вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" травня 2024 р. Справа№ 910/15150/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Миронова Л.О. (в залі суду);
від відповідача: Ігнатов Н.О. (в залі суду);
розглянувши апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024, повний текст рішення складено 17.01.2024
у справі № 910/15150/23 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Кристалбанк»
до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення від 27.07.2023 №60/82-р/к
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Акціонерне товариство «Кристалбанк» (далі - Банк) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК) про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 27.07.2023 №60/82-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» зі справи №270/60/49-рп/к.23 (далі - рішення №60/82-р/к), яким визнано, що Банк вчинив порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді неподання інформації територіальному відділенню АМК на вимогу голови Відділення АМК від 02.05.2023 №60-02/1998 у встановлений ним строк.
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення №60/82-р/к є неправомірним, оскільки приймаючи вказане рішення Відділення АМК: неправильно застосувало норми матеріального права; не довело обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неповно з'ясувало обставини, що мають значення для справи; порушило норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення; висновки Відділення АМК у рішенні №60/82-р/к не відповідають обставинам справи №270/60/49-рп/к.23.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 позовні вимоги Акціонерного товариства «Кристалбанк» до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення від 27.07.2023 № 60/82-р/к задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.07.2023 №60/82-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» зі справи №270/60/49-рп/к.23. Стягнуто з Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Акціонерного товариства «Кристалбанк» 2 684 грн судового збору.
Рішення мотивоване тим, що інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність». В той же час, як на момент надіслання Відділенням АМК (02.05.2023), так і на момент отримання (08.05.2023) та надання (10.05.2023) Банком відповіді на Вимогу, пункт 3 частини першої статті 62 Закону про банки передбачав розкриття банками інформації щодо юридичних осіб, яка становить банківську таємницю, виключно Антимонопольному комітету України. Натомість надіслану Банку Вимогу (від 02.05.2023 №60-02/1998) було підписано в.о. голови Відділення АМК В. Мілевською. Отже, Банк правомірно відмовив Відділенню АМК у наданні інформації, яка містить банківську таємницю. Відтак рішення №60/82-р/к є неправомірним та підлягає скасуванню.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23, Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23; прийняти апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до розгляду та відкрити апеляційне провадження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 зі справи № 910/15150/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Кристалбанк» до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення від 27.07.2023 №60/82-р/к - відмовити повністю; скасувати пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 зі справи № 910/15150/23 в частині стягнення з Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету на користь Акціонерного товариства «Кристалбанк» 2 684,00 грн судового збору; стягнути з Акціонерного товариства «Кристалбанк» на користь Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України витрати по сплаті судового збору за подання цієї апеляційної скарги у розмірі 4 026 гривень.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.
На думку скаржника, рішення суду незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального права, а саме: неправильне застосування норми матеріального права, що не підлягала застосуванню - пункт 3 статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність та не застосовано норму права, що підлягала застосуванню в цьому спорі - частина 1 статті 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
Скаржник зазначає про те, що виключні повноваження голови та заступників, а також Антимонопольного комітету України є вичерпними, серед яких відсутнє направлення вимог чи збір банківської таємниці головою та/або його заступником. У свою чергу серед повноважень голів територіальних відділень прямо прописано право на збір та отримання інформації з обмеженим доступом, таким чином, направлення вимог про надання інформації не є виключними повноваження Голови АМК України, відповідними аналогічними повноваженнями наділений, зокрема, і голова територіального відділення, оскільки саме на нього покладено забезпечення функцій територіального органу на виконання здійснення завдань, покладених статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», отже, підстав для висновків, що відповідна Вимога була направлена Банку неуповноваженою особою чи що, відповідні особи, а саме голова не мав права витребувати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, немає.
На думку скаржника, стаття 19 Конституції України на фінансові установи приватного права, в тому числі банки, не поширюється.
Скаржник вказує на те, що Відділення є частиною системи органів Антимонопольного комітету України, утворений для реалізації повноважень Комітету, при цьому, слід зазначити, що повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом не відносяться до виключеної компетенції Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу, що регулюється статтею 13 названого Закону.
Ну думку скаржника, із системного аналізу наведеним норм вбачається, що:
- територіальне відділення є частиною системи органів Антимонопольного комітету України, на яке покладено реалізація завдань, покладених на Комітет;
- Закон України «Про Антимонопольний комітет України» містить повноваження на витребування інформацією головою Відділення, у тому числі інформацію з обмеженим доступом;
- при цьому, Закон України «Про Антимонопольний комітет України», а саме стаття 13 не відносить витребування інформації до виключної компетенції саме Антимонопольного комітету України;
- ч. 1 статті 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» містить прямий обов'язок надання суб'єктами господарювання інформації на вимогу голови територіального відділення Антимонопольного комітету України;
- стаття 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» прямо встановлює обов'язковість вимог голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, його територіального відділення суб'єктами господарювання в межах їх компетенції у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень у справі
Позивач не надав відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
02.04.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких позивач зазначає про те, що Банком вказану вимогу було отримано та в строк встановлений вимогою надано відповідь від 10.05.2023 № 1488-інфо про неможливість розкриття інформації, що містить банківську таємницю на підставі наведеної вище вимоги, у зв'язку із відсутністю норми Закону України «Про банки і банківську діяльність», як і будь-якого іншого закону, розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, на підставі вимоги територіального органу АМКУ підписаної керівником такого територіального органу, а не керівником АМКУ.
