розрахунком середньоденного заробітку. Однак, відповідачем вимоги ухвали не виконано, витребуваних документів суду не надано, а відтак, суд вважає за необхідне врахувати розрахунок середнього заробітку за період затримки повного розрахунку вказаний позивачем у позовній заяві.
Згідно довідок про нараховану і виплачену заробітну плату ОСОБА_1 за грудень 2021 року отримав 20 277,20 гривень; за січень 2022 року отримав 20 286,31 гривень. У такому разі середньоденна заробітна плата становить: 20 217,20 гривень + 20 286,31 гривень, та суму - 40 563,51 гривень поділити на 62 дні, і дорівнює 654,25 гривень. Затримка у розрахунку станом на дату перерахування заборгованих коштів (06.12.2023 року) склала 524 календарних днів. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у чинній редакції) підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. В такому разі сума стягнення складає 183 дні помножити на 654,25 гривень і дорівнює 119 727,75 гривень.
Проте, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату у сумі 32 345,18 грн.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 32 345,18 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 30.06.2022 по 06.12.2023 становить 27,01% (32 345,18 /119 727,75 х 100).
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 27,01% розраховується наступним чином: 654,25 грн (середньоденний заробіток позивача) х 27,01% = 176,71 грн середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 91,10 грн х 183 (днів затримки розрахунку) = 32 338,46 грн.
З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 32 338,46 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Також, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення належних сум позивачу. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відповідність суми 32 338,46 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 30.06.2022 по 06.12.2023 включно обчислений шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошового забезпечення.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом визнання протиправними дій Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо звільнення з військової служби позивача без проведення остаточного розрахунку в повному обсязі та стягнення з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2022 по 06.12.2023 в розмірі 32 338,46 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Зобов'язати Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2022 року по 06 грудня 2023 року в розмірі 32 338,46 (тридцять дві тисячі триста тридцять вісім) грн 46 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Фінансовее управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, місто Київ, проспект Повітряних Сил, 6. код ЄДРПОУ 22920368)
Суддя В.В. Дмитрук