Головуючий у суді першої інстанції Українець В.В.
Єдиний унікальний номер справи № 760/26712/17
Апеляційне провадження №22-ц/824/7264/2024
30 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
У грудні 2017 року (01 грудня 2017 року) позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 01 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики. За умовами договору він передав позичальнику грошову позику в розмірі 1307500 гривень. Грошові кошти в розмірі 1307500 гривень були передані позичальнику до підписання договору. Факт отримання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником 01 листопада 2016 року.
Відповідно до п .п. 5.1, 5.2. договору позики позичальник зобов'язався повернути суму позики до 31 січня 2017 року. Суму позики позичальник зобов'язався повернути позикодавцю готівкою. Днем повернення позики вважається день отримання коштів позикодавцем.
Сума боргу позичальником не повернута, ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань.
Згідно з п. 6.1. договору позики при простроченні повернення позики позичальник зобов'язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми позики.
Пунктом 6.2. договору визначено, що за порушення строку повернення позики позикодавцю, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповерненої позики (частини позики) за кожен день прострочення повернення.
Відповідно до п. 6.3. договору позики у випадку прострочення повернення позики позикодавцю, позичальник зобов'язаний сплатити на користь позикодавця проценти на рівні облікової ставки Національного банку України. проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Просить суд ухвалити рішенням, яким стягнути з відповідача на його користь:
-1307500 гривень боргу;
-130750 гривень штрафу;
-283100 ,60 гривень пені;
-141550 ,29 гривень відсотків річних від ставки НБУ;
-130750 гривень інфляційних втрат.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
У січні 2020 року, ОСОБА_2 подав уточнену позовну, де відповідачами вказані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ( т.2 а.с. 11-116) .
У позові зазначив, що відповідачі заперечують лише розмір нарахування штрафу та пені. Факт отримання позики останніми був визнаний та не оспорювався. ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , який був зареєстрований 22 квітня 2009 року. Згідно договору купівлі-продажу від 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої склала 3099555 гривень. ОСОБА_3 офіційно не працює, доходів від підприємницької діяльності не має. ОСОБА_1 доходів, достатніх для придбання квартири, також не мала. Крім того, за період з 2017 року по 2019 рік ОСОБА_1 придбала два автомобіля та дві квартири. Вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , могла бути придбана за кошти, що були отримані ОСОБА_3 за договором позики та який діяв в інтересах сім'ї. Таким чином, отримані в позику кошти є спільним майном подружжя, а майно, придбане на ці кошти, також є спільним майном подружжя. Посилання відповідачів на шлюбний договір від 28 квітня 2016 року є безпідставним, оскільки оформлення квартири відбулось згідно договору купівлі-продажу квартири від 28 квітня 2017 року після отримання позики 01 листопада 2016 року. Відповідачі не надали суду доказів оплати за придбану квартиру. Крім того, 28 квітня 2016 року (у день укладення шлюбного договору) ОСОБА_1 уклала попередній договір купівлі-продажу цієї квартири. Таким чином, заперечення відповідачів щодо солідарного стягнення боргу є безпідставними.
Остаточно просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 борг за договором позики:
- 1307500 гривень боргу;
- 130750 гривень штрафу;
- 283100 ,60 гривень пені за період із 01 лютого 2017 року по 30 листопада 2017 року;
- 141550 ,29 гривень відсотків річних від ставки НБУ за період із 01 лютого 2017 року по 30 листопада 2017 року;
- 130750 гривень інфляційних втрат за період із 01 лютого 2017 року по жовтень 2017 року включно.
Відповідачі не погоджуються із вимогами про стягнення процентів у сумі 141550,29 грн, оскільки у цих правовідносинах не можуть бути застосовані статті 536 та 1048 ЦК України. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована статтею 625 ЦК України. Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позик у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Зазначає, що у ОСОБА_1 не виникало солідарного обов'язку зі сплати заборгованості за договором позики від 01 листопада 2016 року. Квартира за адресою : АДРЕСА_1 , не є та не була спільною сумісною власністю подружжя, а вона знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 28 квітня 2016 року між відповідачами був укладений та посвідчений нотаріально шлюбний договір, відповідно до якого зазначена квартира купується за кошти ОСОБА_1 , є її особистою приватною власністю та згода чоловіка для укладення договору купівлі-продажу квартири не потрібна. Таким чином, зазначена квартира не є спільною сумісною власністю та не була придбана за кошти, отримані в позику в інтересах сім'ї. Оскільки позивачем не надано докази, що отримані за договором позики грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, а також відсутність письмової згоди ОСОБА_1 на отримання позики, остання не є зобов'язаною особою за договором позики та не може бути відповідачем у цій справі.
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 04 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 1307500 гривень, шраф у розмірі 130750 гривень, пеню в розмірі 283100, 60 грн , інфляційні втрати в розмірі 130750 гривень.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4000 гривень з кожного.
Не погодившись з рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення з неї грошового зобов'язання з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в частині стягнення боргу з неї.
У скарзі посилалася на ту обставину, що судом цілковито проігноровано доводи, викладені у запереченні, а саме суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 , що вказаний борг є особистим борговим зобов'язанням ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 . Гроші взяті ОСОБА_3 не використовувались в інтересах сім'ї.
Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу не подавав.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Справа до розгляду в апеляційному суді призначалась 30 травня 2024 року
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України апеляційним судом сторони повідомлялись про день та час розгляду справи за вказаними в матеріалах справи адресами. Представник відповідача був присутнім в суді апеляційної інстанції.
