справа № 755/2125/23 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.
провадження № 22-ц/824/3502/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
29 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування моральної шкоди,-
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача 1 000 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням виконавчого органу Київської міської ради (київської міської державної адміністрації).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 вересня 2021 року відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення № 021067, згідно якого 12 вересня 2021 року о 12 год. 05 хв. старшим інспектором КП «Київблагоустрій» виявлено порушення благоустрою - самовільне зайняття частини території об'єкту благоустрою складуванням будівельних матеріалів, чим порушено вимоги ст. 152 КУпАП, п. 20.1.1 Правил благоустрою м. Києва. 18 жовтня 2021 року відбулось засідання адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) по справі про адміністративне правопорушення № 2479, за результатами якої комісія винесла постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.152 КУпАП. Позивач, не погоджуючись з постановою, звернувся до суду з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 18 жовтня 2021 року № 2479 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено, а саме визнано протиправною та скасовано постанову Київської міської державної адміністрації від 18 жовтня 2021 року № 2479 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП. Як зазначає позивач, тривала боротьба та захист своїх прав його виснажила, у зв'язку з очікуванням рішення він не міг вести звичайний спосіб життя, почалися розлади в роботі, окрім того, вказана ситуація викликала у позивача розчарування в діяльності місцевої влади, як органів, покликаних сприяти захисту інтересів територіальної громади, що створило додаткове психічне напруження. З посиланням на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 1176 ЦК України, позивач просив відшкодувати моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн.
В апеляційній скарзі ВО КМР (КМДА) просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року не оскаржувалася в касаційному порядку, оскільки рішення апеляційної інстанції у даній справі, є остаточними та в силу приписів частини 3 статті 389 КАС України, не підлягає касаційному оскарженню, оскільки судом першої інстанції дана справа віднесена до категорії малозначних. Відповідач також вказує, що протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача був складений уповноваженою особою з додержанням вимог статті 256 КУпАП та у відповідності до вимог статті 257 КУпАП був надісланий апелянту на розгляд, який уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 152 КУпАП. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце засідання комісії, що підтверджується наявністю власноручної розписки про особисте отримання запрошення на засідання комісії від 12 вересня 2021 року № 021067. Враховуючи викладене, апелянт мав всі законні підстави щодо розгляду протоколу на засіданні адміністративної комісії. Протокол засідання комісії апелянта по справі про адміністративне правопорушення від 18 жовтня 2021 року № 2479, оформлений у відповідності до вимог статті 281 КУпАП та знаходиться у матеріалах судової справи. На засіданні комісії було розглянуто адміністративну справу, за протоколом та всебічно, повно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, досліджено наявні у матеріалах справи докази, взято до уваги власноручні пояснення позивача, які зазначені у протоколі та за результатами розгляду винесено оскаржувану постанову, про накладення на позивача адміністративного стягнення - шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1 020 грн. Таким чином, при розгляді адміністративної справи та винесенні постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення апелянт діяв виключно на підставі Конституції та законів України, в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а не у формі активних незаконних та протиправних дій, наслідком яких стало внесення постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, яка у свою чергу, не є остаточною, оскільки законодавством, на вибір особи, встановлено процедуру її оскарження, в тому числі і в судовому порядку. Зі змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року вбачається, що рішення про визнання протиправною та скасування постанови апелянта від 18 жовтня 2021 року № 2479, прийнято з огляду на додаткові докази, які були надані позивачем до апеляційного суду та які, у свою чергу, умисно не долучалися позивачем, при складанні протоколу та до матеріалів адміністративної справи, а отже не могли бути предметом розгляду на засіданні комісії апелянта. Крім того, враховуючи правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 саме по собі скасування постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення судом апеляційної інстанції, не свідчить про протиправність чи незаконність дій апелянта та завдання моральної шкоди позивачу. При цьому, апелянт зазначає, що рішення апеляційної інстанції про визнання протиправною та скасування постанови апелянта від 18 жовтня 2021 року № 2479 є наслідком не безпосереднього протиправного чи незаконного діяння апелянта, а обумовлено додатковим фактором - надання позивачем додаткових доказів, про наявність яких, не було відомо апелянту на час розгляду адміністративної справи та винесення постанови. Таким чином, твердження позивача про те, що дії апелянта призвели до завдання моральної шкоди, ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки в ході розгляду справи позивач не надав належних та допустимих доказів, які б вказували про мотиви протиправних дій апелянта, їх інтенсивність, тривалість та повторюваність, фізичних або психологічних наслідків, а також не довів про наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, заподіяння шкоди та її розміру, так і причинного зв'язку між неправомірними діями апелянта і заподіяною шкодою, що відповідно до статей 12, 80 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. За таких обставин, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує про те, що