28 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/51/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючої - Вронської Г.О., суддів - Бакуліної С.В., Кондратової І.Д.,
за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,
представників учасників справи:
від позивача: Лисенка В.О.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Господарського суду Донецької області
в складі судді Хабарова М.В.
від 30.11.2023
та на постанову Східного апеляційного господарського суду
в складі колегії суддів: головуючого - Попкова Д.О., суддів - Стойки О.В., Радіонової О.О.
від 19.02.2024
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення 1 380 518,47 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач, Скаржник-1) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Відповідач, Скаржник-2) (далі разом - Скаржники) про стягнення основного боргу у розмірі 976 547,30 грн, пені у розмірі 144 207,95 грн, трьох процентів річних у розмірі 24 320,05 грн та інфляційних втрат у розмірі 235 443,17 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2501, у частині оплати спожитого газу за період з 10 листопада 2021 року по 09 грудня 2021 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі № 905/51/23, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість у розмірі 976 547,30 грн, пеню в розмірі 1 000,00 грн, три проценти річних у розмірі 24 320,05 грн, інфляційні втрати у розмірі 235 443,17 грн та судовий збір у розмірі 18 559,66 грн. В іншій частині позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував ухвалене рішення таким:
- факт поставки Позивачем Відповідачу природного газу та факт порушення останнім своїх зобов'язань у частині повної та своєчасної оплати спожитого природного газу підтверджуються матеріалами справи. Відповідач не надав докази, які б спростовували наявність заборгованості;
- перевіривши розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, встановлено, що вони є арифметично правильними;
- розрахунок пені теж є арифметично правильним. Водночас Відповідач заявив клопотання про зменшення нарахованих трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені на 99 %;
- обґрунтовуючи тим, що участь особового складу Відповідача у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій є тою виключною обставиною, яка надає суду право на зменшення розміру неустойки у вигляді пені, суд задовольнив клопотання Відповідача та зменшив розмір пені до 1 000,00 грн.
Разом з тим, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
5. 29 лютого 2024 року Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Донецької області від 30.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі № 905/51/23, у якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 143 207,95 грн та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог; судові витрати у справі покласти на Відповідача.
6. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставою касаційного оскарження Скаржник-1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 (щодо зменшення розміру пені) та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 (щодо зменшення розміру штрафних санкцій).
7. Відповідач у межах встановленого Судом строку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.
8. 10 березня 2024 року Відповідач також подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 30.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі № 905/51/23, у якій просить скасувати їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
9. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставою касаційного оскарження Скаржник-2 визначив пункт 1 частини другої статті 298 ГПК України, зазначивши, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статі 74, статтю 79, статтю 86 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 916/1093/21 (щодо належних доказів направлення документів адресату).
10. Скаржник-1 правом на подання відзиву на касаційну скаргу Скаржника-2 не скористався.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
11. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2501 затверджений Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - Типовий договір).
12. За результатами державного конкурсу та на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Позивача визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
13. У Відповідача, який є споживачем природного газу, наявні два ЕІС-коди, а саме: НОМЕР_3 та НОМЕР_2.
14. Згідно з інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від Акціонерного товариства "Укртрансгаз", Відповідача з ЕІС-кодом НОМЕР_2 та кодом ЄДРПОУ НОМЕР_4 було включено у Реєстр споживачів Позивача.
15. У листі Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" від 14.06.2022 № ТОВВИХ-22-6251 зазначено, що споживач з ЕІС-кодом НОМЕР_2 спожив з ресурсу Позивача: у період з 10 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року природний газ в обсязі 26 821,89 куб. м, з 01 грудня 2021 року по 09 грудня 2021 року - 11 475,49 куб. м.
