Справа № 344/8541/24
Провадження № 11-кп/4808/322/24
Категорія ст. 199 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
03 червня 2024 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 в кримінальному провадження № 12024091010000646 за обвинуваченням її у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України,
за участю обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
Обвинувачена ОСОБА_7 в апеляційній скарзі з доповненнями просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалити нову якою замінити їй запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Вказує, що зазначені ризики зменшилися і немає необхідності в триманні під вартою.
Зазначає, що протягом часу перебування справи у суді вона не порушувала покладені на неї обв'язки, не виїжджала за межі міста, з'являлась на виклик до суду, а тому немає підстав вважати, що вона буде переховуватись від суду.
Також зазначає, що досудове розслідування завершилось, допитані всі свідки, а тому твердження прокурора про можливість впливу на свідків не відповідає дійсності.
Наголошує, що має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки також вказує, що має великий стаж роботи, оскільки працювала касиром в різних магазинах і на даний час активно шукає роботу.
Вказує, що будучи наркозалежною має намір пройти реабілітацію і тому звернулась до лікаря-нарколога.
Зазначає, що раніше не судима.
Наголошує, що немає можливості збирати докази своєї невинуватості, оскільки у видачі довідок і характеристик іншим особам відмовляють бо потрібно звертатись особисто, а через тримання під вартою це не можливо.
Звертає увагу, що за час перебування у СІЗО в неї погіршилось здоров'я і вона потребує лікування.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2024 року клопотання прокурора задоволено, продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30 червня 2024 року включно.
Суд першої інстанції мотивував прийняте рішення тим, що продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд першої інстанції дійшов до висновку, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_7 покладених на неї обов'язків, а запобіжний захід у виді тримання під вартою буде співмірним та доцільним задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження і виключно такий здатен забезпечити запобігання зазначених ризиків.
В судовому засіданні апеляційного суду:
- обвинувачена та її захисник просили застосувати більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт;
- прокурор в судове засідання не з'явився, до початку апеляційного розгляду подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою було вирішено на етапі судового розгляду, де вирішальним є дослідження питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апелянт висловив свою незгоду із судовим рішенням в частині відсутності доказів щодо наявності ризиків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом апеляційного оскарження є саме рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 від 02 травня 2024 року, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає цим вимогам, оскільки суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання, таке рішення прийнято за наявності необхідних для цього підстав, з наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Частиною 1 ст. 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про : наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12024091010000646 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України.
За вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, встановлено відповідальність у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, таке згідно з ст. 12 КК України є особливо тяжким злочинами.
Серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При вирішенні питання про законність оскарженого рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Зокрема, на стадії судового провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.
Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.
В той час, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, особа, про яку йдеться, могла вчинити таке правопорушення.
На думку суду апеляційної інстанції, інкриміноване обвинуваченій ОСОБА_7 . кримінальне правопорушення, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу.
Наведене прокурором у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце в даному випадку, з врахуванням обставин і тяжкості кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватості, даних, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 , а саме те, що вона є особою молодого віку, раніше не судима про те, на розгляді в Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України і що до неї вже застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з внесенням застави у розмірі 214 720,00 грн. - є переконливим.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності з ст. 199 КПК України в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що ризики згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України з часу застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу, що в свою чергу виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Стороною захисту не наведено вагомих підстав вважати, що обставини, які вказували на наявність заявлених прокурором ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, змінилися, та відповідно, вони зменшились, а також, що після прийняття рішень про застосування запобіжного заходу виникли нові обставини.
Судовий розгляд триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином оцінив в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України, в тому числі характеризуючі особу обвинуваченого дані.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду клопотання доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. При застосуванні іншого більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі цілодобового домашнього арешту, відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування тримання під вартою до обвинуваченої ОСОБА_7 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що при прийнятті рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати статті 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положення, встановлені у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Крім цього, при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 апеляційний суд вважає, що необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який привелює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме прав людини та основоположних свобод та здоров'я людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю згідно до ст. 3 Конституції України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, оскільки недотримання строків розгляду кримінальних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Твердження обвинуваченої ОСОБА_7 про необхідність зміни запобіжного заходу враховуючи її незадовільний стан здоров'я, колегія суддів не може прийняти до уваги. Така обставина не може бути підставою для прийняття відповідного судового рішення, оскільки такий стан здоров'я не підтверджений відповідними довідками, стороною захисту не надано будь-яких документів, які підтверджують неможливість лікування особи в установі виконання покарань.
Згідно з ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Керівництво установи виконання покарань забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах установ виконання покарань (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво установи виконання покарань забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини установи виконання покарань закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини установи виконання покарань готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва установи виконання покарань.
Даних про неможливість отримання лікування в умовах обрання відповідного запобіжного заходу не надано, тому це не може бути підставою для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_7 .
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції в повній мірі врахував положення ст. ст. 177, 178, 183, 194, 199 КПК України, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 .
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, апеляційною інстанцією не встановлено, а тому, ухвала суду першої інстанції, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись вимогами ст. ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 в кримінальному провадження № 12024091010000646 за обвинуваченням її у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5