Справа № 716/623/24
23.05.2024 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді Стрільця Я.С.
за участю:
секретаря судових засідань Якимик К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
Позивачка ОСОБА_1 , в особі представниці ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
В позові посилається на те, що вона перебуває у шлюбі із відповідачем, який було зареєстровано 02.08.2014 виконавчим комітетом Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області за актовим записом №08. За час спільного проживання, як подружжя, у сторін народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказує на те, що на протязі останніх років сімейне життя та взаємовідносини між нами поступово погіршувалися, з'явилися різні погляди на життя, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. На даний час ведення спільного господарства та сумісне проживання припинено. В зв'язку із вказаним позивачка вважає, що їх шлюб розпався, носить формальний характер, тому просить його розірвати, відновивши їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».
Крім того, з огляду на те, що між ними з відповідачем не досягнуто добровільної згоди щодо утримання дітей, просить стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дітьми повноліття.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представниця ОСОБА_3 не з'явилися, попередньо від них надійшла заява про розгляд справи в їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та не заперечують проти їх задоволення, висловили згоду на заочний розгляд справи та винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся судовою повісткою, яка направлялася рекомендованим листом за зареєстрованим у встановленому порядку його місцю проживання, однак поштовий конверт повернувся до суду без вручення адресату із відміткою «адресат за вказаною адресою не проживає».
За змістом п.3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
Враховуючи наведене, суд зі згоди сторони позивача ухвалює рішення при проведенні заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Із врахуванням неявки сторін в судове засідання фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не проводилася.
Суд, врахувавши заяву представниці позивачки, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 02.08.2014, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , повторно виданим 12.03.2024 Кіцманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернівецькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.10). За час спільного проживання, як подружжя, у сторін народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Тривалий час сторони не підтримують шлюбно-сімейні стосунки, сім'я існує лише формально, єдиний сімейний бюджет відсутній.
Відповідно до положень статті 51 Конституції України та статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Згідно з частиною 3 та частиною 4 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
За змістом частини 3 статті 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до вимог статті 110 цього Кодексу, якою закріплено право одного з подружжя на подання позову про розірвання шлюбу.
Згідно з частиною 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Обмеження права на подання позову, визначені частиною 2 статті 110 СК України, судом не встановлені.
Відповідно до частини 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно частини 3 статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Враховуючи відсутність у позивачки бажання зберегти сім'ю, суд, приходить до висновку, що позовна заява про розірвання шлюбу є виваженою та свідомою, відповідає дійсній волі позивача, причини, з яких вона наполягає на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, поновити шлюбно-сімейні стосунки сторони наміру не мають, шлюб розпався, носить формальний характер, а тому його слід розірвати.
Згідно з частиною 2 статті 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до положень частини 2 статті 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
За змістом статті 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 12.03.2024 вбачається, що позивачка під час реєстрації шлюбу змінила своє прізвище « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с. 10).
Позивачка заявила вимогу про відновлення свого дошлюбного прізвища після розірвання шлюбу.
Відтак на виконання вимог ст. 113 СК України та зважаючи на вибір позивачки, прізвище останньої слід змінити з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_6 ».
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їхніх спільних неповнолітніх дітей, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що неповнолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходяться всеціло на утриманні позивачки, добровільної згоди з приводу матеріального утримання та виховання дітей між сторонами не досягнуто.
В свою чергу, відсутність матеріального забезпечення дітей зі сторони відповідача обмежує їх права на достатній рівень життя, необхідний для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
Згідно ч. 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття..
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" - за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей, позивачка просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Водночас, встановлено, що позивачка ОСОБА_4 на даний час перебуває на обліку в центрі зайнятості, джерела доходів відсутні.
Відповідач ОСОБА_2 є фізично здоровою працездатною особою, на утриманні інших осіб не має та не обтяжений іншими зобов'язаннями, а тому спроможний сплачувати аліменти на утримання їх спільних дітей у визначеному судом розмірі.
З огляду вище наведеного та виключно в інтересах дітей щодо їх кращого забезпечення, ураховуючи стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, відсутність в останнього інших дітей чи осіб, які перебувають на його утриманні, потреби дітей, необхідність та достатність розміру аліментів для забезпечення їх гармонійного розвитку, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Суд вважає, що саме такий розмір аліментів відповідає вимогам розумності та є співмірний витратам, які мають нести обоє батьків на утримання дітей.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до п.6 ст. 264 ЦПК України - під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При вирішенні питання розподілу між сторонами судових витрат, суд враховує, що відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
Судом встановлено, що позивачка понесла витрати по сплаті судового збору за вимогу про розірвання шлюбу в розмірі 1 221 грн 20 коп, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №215600426655 від 26.03.2024, на зазначену суму (а.с.1).
З урахуванням наведеного, з відповідача належить також стягнути на користь позивачки судові витрати, понесені нею за сплату судового збору в розмірі 1221 грн 20 коп.
З огляду на те, що позивач на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави у розмірі, встановленому приписами ст. 4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 (із змінами та доповненнями), а саме 1221 грн 20 коп.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.141, 128, 258, 259, 263- 265, 268, 273, 279, 280-283 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 02 серпня 2014 року виконавчим комітетом Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області за актовим записом № 08.
Після розірвання шлюбу позивачу ОСОБА_1 відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щомісячно в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 28.03.2024 до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді сплаченого судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу в розмірі 1211,20 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за позовну вимогу про стягнення аліментів в сумі 1211,20 гривень.
Рішення підлягає негайному виконанню у межах суми платежу аліментів за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , проживає фактично на АДРЕСА_2 ;
Представник позивача: адвокат Ткач Валентина Василівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000203 від 15.12.2017, діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 25.03.2024;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП невідомий, паспортні дані невідомі, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_3 .
Повне судове рішення складено: 03.06.2024.
Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