стягнувши моральну шкоду з державного бюджету України, суд першої інстанції допустився помилки, яка має бути виправлена судом апеляційної інстанції, оскільки зважаючи на обставини справи необхідність покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди має покладатися безпосередньо на завдавача шкоди - виконавчий орган місцевого самоврядування, виходячи із правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 459/274/17. Таким чином, позивач вважає слушними доводи відповідача в цій частині, а тому рішення суду першої інстанції має бути змінено, шляхом стягнення шкоди, визначеної судом, не за рахунок бюджету Україна, а за рахунок місцевого бюджету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Позивач також вказує, що суд першої інстанції, мотивовано прийшов до висновку про відшкодування моральної шкоди позивачу. Крім того, позивач вказує, що з відповідача також підлягають стягненню витрати на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн. за складання процесуальних документів.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 12 вересня 2021 року старшим інспектором Комунального підприємства «Київблагоустрій» відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення № 021067, згідно якого 12 вересня 2021 року о 12 годині 05 хвилин виявлено порушення благоустрою - самовільне зайняття частини території об'єкту благоустрою складуванням будівельних матеріалів, чим порушено п. 20.1.1 Правил благоустрою м. Києва та вчинено правопорушення, передбачене ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
18 жовтня 2021 року відбулось засідання адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) по справі про адміністративне правопорушення, за результатами якої комісія винесла постанову № 2479 якою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 020,00 грн.
ОСОБА_1 не погодився із постановою та звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 18 жовтня 2021 року №2479 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року (справа №243/665/22) у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено, а саме визнано протиправною та скасовано постанову Київської міської державної адміністрації від 18 жовтня 2021 року № 2479 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року контролюючий орган не довів належним чином наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, про яке йдеться в оскаржуваній постанові, в той час, як з матеріалів справи такого не вбачається.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено наявність спричиненої позивачу незаконними діями працівників відповідача моральної (немайнової) шкоди, при визначені її розміру суд виходить з конкретних обставин справи, характеру спричинених йому моральних страждань, які полягали саме у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із неправомірним притягненням його до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення його нормальних життєвих зав'язків, він був вимушений витрачати додатковий час та зусилля для захисту своїх прав, а також виходячи з принципів розумності та справедливості, визначає розмір такої шкоди в сумі 5 000,00 грн., відшкодування яких підлягає за рахунок коштів Державного бюджету України.
Апеляційний суд не може повною мірою погодитися з наведеними висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року
в справі № 216/3521/16-ц зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до частини першої ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 , від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зазначених вимог закону суд першої інстанції не дотримався, вийшов за межі позовних вимог та стягнув кошти на користь позивача з державного бюджету України. При цьому, суд не звернув уваги, що таких вимог позивач не заявляв.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.
У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173, 1174 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 виклала висновок про те, що … [застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування].
Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 містить висновки, що … [зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини].
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб органу державної влади.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З аналізу зазначених положень, вбачається, що учасники справи мають передбачені процесуальним законом права та обов'язки, а обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Саме на позивача покладено обов'язок довести, якими саме діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.
Гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з його недоведеністю.
В даному випадку саме по собі скасування судом постанови адміністративної комісії при КМДА не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди з боку відповідача. Тобто, позивач реалізував своє право на оскарження в судовому порядку постанови адміністративної комісії.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21 (провадження № 61-12225св22), від 28 лютого 2024 року у справі № 454/2857/22 (провадження № 61-7142св23).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про доведення факту спричинення моральної шкоди позивачу прийнятим рішенням адміністративної комісії, яке не набуло чинності та про наявність підстав до стягнення коштів на користь позивача з державного бюджету України, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 610 грн. 40 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення апеляційної скарги, а позивач звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачем судовий збір підлягає компенсації на його користь за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року скасувати та прийняти постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Компенсувати за рахунок держави на користь Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), місце знаходження: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, ідентифікаційний код - 00022527, судовий збір у розмірі 1 610 (одна тисяча шістсот десять) гривень 40 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення виготовлено 03 червня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.