16. Водночас згідно з інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", Відповідача з ЕІС-кодом НОМЕР_3 та кодом ЄДРПОУ НОМЕР_4 було включено у Реєстр споживачів Позивача. У листі Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" від 18.04.2023 № ТОВВИХ-23-4942 зазначено, що споживач з ЕІС-кодом НОМЕР_3 спожив з ресурсу Позивача: у період з 10 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року природний газ у обсязі 20 621,90 куб. м, з 01 грудня 2021 року по 09 грудня 2021 року - 10 089,15 куб. м.
17. Факт включення Відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення спожитого Відповідачем газу до портфеля постачальника "останньої надії" також підтверджується інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані у Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора газорозподільної системи (форма № 10) та відомостями з інформаційної платформи оператора газотранспортної системи щодо споживача з ЕІС-кодами НОМЕР_3 та НОМЕР_2 (роздруківка з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи).
18. У період з 10 листопада 2021 року по 09 грудня 2021 року діяв Типовий договір, укладений між Відповідачем (споживач) та Позивачем (постачальник "останньої надії").
19. Згідно з цим договором постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
20. Позивач здійснив поставку природного газу Відповідачу у листопаді-грудні 2021 року на загальну суму 1 773 602,97 грн, однак Відповідач здійснив оплату поставленого газу лише частково.
21. З урахуванням оприлюднених показників вартості природного газу Позивач визначив вартість поставленого природного газу та сформував рахунок на оплату (природний газ) № 31991 за період 01-30 листопада 2021 року за постачання 47 443,79 куб. м на загальну суму 797 055,67 грн з ПДВ та рахунок на оплату (природний газ) № 1587 за період 01-31 грудня 2021 року за постачання 21 564,64 куб. м на загальну суму 976 547,30 грн.
22. Натомість Відповідач сплатив лише рахунок на оплату № 31991 на суму 797 055,67 грн, що підтверджується листом Акціонерного товариства "Ощадбанк" про надходження коштів.
23. Позивач направив рахунок на оплату (природний газ) № 1587 Відповідачу на його юридичну адресу, що підтверджується списком згрупованих відправлень та фіскальним чеком. Вказаний рахунок був отриманий Відповідачем 25 січня 2022 року, що підтверджується інформацією з сайту "Укрпошта" про вручення поштового відправлення № 0600015879472.
24. Таким чином, Відповідач мав сплатили за поставлений газ у грудні 2021 року до 31 січня 2022 року включно.
25. Відтак Відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати вартості природного газу, поставленого Позивачем за період з 01 грудня 2021 року по 09 грудня 2021 року, в розмірі 976 547,30 грн.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій
26. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Скаржника-1, перевірив у межах доводів та вимог касаційних скарг, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві Скаржника-2, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов наступних висновків.
27. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
28. Пунктом 4.5 Типового договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
29. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
30. Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
31. При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, на яку також посилається Скаржник-1.
32. До моменту порушення зобов'язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
33. У пункті 7.42 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
34. У цій справі, керуючись статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки, зменшивши розмір пені до 1 000 грн (тобто на понад 90 %).
35. Скаржника-1 стверджує, що зменшення розміру пені на 99,3 % нівелює саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
36. На думку Скаржника-1, однією з обов'язкових умов застосування статті 233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін - і боржника і кредитора, обставин, що обумовили прострочення. За твердженням Скаржника-1, до матеріалів справи Скаржник-2 взагалі не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань/призначень, кошторису тощо. Збитковість Скаржника-2, його бюджетне фінансування не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки або уникнення відповідальності.
37. Крім того, Скаржник-1 вважає, що при виборі й застосуванні статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій суди не врахували висновок щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
38. Суд звертає увагу, що касаційне провадження у господарських справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
39. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
40. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
41. Касаційне провадження за касаційною скаргою Скаржника-1 у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
42. Відповідно до норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 Кодексу) касаційний перегляд з наведених мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
43. З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
44. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
45. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
46. Постановою від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на яку посилається Скаржник-1, Верховний Суд залишив без змін оскаржувані судові рішення, якими з Концерну "Міські теплові мережі" (відповідача у справі) на користь Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (позивача у справі) стягнуто 77 873, 65 грн - пені, 17 970, 83 грн - три проценти річних інфляційних нарахувань.
Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії, а саме: відповідач несвоєчасно здійснив оплату за спожиту активну електричну енергію у відповідні періоди.
Відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення нарахованої позивачем суми пені та просив суд зменшити її розмір до 90 %.
На обґрунтування наданого клопотання відповідач зазначив, що є соціально значимим теплопостачальним підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів. Основними споживачами теплової енергії є населення (98% від загальної кількості споживачів), бюджетні установи й організації, об'єкти соціальної сфери, інші суб'єкти господарювання, які здійснюють оплату за теплову енергію несвоєчасно та не в повному обсязі. Технічна можливість відключення боржників відсутня. Надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід відповідача. Пеня населенню не нараховується, оскільки законодавством не визначений її розмір. Законом дозволяється реструктуризувати заборгованість за комунальні послуги строком до 5 років. У міжопалювальний період підприємство відчуває значний брак коштів для здійснення постійних витрат.
Позивач проти клопотання відповідача заперечував, мотивуючи тим, що він також перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані за відсутності надходжень на поточні рахунки грошових коштів, у зв'язку з чим позбавлений можливості вести господарську діяльність. Зазначав, що станом на 01 березня 2017 року заборгованість по заробітній платі та пов'язаних з цією виплатою платежів складає 104,71 млн. грн. Податковий борг станом на 02 березня 2017 року становить 100,9 млн. грн. Загальна сума списання з рахунків позивача в період із грудня 2015 року по березень 2017 року становить 33 301 131,83 грн. У порівнянні з попереднім періодом 2015 року власний капітал позивача зменшився на 5 %, що дорівнює 18 836 тис. грн. У 2016 році прибуток підприємства зменшився на 20 367 тис. грн, тобто у 21,7 рази. Показники рентабельності 2015 року та 2016 року зменшилися. За підсумками роботи ВАТ "Запоріжжяобленерго" у 2016 року коефіцієнт покриття складає 0,995. Чистий прибуток 985 тис. грн, що в 21,7 рази менше, ніж показник 2015 року. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать, що він знаходиться в критичному фінансово-господарському стані.
47. Верховний Суд зауважує, що оскільки питання про зменшення розміру пені у кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених аргументів, у справі № 908/1453/14 суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про неможливість надання переваги відповідачу, враховувавши, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг.
48. Отже, у справі № 908/1453/14 суди врахували саме фінансовий стан позивача, на відміну від обставин цієї справи (№ 905/51/23), де Скаржник-1 не довів перебування у критичному фінансово-господарському стані.
49. Постановою від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, на яку посилається Скаржник-1, Верховний Суд залишив без змін оскаржувані судові рішення, якими було зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %.
У зазначеній справі Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовною заявою до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" про стягнення заборгованості в сумі 1 555 968, 99 грн.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що Відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ та не виконав зобов'язання за договором постачання природного газу.
Відповідач на час розгляду справи сплатив частину основного боргу у розмірі 855 200,66 грн, отже провадження у справі в цій частині було закрите. Наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 590 000,00 грн підтверджена матеріалами справи. Перевіривши розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 108 423,10 грн трьох процентів річних і 386 887,22 грн інфляційних втрат, та, відповідно, відмови у стягненні 8 924,67 грн інфляційних втрат. Суд визнав обґрунтованими доводи клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені на 99 %, тому дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього клопотання, зменшивши суму пені до 50 %.
Зважаючи, що зрештою відповідач здійснив поставку в повному обсязі, з огляду на умови, за яких відбулося прострочення, керуючись загальними засадами цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності), суди забезпечили дотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін, адекватність обсягу та міри відповідальності відповідача за прострочення поставки, недопущення невиправданого збагачення скаржника за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій.
50. Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як інструменту для отримання надмірних/ необґрунтованих доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності, зважаючи на конкретні фактичні обставини, що встановлюються судами у справі.
51. На підставі викладеного вище Верховний Суд вважає, що постанова у справі № 918/116/19 ухвалена за схожого правового регулювання (зокрема щодо можливості застосування статей 233 ГК України та 551 ЦК України) зі справою, яка переглядається. Водночас оскаржувані судові рішення в цій справі (№ 905/51/23) не суперечать висновкам Верховного Суду, що викладені у справі № 918/116/19. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.
52. Верховний Суд дійшов висновку, що право на зменшення розміру пені, надане статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України, було обґрунтовано застосовано судами у цій справі. Обсяг зменшення пені, визначений судами першої та апеляційної інстанцій, відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.
53. Відтак Суд зазначає, що у питанні зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних індивідуальних обставин справи, вибудовуючи свою правову позицію на ґрунті обставин, у яких перебувають сторони у справі, та наданих ними доказів.
54. Таким чином, Суд вважає, що, задовольняючи клопотання про зменшення неустойки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із специфіки статусу Скаржника-2 та його функцій у поточних умовах військового стану, що втілює і легітимний/загальний інтерес втручання у майнове право Скаржника-1 на неустойку.
55. Щодо тверджень Скаржника-2 про те, що апеляційний Господарський суд застосував частину першу статі 74, статтю 79, статтю 86 ГПК України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 916/1093/21, щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах (щодо належних доказів направлення документів адресату), Суд звертає увагу на таке.
56. У справі № 916/1093/21 було встановлено, що за умовами додаткової угоди сторона вважається письмово повідомленою іншою стороною про свій намір відмови від пролонгації договору у випадку отримання такою стороною письмового повідомлення, направленого іншою стороною рекомендованим листом із описом вкладення.
57. Отже, у справі № 916/1093/21 суди виходили з того, що договором була передбачена необхідність сторони направити письмове повідомлення саме рекомендованим листом із описом вкладення.
58. Таким чином, обставини справи № 916/1093/21 не є подібними до обставин цієї справи (№ 905/51/23), оскільки Типовий договір у справі № 905/51/23 не містить приписів про обов'язок постачальника направляти споживачу рахунки про сплату спожитого газу рекомендованим листом із описом вкладення.
59. Відтак правильною є позиція суду першої інстанції, яка була підтримана апеляційним судом, про те, що:
- надані Скаржником-1 докази виставлення і отримання Скаржником-2 рахунку більш вірогідні, аніж неузгоджені із попередньою поведінкою сторін щодо поставки у листопаді 2021 твердження про ненадсилання такого рахунку через не надання опису вкладення, який не передбачений як обов'язковий у розглядуваних правовідносинах;
- виставлення рахунку (або його отримання) не є відкладальною умовою для оплати у правовідносинах з поставки, а тому згідно умов пунктів 4.3, 4.4 Типового договору прострочення з боку Скаржника-2 оплати поставленого природного газу у розумінні статті 610 ЦК України розпочалося з 01.02.2022.
60. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер (постанови Верховного Суду від 23.01.2018 № 910/9472 та від 29.04.2020 у справі № 915/641/19).
61. Відтак доводи Скаржника-2, які стосуються форми надсилання Скаржником-1 йому рахунку за період 01-09 грудня 2021 року, не спростовують обов'язок Скаржника-2 сплатити за спожитий газ. Суд констатує, що доводи Скаржника-2 зводяться передусім до переоцінки доказів у справі.
62. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
63. Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватися не може.
64. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилаються Скаржники, не суперечать висновкам, яких дійшли суди першої та апеляційної інстанції за результатами розгляду цієї справи з урахуванням встановлених у ній фактичних обставин.
65. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких Скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
66. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
67. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
68. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішенні ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Судові витрати
69. Понесені скаржниками у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 30.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі № 905/51/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова