вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" травня 2024 р. Справа№ 910/10176/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тищенко О.В.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 22.05.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП»
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 (суддя Чинчин О.В., повний текст рішення складено та підписано 12.01.2024)
за заявою про Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ» ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП»
до 1. Міністерства оборони України
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ»
про визнання недійсними результатів торгів та визнання недійсним договору
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині заяви - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції, беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 та ухвалити нове рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ" в прийнятті додаткового рішення.
Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при розгляді даної справи ухвалами суду повідомлялось про те, що явка представників третьої особи не є обов'язково, так і роз'яснювалось учасникам справи можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Отже, оскільки особиста явка третьої особи у судові засідання судом не визнавалась обов'язковою, вважаємо що третьою особою не доведено, що заявлені ним витрати (участь у судовому засіданні) були неминучими, а їх розмір є обґрунтованим..
За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення на користь третьої особи судових витрат за результатами розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «МАРІНТАЛЬ ГРУП», оскільки третьою особою належними та допустимими доказами не доведено, що заявлені нею витрати були неминучими, а їх розмір є обґрунтованим, а також за відсутності розрахунку витрачених годин заява є необґрунтованою, а додаткове рішення таким, що підлягає скасуванню. Третьою особою не доведено та необґрунтовано, не підтверджено належними доказами, що сплата коштів у сумі 46 000,00 грн. відбулась саме за надання послуг по даній справі, оскільки ніде не зазначається номер справи.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
01.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін.
Зі змісту відзиву вбачається, що Міноборони вважає, що судом першої інстанції було детально проаналізовано та належним чином досліджено усі документи, що підтверджують обґрунтованість та співрозмірність витрат адвоката пов'язаних із розглядом спору та дійшов вірних та обґрунтованих висновків про часткове задоволення заяви, тому Міноборони погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими апеляційна скарга є такою що не підлягає задоволенню.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
06.03.2024 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/10176/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 07.03.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/10176/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.
18.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10176/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 без руху. Надано апелянту строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для подання заяви із зазначенням інших підстав та доказів на їх підтвердження для поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23. Роз'яснено Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП", що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків апеляційну скаргу буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду 09.04.2024 через систему електронний суду скаржник подав заяву про усунення недоліків с повторною заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій просить поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1604/24 від 16.04.2024, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Тищенко О.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 призначено на 22.05.2024.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
Учасники апеляційного провадження у судове засідання 22.05.2024 не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ» (далі - відповідач - 2) про визнання недійсним договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 по справі №910/10176/23 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП» до Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ» про визнання недійсними результатів торгів та визнання недійсним договору відмовлено у повному обсязі.
28.11.2023 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі №910/10176/23.
01.12.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями частин 2, 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно з ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що при прийнятті Господарським судом міста Києва рішення від 22.11.2023 у справі №910/10176/23 судом першої інстанції не було вирішено питання про відшкодування Відповідачу- 2 витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідачем - 2 вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач-2 поніс і які очікує понести, складатиметься з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40 000,00 грн. Також заявлено, що такі докази будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 914/434/17.
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2023 між адвокатським об'єднанням «Дефенсус» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ» (надалі - Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №19-07/23-1, предметом якого є надання Адвокатським обєднанням Клієнту за його дорученням правової допомоги, прийняття та належна оплата Клієнтом цієї допомоги, в об?ємі та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно з п.1.2 Договору правовою допомогою, що надається Адвокатським об'єднанням за дорученням Клієнта на умовах даного Договору є: надання Клієнту правової допомоги із захисту прав та інтересів Клієнта у справі № 910/10176/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ МАРІНТАЛЬ ГРУП" до Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ЛАЙНС РІТЕЙЛ' про визнання недійсним договору.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Відповідачем - 2 було подано Акт надання правової допомоги №1 від 24.11.2023 року на суму 46 000,00 грн.
Колегією суддів встановлено, що Докторевич Р.А., Єлисеєв Є.В. є адвокатами в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.
Позивачем у свою чергу подано заперечення на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.
Колегія суддів, дослідивши Акт надання правової допомоги №1 від 24.11.2023, зазначає, що в ньому не визначено час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вартість кожної із зазначених послуг.
Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги відповідача-2 є частково обґрунтованими, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов цілком правомірного та обгрунтованого висновку, що з позивача на користь відповідача-2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Доводи ж апеляційної скарги стосовно того, що оскільки особиста явка третьої особи у судові засідання судом не визнавалась обов'язковою, вважаємо що третьою особою не доведено, що заявлені ним витрати (участь у судовому засіданні) були неминучими, а їх розмір є обґрунтованим, колегією суддів оцінюються критично, оскільки, по-перше як вбачається із матеріалів справи судом першої інстанції до участі у розгляді справи №910/10176/23 третіх осіб залучено не було, а по-друге такі доводи є нічим іншим як примущеннями та необґрунтованими судженнями самого скаржника.
Всі інші доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному додатковому рішенні, оскаржуване додаткове рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 - залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/10176/23 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/10176/23 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст складено 04.06.2024.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді М.Л. Яковлєв
О.В. Тищенко