Справа № 301/1548/24
2/301/672/24
"27" травня 2024 р. м. Іршава
Іршавський районний суд Закарпатської області в складі головуючої Даруда І.А., при секретарі Сатін Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Іршавської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на стороні позивача орган опіки та піклування Іршавської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітньої дитини, посилаючись на те, що 03 жовтня 2015 року відділом РАЦСу РС Іршавського РУЮ у Закарпатській області між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, актовий запис №96.
Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя з дружиною не склалося, оскільки вони мають різні характери та погляди на життя, в результаті чого, між ними втрачено взаєморозуміння. З січня 2023 року відповідачка проживає окремо за адресою АДРЕСА_1 ., не бажає проживати разом з ним та їхнім спільним сином, шлюбних відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть. На даний час шлюб існує тільки формально. Відповідачка має намір виїхати за кордон з метою тимчасового проживання та працевлаштування.
Син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 і він є єдиним його піклувальником, здійснює за ним постійний догляд, якого він потребує, самостійно здійснює його матеріальне утримання та виховання.
Усвідомлюючи відповідальність за виховання та піклування про свою дитину, у будинку, де вони проживають позивачем створено для сина комфортні та належні соціально-побутові умови проживання, для збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку, ОСОБА_3 є учнем 1-го класу Іршавського ліцею №1, що розташований у АДРЕСА_3 .
Так як дитина вже тривалий час проживає зі позивачем за адресою АДРЕСА_2 , то виникло питання, пов'язане із подальшим визначенням місця проживання спільної дитини подружжя, у зв'язку з чим ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду із заявою про збільшення позовних вимог.
При цьому позивач зауважив, що визначення місця проживання дитини з ним не впливатиме на взаємовідносини дитини з матір'ю, оскільки останній не чинить відповідачці будь-яких перешкод у спілкуванні з сином, побаченні з ним, а також у вихованні.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, а справу розглянути без його участі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву, в якій позовні вимоги визнала повністю та підтвердила всі обставини, якими позивач обрунтував свої вимоги, проти задоволення позову не заперечила, а справу просила розглянути у її відсутності.
Представник органу опіки і піклування Іршавської міської ради Горзов А.С. в судове засідання не з'явилася, натомість подала до суду заяву в якій, щодо задоволення позовних вимог не заперечила, зазначила, що повністю підтримує висновок органу опіки та піклування Іршавської міської ради.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно оцінивши докази, що були надані сторонами, суд дійшов до наступних висновків:
В судовому засіданні належними доказами встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 03 жовтня 2015 року відділом РАЦСу РС Іршавського РУЮ у Закарпатській області між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, актовий запис №96. (а.с. 20)
Від шлюбу у сторін по справі народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с. 12)
Спільне життя сторін не склалося, оскільки, як було встановлено судом, вони мають різні характери та погляди на життя, в результаті чого, між ними втрачено взаєморозуміння. З січня 2023 року відповідачка проживає окремо за адресою АДРЕСА_1 , не бажає проживати разом з позивачем та їхнім спільним сином ОСОБА_3 , шлюбних відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть. На даний час шлюб існує тільки формально, а позивач вважає, що їхню сім'ю зберегти неможливо й наміру такого не має.
При таких обставинах справи, суд приходить до висновку, що причини, які спонукали позивача настоювати на розірванні шлюбу є вагомими, а подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам.
Судом також було встановлено, що син позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 і він є єдиним його піклувальником, здійснює за ним постійний догляд, якого син потребує, самостійно здійснює його матеріальне утримання та виховання.
Також, на підтвердження вимоги про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 , суду було надано висновок органу опіки та піклування Іршавської міської ради про доцільність проживання дітей, з якого вбачається, що згідно проведеного службою у справах дітей Іршавської міської ради обстеження матеріально-побутових умов сім'ї гр. ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , від 21.05.2024 року з'ясовано, що малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за вищевказаною адресою. Умови проживання хороші, дитина забезпечена всім необхідним для нормального проживання, виховання та розвитку.
Батько дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання характеризується позитивно, матеріально забезпечений.
Мати дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з початку 2023 року з сім'єю не проживає.
Під час розмови з малолітнім було з'ясовано, що він бажає проживати разом з батьком за вищевказаною адресою.
Враховуючи зазначені обставини та відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування Іршавської міської ради вважає за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Також, судом було досліджено Акт обстеження умов проживання, згідно якого, також вбачається, що за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , стосунки в сім'ї є доброзичливими, в дитини є своя окрема кімната та місце для навчання.
Отже, враховуючи всі наявні докази, що долучені до матеріалів справи, та те, що відповідачка ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини разом з батьком не заперечує, позивач ОСОБА_1 вже тривалий час проживає окремо від відповідачки разом із сином, де для малолітнього ОСОБА_3 створені всі належні умови для розвитку, батько дитини, доглядає за нею, забезепечує всім необхідним, за місцем проживання характеризується позитивно, матеріально забезпечений та бажає виховувати сина, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до п.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дітей, що мають істотне значення.
Тому, суд дійшов до висновку, що шлюб, що зареєстрований 03 жовтня 2015 відділом РАЦСу РС Іршавського РУЮ у Закарпатській області між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 необхідно - розірвати.
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.ч.2, 7-9 ст.7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.
Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 14 квітня 2021 року по справі № 716/591/19.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги акти, якими зафіксовано умови проживання дитини, те, що в ході судового розгляду було встановлено, що дитина проживає разом з батьком, мати проживає окремо та не заперечує проти визначення місця проживання дітей з батьком.З урахуванням пріоритетності прав та інтересів дитини, а не стосунків батьків, виконання сторонами своїх батьківських обов'язків, віку дитини, її прихильності до кожного з батьків, можливості батьків щодо створення найкращих умов для виховання, суд, за встановлених обставин, вважає за необхідне залишити на утриманні і самостійному вихованні біля батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітнього сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , та визначити місце проживання останнього разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 ..
Керуючись ст.ст .4, 12, 19, 83, 175, 177, 184, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. ст.105, 110, 112, 141 СК України суд,-
Позовну заяву задовольнити.
Шлюб, що зареєстрований 03 жовтня 2015 відділом РАЦСу РС Іршавського РУЮ у Закарпатській області між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 - розірвати.
Залишити на утриманні та самостійному вихованні у батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітнього сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , та визначити місце проживання останнього разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 загальну суму сплаченого при поданні позовної заяви судового збору в розмірі 2442,40 грн. (дві тисячі чотириста сорок дві гривні, сорок копійок)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 03.06.2024 року.
Суддя: І. А. Даруда