Справа №758/4427/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3486/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
28 травня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року, -
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року клопотання адвоката ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , про скасування арешту майна повернуто особі, яка його подала.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить, скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою скасувати арешт, який накладений постановою від 16.06.2006 Прокуратури м. Ялти на нерухоме майно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого 22.11.2011 за № 11868769 реєстратором: Перша одеська державна нотаріальна контора (матеріали кримінальної справи 10601110080)
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та такою, що підлягає скасуванню через те, що суд першої інстанції під час винесення рішення не врахував те, що фактично він є судом, який розглядає кримінальні справи, а не слідчим суддею.
Апелянт вказує на те, що Верховний суд розпорядженням від 05.07.2022 № 36/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Ялтинського міського суду АР Крим на Приморський районний суд м. Одеси (окрім кримінальних проваджень). Територіальну підсудність кримінальних проваджень змінено на Подільський районний суд м. Києва.
За таких обставин Подільський районний суд м. Києва в даній справі є судом, який фактично проголосив та виніс вирок.
Вироком Ялтинського міського суду АР Крим від 30.05.2007 не було вирішено питання щодо скасування арешту і тому Подільський районний суд м. Києва мав вирішити відповідне питання не як слідчий суддя, а як суд, який розглядав справу.
Також апелянт зазначає, що 10.04.2024 він звертався до Прокуратури АР Крим та міста Севастополя із заявою про скасування арешту та 11.04.2024 прокуратура листом повідомила, що «з часу тимчасової окупації Кримського півострову, матеріали будь-яких кримінальних справ, кримінальних проваджень, наглядових проваджень за ними, облікових відомостей про внесені апеляційні, касаційні скарги на судові рішення у справах, розгляд яких завершено судами Автономної Республіки Крим чи міста Севастополя до прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, не передавались.»
Крім того, в листі вказано, що «Водночас, у відповідності до п. 8 ч. 1 ст.324 КПК України (в редакції 1960 року), постановляючи вирок, суд повинен вирішити, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливості конфіскації майна.
Відповідно до ст. 409 КПК України (в редакції 1960 року), питання про різного роду сумніви та протиріччя, які виникли при виконанні вироку, вирішуються судом, який постановив вирок.
З огляду на викладене, на правовідносини, пов'язані з вирішенням питання про скасування арешту майна, поширюються норми КПК України (в редакції 1960 року), у відповідності до яких скарги на законність і обґрунтованість арешту майна повинні розглядатися судом.»
З урахуванням таких обставин, заявник по справі фактично позбавлений права розпорядження своїм майном у зв'язку з тим, що арешт на все його майно накладений постановою, бн. 16.06.2006. Прокуратура м. Ялти і вже після закінчення кримінального провадження (майже 18 років потому) а ні прокуратура, а ні суд в; межах кримінального провадження позбавляють можливості скасувати арешт майна, який є на заявнику.
Адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 та прокурор в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені завчасно та належним чином, що дає суду апеляційної інстанції підстави розглядати справу у їх відсутність, відповідно до положень ч. 4 ст. 405 КПК України.
В даному випадку апеляційний суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, 12.04.2024 адвокат ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , звернувся до Подільського районного суду м. Києва із заявою про скасування арешту майна, у якій він просив скасувати арешт, накладений на нерухоме майно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постановою Прокуратури м. Ялта від 16.06.2006, бн, зареєстрований Першою одеською державною нотаріальною конторою 22.11.2011 за №11868796 (матеріали кримінальної справи 10601110080).
15.04.2024 ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року вказану заяву адвоката ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , про скасування арешту майна повернуто особі, яка його подала.
Приймаючи таке рішення слідчий суддя виходив з того, що згідно з п. 18 ч.1 ст.3 КПК України до повноважень слідчого судді суду належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Таким чином, законодавством визначено можливість розгляду слідчим суддею клопотання скасування арешту лише під час досудового розслідування.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Як вбачається зі змісту поданої заяви та доданих до неї документів, арешт на майно ОСОБА_7 було накладено постановою Прокуратури м. Ялта від 16.06.2006, бн, зареєстрована Першою одеською державною нотаріальною конторою 22.11.2011 за №11868796 (матеріали кримінальної справи 10601110080).
Встановлено також, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було засуджено за ч. 1 ст. 368 КК України згідно з вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 30.05.2007.
Отже, досудове розслідування у кримінальному провадженні, в межах якого було накладено арешт на майно ОСОБА_7 , є закінченим.
Із урахуванням наведеного, підстави для розгляду поданої заяви слідчим суддею відсутні.
Відповідно до ст. 9 ч. 6 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Однією із таких засад є законність (п. 2 ч. 1 ст. 7 КПК України).
Аналізуючи наведене вище, слідчий суддя прийшов до висновку, що подану заяву слід повернути особі, яка її подала.
Дане рішення слідчого судді, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Згідно зі ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають змісті спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Під час перегляду оскаржуваної ухвали апеляційним судом встановлено, що слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону.
Також колегія суддів звертає увагу на наступне, так Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 1 Постанови «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03 червня 2016 року роз'яснив, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
При цьому, згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Велика Палати Верховного Суду у своїй постанові від 30 червня 2020 року в справі № 727/2878/19, дійшла висновку про те, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходить з того, що право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акту повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення прокурором арешту на нерухоме майно ОСОБА_7 , зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна ОСОБА_7 , поширюються норми КПК України 1960 року.
Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).
Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв'язку з неприйняттям під час досудового розслідування рішення про скасування арешту майна, КПК України 1960 року не встановлював.
Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_7 , шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Статтею 174 КПК України визначено, що як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №727/2878/19 зроблено висновок, відповідно до якого спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.
З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі не є судом, установленим законом.
Вказане спростовує доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, а саме про те, що питання про скасування арешту підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства.
Керуючись ст.ст., 304, 309, 376, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4