Заяв про причини неявки в судове засідання до апеляційного суду від представника відповідача не надходило . До суду апеляційної інстанції відповідач не з'явився.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що сторони, належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, доказів поважності причин своєї неявки сторони суду не надали, тому колегія суддів вважає, що неявка інших сторін, які приймають участь 4у справі не може бути визнана судом поважною.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків .
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 01 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики. За умовами договору він передав позичальнику грошову позику в розмірі 1307500 гривень. Грошові кошти в розмірі 1307500 гривень були передані позичальнику до підписання договору. Факт отримання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником 01 листопада 2016 року.
Відповідно до п .п. 5.1, 5.2. договору позики позичальник зобов'язався повернути суму позики до 31 січня 2017 року. Суму позики позичальник зобов'язався повернути позикодавцю готівкою. Днем повернення позики вважається день отримання коштів позикодавцем (т. 1, а.с. 10, 11).
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Як встановив суд, позичальник борг у сумі 1307500 гривень у визначений договором строк, та на день розгляду справи судом, не повернув. Факт отримання грошей відповідач ОСОБА_3 не запречує.
Відповідачі, заперечуючи проти позову, зазначали що не погоджуються із вимогами про стягнення процентів у сумі 141 550,29 грн, оскільки у цих правовідносинах не можуть бути застосовані статті 536 та 1048 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За таких обставин, висновок суду про правомірність звернення позивача з вимогами про стягнення суми боргу є правильним.
Позивач просив стягнути штраф основну суму боргу в розмірі 1 307 500 грн, штраф в розмірі 130750 гривень та пеню в сумі 283100 ,60 грн, 141550 ,29 гривень відсотків річних від ставки НБУ за період із 01 лютого 2017 року по 30 листопада 2017 року, 130750 гривень інфляційних втрат за період із 01 лютого 2017 року по жовтень 2017 року включно.
Згідно з п. 6.1. договору позики при простроченні повернення позики позичальник зобов'язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми позики.
Пунктом 6.2. договору визначено, що за порушення строку повернення позики позикодавцю, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповерненої позики (частини позики) за кожен день прострочення повернення.
Розрахунок штрафу та пені наданий позивачем та відповідає вимогам закону (т. 1, а.с. 3).
Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає штраф у розмірі 130750 гривень та пеня в сумі 283100 , 60 грн .
Також позивач просить стягнути інфляційні втрати в сумі 130750 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути інфляційні втрати за період з лютого 2017 року по жовтень 2017 року. Інфляційне збільшення суми боргу становить 130750 гривень.
Розрахунок інфляційного збільшення суми боргу наданий позивачем та відповідає вимогам закону (т. 1, а.с. 4).
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення 141550 гривень 29 копійок відсотків річних від ставки НБУ за період з 01 лютого 2017 року по 26 жовтня 2017 року на підставі ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12.
Відповідно до п. 5.1. договору позики позичальник зобов'язався повернути суму позики до 31 січня 2017 року (включно).
Позивач просить стягнути з відповідачів відсотки за користуванням коштами за період після закінчення строку повернення грошових коштів за договором позики, а саме з 01 лютого 2017 року по 26 жовтня 2017 року.
З огляду на вказані вимоги, право позивача на отримання передбачених договором позики процентів припинено. За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача процентів за період з 01 лютого 2017 року по 26 жовтня 2017 року на підставі ст. 1048 ЦК України задоволенню не підлягає, і такий висновок суду є обґрунтованим.
Щодо стягнення солідарного стягнення боргу із відповідачів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, виходячи з такого
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 22 квітня 2009 року (в тому числі і на день укладення договору позики) перебувають в зареєстрованому шлюбі.
Будь-якиїх доказів на спростування доводів позивача, що цей договір укладався в інтересах сім'ї, відповідачі суду не надали. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги.
Посилання ОСОБА_1 на те , що у неї не виникло солідарного обов'язку зі сплати заборгованості за договором позики від 01 листопада 2016 року ,з огляду на те що квартира за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до шлюбного договору є її приватною власністю, правильно не взяті судом до уваги, оскільки квартира, яка є предметом шлюбного договору, не є предметом спору між сторонами. Заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги стосуються повернення позики - грошових коштів. Набуття ОСОБА_1 квартири у власність за позичені кошти є ймовірним припущенням, а не твердженням, при цьому суд беззаперечно встановив, що грошові кошти були отриманні ОСОБА_3 під час шлюбу із ОСОБА_1 та доказів на спростування того, що кошти були отримані не в інтересах сім'ї, відповідачами не надано.
Частиною 2 ст. 65 Сімейного Кодексу України визначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
У ч. 4 цієї статті передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Вбачається, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності наступних умов: договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Фактично якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в її інтересах.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Будь-які докази, що договір позики укладено ОСОБА_3 всупереч інтересам його сім'ї, а також того, що кошти, одержані за договором, використані не в інтересах сім'ї , матеріали справи не містять.
З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, висновок про часткове задоволення позову і стягнення боргу з обох відповідачів в солідарному порядку ,є законним і обґрунтованим.
Тобто, відповідно до ЦПК України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги які співпадають із доводами заперечень на позов, були предметом детального дослідження суду першої інстанції, додаткової перевірки і оцінки не потребують, зводяться лише до незгоди відповідача ОСОБА_1 з рішенням суду першої інстанції, є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 04 червня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова