28 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
представника власника майна - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, яке вилучене 25.01.2024 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон "Iphone 6s" чорного кольору IMEI НОМЕР_1 з сім карткою з номером НОМЕР_2 ;
- флеш накопичувач чорного кольору "Apacer";
- грошові кошти: купюри номіналом 100 доларів США на загальну суму 11 400 доларів США, купюри номіналом 50 Євро, на загальну суму 1 000 Євро.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, представник власника майна подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, постановленою з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відтак ухвала підлягає скасуванню.
Вважає, що слідчим суддею під час розгляду клопотання не було належним чином досліджено протокол обшуку від 25.01.2024, оскільки в ньому зафіксовано лише перелік вилученого майна, проте відсутні будь-які відомості, що воно має значення для досудового розслідування або містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження.
Крім того, арештоване майно було вилучено під час фактичного проникнення до житла власника майна співробітників СБУ, оскільки ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшуку не постановлювалось.
Адвокат зазначає, що слідчому судді також були надані відомості щодо сум нарахованого доходу ОСОБА_6 за 2022 та 2023 роки, які цілком відповідають сумі вилучених грошових коштів та підтверджують їх походження.
На думку автора апеляційної скарги, арештоване майно не відповідає жодному з критеріїв речових доказів, визначених ст. 98 КПК України, а доводи прокурора, викладені у клопотання, не підтверджують доцільність та необхідність застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Окрім цього, сторона захисту стверджує, що слідчим суддею не було взято до уваги, що вказане в клопотанні майно фактично мало статус тимчасово вилученого, а прокурор, всупереч вимогам ч. 5 ст. 171 КПК України, не звернулась з клопотанням про арешт цього майна у визначений законом строк.
Також, на думку представника, накладений арешт не відповідає принципу розумності та співмірності обмеження права власності законного власника завданням кримінального провадження.
ОСОБА_8 є офіцером діючого резерву СЗР України, у вказаному кримінальному провадженні допитувався у якості свідка, і не має жодного відношення до передачі інформації щодо наукових розробок АТ "Мотор Січ" в авіаційній галузі, отриманні та передачі технічної документації щодо вертолітних двигунів, а також до організації реалізації авіаційних двигунів та їх комплектуючих до рф.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Як вважає апеляційний суд, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, надав достатні і належні докази тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч. 2 ст. 170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.
Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим чи прокурором вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
З матеріалів провадження убачається, що ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.
Як зазначено в клопотанні про накладення арешту на майно, в провадженні Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 22022000000000718 від 27.12.2022 за підозрою громадян України ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК України та за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 111-4 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється 2 відділом 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України.
06.02.2024 прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого 25.01.2024 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон "Iphone 6s" чорного кольору IMEI НОМЕР_1 з сім карткою з номером НОМЕР_2 ; флеш накопичувач чорного кольору "Apacer"; грошові кошти: купюри номіналом 100 доларів США на загальну суму 11 400 доларів США, купюри номіналом 50 Євро, на загальну суму 1 000 Євро, посилаючись на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про накладення арешту, та що майно, на яке накладено арешт та зазначене в клопотанні, підпадає під ознаки майна, передбаченого статтею 98 КПК України, а відтак існування реальних підстав для накладення арешту на майно, з метою збереження і використання як доказів у кримінальному провадженні.
В свою чергу, слідчий суддя під час розгляду клопотання сторони обвинувачення, правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт.
Крім того, слідчим суддею ретельно перевірено майно, на яке прокурор просила накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження та зроблено правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на зазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати про наявність існування ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.
Крім того колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.
Тому, з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
На думку колегії суддів, в клопотанні сторони обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, у відповідності до яких необхідно накласти арешт на зазначене в клопотанні прокурора майно з метою його збереження.
Більш того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, зазначене у клопотанні сторони обвинувачення, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта, слід визнати непереконливими.
Посилання апеляційної скарги про невідповідність арештованого майна критеріям речового доказу колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на даній стадії досудового розслідування наявні достатні підстави ґрунтовно припускати, що арештоване майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та є речовими доказами у кримінальному провадженні, може мати суттєве значення для проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, а тому на даний час утримання його стороною обвинувачення є виправданим.
Решта доводів, на які посилається в апеляційній скарзі апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб'єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об'єктивних відомостей.
При цьому, слід зауважити, що всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170 - 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, яке вилучене 25.01.2024 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон "Iphone 6s" чорного кольору IMEI НОМЕР_1 з сім карткою з номером НОМЕР_2 ;
- флеш накопичувач чорного кольору "Apacer";
- грошові кошти: купюри номіналом 100 доларів США на загальну суму 11 400 доларів США, купюри номіналом 50 Євро, на загальну суму 1 000 Євро, - залишити без змін, а апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/2197/2024 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 761/4764/24
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_11
Доповідач: ОСОБА_1