справа № 761/27329/22 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.
провадження № 22-ц/824/3481/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
29 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», третя особа: ОСОБА_2 про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором, -
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати припиненим його зобов'язання перед ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року, що був укладений між ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступником якого було АТ «Дельта Банк», правонаступником якого стало ТОВ «Діджи Фінанс») та ОСОБА_1 у зв'язку із задоволенням грошових вимог АТ «Дельта Банк» за Кредитним договором № 1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року шляхом застосування останнім позасудового способу звернення стягнення на іпотечне майно, що належало на праві власності майновому поручителю позичальника та виступало забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 грудня 2007 року між позивачем та ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступником якого було АТ «Дельта Банк», правонаступником якого стало ТОВ «Діджи Фінанс») було укладено Кредитний договір №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 50 000,00 доларів США з розрахунку 11,00% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 04 грудня 2007 року по 30 листопада 2022 року. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось іпотекою відповідно до договору іпотеки №1130-Zфквіп-07 від 04 грудня 2007 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 (майновий поручитель/іпотекодавець). Предметом іпотеки був визначений житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться у селі Зміїнець, Луцький район, Волинська область. У зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань АТ «Дельта Банк» звернулося до суду, в результаті чого було звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» предмета іпотеки у власність. Позивач вважає, що оскільки був застосований позасудовий спосіб звернення стягнення на майно, що перебувало в іпотеці, то його зобов'язання за кредитним договором були припинені. В той же час, ТОВ «Діджи Фінанс», як правонаступник АТ «Дельта Банк», продовжує вчиняти дії щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскільки наявне чинне рішення суду про стягнення заборгованості у грошовій сумі та наявна заборгованість станом на дату укладання договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами - то рішення суду по справі № 161/14994/14-ц в частині стягнення заборгованості не виконане у повному обсязі. Заявляючи вимоги про визнання зобов'язань за кредитним договором № 1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року припиненими, позивач посилається на норми Закону України «Про іпотеку», не враховуючи факт наявності рішення, суду по справі №161/14994/14-ц про стягнення заборгованості у фіксованій сумі, яке частково не виконане з огляду на наявність заборгованості за кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року станом на дату укладання договору факторингу та становить 228 108,45 грн. Відтак, законних підстав для визнання зобов'язання за кредитним договором № 1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року припиненим немає.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 04 грудня 2007 року між позивачем та ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступником якого було АТ «Дельта Банк», правонаступником якого стало ТОВ «Діджи Фінанс») було укладено кредитний договір №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 50 000,00 доларів США з розрахунку 11,00% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 04 грудня 2007 року по 30 листопада 2022 року.
Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось іпотекою відповідно до договору іпотеки №1130-Zфквіп-07 від 04 грудня 2007 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 (майновий поручитель/іпотекодавець). Предметом іпотеки був житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться у селі Зміїнець, Луцький район, Волинська область (далі - предмет іпотеки).
У зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань АТ «Дельта Банк» звернулося до суду, в результаті чого рішенням апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2016 року у справі №161/14994/18 в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю, а саме ПАТ «Дельта Банк» предмета іпотеки у власність. Ухвалою ВССУ від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2016 року у справі №161/14994/18 залишено без змін.
Відповідно до інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 липня 2018 року №129523335 АТ «Дельта Банк» на підставі вищевказаних рішень судів 25 травня 2018 року зареєстрував право власності на предмет іпотеки, тобто рішення судів були виконані у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки до предмета іпотеки був застосований позасудовий спосіб звернення стягнення на нерухоме майно, тому до основного зобов'язання застосовуються юридичні наслідки, передбачені ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Тобто, зобов'язання позивача за Кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року є припиненим.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає цивільно-правове зобов'язання, як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною першою, третьою статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
У свою чергу правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Системний аналіз статей 599, 1049, 1054 Цивільного кодексу України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.
Із метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у Главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов'язання. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, майнові поручителі.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань згідно з частиною першою статті 546 ЦК України є застава. Відповідно до статті 572 ЦК України з якою кореспондуються положення статті 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави.
Одним із видів застави відповідно до приписів статті 575 ЦК України є іпотека. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» (надалі - Закон) за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотеко держателя (частина 6 статі 33 Закону).
Частиною першою статті 36 Закону в редакції чинній на момент укладання між сторонами іпотечного договору встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. (частина друга статті 36 Закону в редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки).
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону в редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними (частина четверта статті 36 Закону в редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки).
Статтею 41 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлювалось, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», із дотриманням вимог цього Закону.
Буквальне тлумачення наведених положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» та статті 41 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено різні способи позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки: статтею 36 Закону України «Про іпотеку» - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки, а статтею 41 Закону України «Про іпотеку» - шляхом продажу з прилюдних торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Аналогічні по суті положення містить частина восьма статті 47 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якою передбачено, що якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника у порядку, встановленому законом.
Таким чином, наслідки, передбачені частиною п'ятою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (щодо фізичних осіб), про те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними застосовується до правовідносин іпотекодержателя та боржника, у яких стягнення на предмет іпотеки відбулось у способи, визначені статтею 36 Закону України «Про іпотеку», а саме: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі.
Наслідки завершення позасудового врегулювання як то - недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання не застосовується до наступних вимог іпотекодержателя, який здійснив стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) зазначено, що, вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку», Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.
Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.
У справі, що переглядається встановлено, що кредитній договір, укладений між ОСОБА_1 та кредитором був забезпечений договором іпотеки.
Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення до суду з відповідним позовом і на підставі рішенням апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2016 року у справі №161/14994/18 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, тобто в спірних правовідносинах не мало місце позасудове врегулювання і звернення стягнення на предмет іпотеки саме цим шляхом. Звернуто стягнення на предмет іпотеки було саме на підставі рішення суду.
Набуття у власність предмета іпотеки шляхом залишення стягувачем за собою у рахунок погашення боргу предмет іпотеки вартістю 1 101 833,00 грн., не свідчить про позасудовий спосіб реалізації предмета іпотеки, як це доводить сторона позивача.
Крім того, вартості набутого іпотекодавцем у власність предмета іпотеки (1 101 833,00 грн.) не вистачає для погашення боргу в повному обсязі (1 107 154,58 грн.), тому і зобов'язання за договором кредиту не припинилося в силу його невиконання, а, отже, відповідно до вимог статті 599 ЦК України, відсутні підстави для визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором.
Як вбачається з ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2021 року, яка залишена без змін постановою Волинського апеляційного суду від 27 травня 2022 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні,існує ще одне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 травня 2014 року у цивільній справі № 161/3770/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором № 1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року у розмірі 407 682,92 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року у розмірі 407 682,92 грн. звернуто стягнення на предмети іпотеки відповідно до договору іпотеки № 1130/Zфквіп-07 від 04 грудня 2007 року, а саме: житловий будинок (А-2) загальною площею 181 кв. м, житловою площею 107,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:0622, що знаходиться за адресою: с. Зміїнець, Луцький район, Волинська область, та належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Доказів виконання вищезазначеного рішення суду матеріали справи не містять.
Таким чином, висновок суду першої інстанції, в частині, що звернення стягнення на предмет іпотекивідбулось в позасудовий спосіб, а тому до основного зобов'язання застосовуються юридичні наслідки, передбачені ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки зобов'язання позивача за кредитним договором №1130/ФКВ-07 від 04 грудня 2007 року є припиненим, не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначене у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та прийняття нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 1 488,60 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року скасувати та прийняти постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», третя особа: ОСОБА_2 про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , гуртожиток, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місце знаходження: м. Київ, вул. Авіатора Сікорського, 8, ідентифікаційний код - 42649746, судовий збір у розмірі 1 488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення виготовлено 03 червня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.