Стаття 22-1 Закону України «Про антимонопольний комітет» позивачем не застосовувалась, оскільки наведена стаття передбачає, що інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", а отже, Закон про антимонопольний комітет не регламентує порядок розкриття інформації, що містить банківську таємницю, він не встановлює спеціальні норми права з питання розкриття банківської таємниці, а лише містить бланкетну (відсилочну) на інший закон норму. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Враховуючи надання Законом про банки права саме Антимонопольному комітету України (а не його органам, як це визначено щодо прокуратури, Національної поліції України та Служби безпеки України) на отримання інформації, що містить банківську таємницю, вимога Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.05.2023 № 60-02/1998 про розкриття банківської таємниці, а саме виписки по рахунках клієнта Позивача, із зазначенням контрагентів, призначення платежу та інше мала бути надана за підписом керівника АМКУ чи його заступника, але не керівника Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Також позивач вказує на те, що згідно листа НБУ від 30.12.2022 № 18-0006/91088 (міститься в справі) та повідомив, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками посадовій особі, яка очолює Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро України, Бюро економічної безпеки України, Антимонопольний комітет України, Націнальне агенство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів або заступнику цієї посадової особи. Наведене роз'яснення Національного банку було долучено до листа Банку від 10.05.2023 № 1488-інфо.
На думку позивача, скасоване господарським судом міста Києва рішення ТУ АМКУ є однобічним, яке не аналізує вимоги законодавства під час обгрунтування позиції АМКУ, а не зважаючи на всі правила системного тлумачення норм закону, просто викладає хибну та заангажовану позицію відповідача, на свою користь, яка прямо суперечить закону.
Додатково позицію позивача і рішення суду першої інстанції підтверджує внесення змін до статті 62 Закону України про банки де з 01.01.2024 передбачено надання банками інформації, що містить банківську таємницю, на запит, в тому числі, територіальних підрозділів АМКУ, що свідчить про відсутність такої компетенції ТУ АМКУ до внесення зазначених змін до закону та вимагання Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України у своєму запиті від 02.05.2023 банківської таємниці від позивача всупереч закону, що діяв на момент такої вимоги.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/15150/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - Акціонерному товариству «Кристалбанк».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 поновлено Північному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23. Призначено справу № 910/15150/23 до розгляду у судовому засіданні 02.04.2024.
У судовому засіданні 02.04.2024 оголошено перерву до 07.05.2024.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/15150/23 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засідання 07.05.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.05.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення від 27.07.2023 №60/82-р/к - відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відділенням АМК розглядається справа №229/60/5-рп/к.23 про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Рілейд» (далі - ТОВ «Рілейд») і товариством з обмеженою відповідальністю «Магістраль-77» (далі - ТОВ «Магістраль-77») законодавства про захист економічної конкуренції.
У ході здійснення контролю Відділенням АМК встановлено, що ТОВ «Рілейд» та ТОВ «Магістраль-77» мали відкриті рахунки в Банку.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 3, 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, на адресу Банка було надіслано Вимогу.
У Вимозі було зазначено, що відповідно до п. 13, 14 та 15 статті 50 Закону неподання інформації, подання інформації в неповному обсязі у встановлені головою Відділення АМК строки, подання недостовірної інформації територіальному відділенню є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, та тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 52 Закону.
Питання, вказані у Вимозі, не потребували здійснення Банком збору, аналізу та опрацювання інформації від третіх осіб. Обсяг, порядок і строки надання інформації були чітко визначені.
За інформацією акціонерного товариства «Укрпошта» (лист від 24.05.2023 №103.003.-4328-23 (вх. Відділення АМК від 25.05.2023 №60-01/820кі), Вимога була вручена 08.05.2023 уповноваженому на отримання пошти Банка Гудзю Валерію Васильовичу.
Відповідно до Вимоги Банку необхідно було протягом 5 календарних днів з дня її отримання, надати до Відділення АМК виписки за всіма рахунками ТОВ «Рілейд» і ТОВ «Магістраль-77», із зазначенням реквізитів контрагентів (назва, ЄДРПОУ тощо) та призначенням платежу за період з 01.01.2022 до 30.04.2023.
Отже, останнім днем строку надання Банком інформації - 15.05.2023 (оскільки 13.05.2023 - 14.05.2023 вихідні дні).
Звернень чи клопотань від Банку щодо подовження строку надання інформації на Вимогу голови Відділення АМК, роз'яснення питань тощо, до Відділення АМК не надходило.
Водночас, на Вимогу Банк листом від 10.05.2023 №1488-інфо (вх. Відділення АМК від 10.05.2023 №60-01/769кі) повідомив, що Банк позбавлений правових підстав надати інформацію, що містить банківську таємницю, оскільки Вимога не відповідає статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) та Правилам зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 №267, так як надана за підписом в.о. голови Відділення АМК.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням №60/82-р/к:
- визнано, що Банк вчинив порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону, у вигляді неподання інформації територіальному відділенню АМК на вимогу голови Відділення АМК від 02.05.2023 №60-02/1998 у встановлений ним строк (пункт 1 резолютивної частини рішення №60/82-р/к);
- за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення №60/82-р/к, відповідно до частини другої статті 52 Закону, накладено на Банк штраф у сумі 68 000 грн (пункт 2 резолютивної частини рішення №60/82-р/к).
Позивач вважає рішення №60/82-р/к є неправомірним, оскільки приймаючи вказане рішення Відділення АМК: неправильно застосувало норми матеріального права; не довело обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неповно з'ясувало обставини, що мають значення для справи; порушило норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення; висновки Відділення АМК у рішенні №60/82-р/к не відповідають обставинам справи №270/60/49-рп/к.23.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з частинами першою і другою статті 60 Закону про банки (в редакції від 28.04.2023, чинній на момент надіслання Відділенням АМК, отримання і надання Банком відповіді на Вимогу) інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) інформація про організацію та здійснення охорони банку та осіб, які перебувають у приміщеннях банку; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації; 9) інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності; 10) інформація про організацію та здійснення інкасації коштів та/або перевезення валютних цінностей; 11) інформація про банки чи клієнтів банків, що збирається від банків під час здійснення банківського нагляду, валютного нагляду, нагляду (оверсайту) платіжних систем та систем розрахунків, а також нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 12) інформація про банки чи клієнтів банків, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави; 13) рішення Національного банку України про застосування заходів впливу, крім рішень про накладення штрафів, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Абзацом 6 п. 8 роз'яснень НБУ від 19.04.2001 №18-112/1467-2599 з питань виконання окремих вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що органи Державної податкової служби, прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ України мають право отримати будь-яку інформацію, віднесену Законом до банківської таємниці, на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієї інформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону. Крім того, органи прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ України на підставі пункту 3 частини першої, а органи Державної податкової служби України на підставі пункту 4 частини першої статті 62 Закону мають право отримати лише інформацію стосовно операцій за рахунками юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Інші державні органи, які до набрання чинності Законом про банки, мали право отримувати інформацію, що становить банківську таємницю, мають право отримати таку інформацію лише на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієї інформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 221 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання. Інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Так, п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону про банки (в редакції від 28.04.2023, чинній на момент надіслання Відділенням АМК, отримання і надання Банком відповіді на Вимогу) встановлено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками органам прокуратури України, Служби безпеки України, Державному бюро розслідувань, органам Національної поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Бюро економічної безпеки України, Антимонопольному комітету України, Національному агентству з питань запобігання корупції, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента.
Згідно з п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» від 09.08.2023 №3295-IX частину першу статті 62 Закону про банки доповнено пунктом 31 відповідно до якого інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками органам Антимонопольного комітету України, голові його територіального відділення на їхні запити (письмову вимогу) щодо банківських рахунків клієнта та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента; ідентифікаційні дані клієнта (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), що були використані при реєстрації в електронному кабінеті для доступу до системи дистанційного обслуговування, інформацію щодо IP-адрес та пристроїв, що використовуються клієнтом для реєстрації в системі, дистанційного обслуговування, ідентифікаційні дані уповноважених осіб клієнта (прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків), які мають право вчиняти дії, отримувати послуги банку від імені цього клієнта з наданням документів, що підтверджують повноваження таких осіб; інформацію про вчинення клієнтом (уповноваженою особою клієнта) таких правочинів: отримання у банку кредиту (копію кредитного договору, відомості про наявність та вид забезпечення такого кредиту, перелік та вид активів, що є предметом застави, майнової поруки за таким кредитом), ідентифікаційні дані інших осіб (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), які виступають поручителями чи гарантами за таким кредитом, інформацію про обставини отримання клієнтом банківської гарантії (документи, на підставі яких її отримано) та відповідну копію такої гарантії.
Частиною 2 ст. 62 Закону про банки передбачено, що вимоги до форми та змісту запиту на отримання інформації, що становить банківську таємницю, у тому числі до запитів органів державної влади, їх посадових і службових осіб, встановлюються Національним банком України.
Згідно з п. 6 глави 3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постанова правління Національного банку України від 14.07.2006 №267 (далі - Правила), запит органу державної влади, його посадових і службових осіб на отримання інформації, що становить банківську таємницю, має відповідати таким вимогам:
1) викладений на бланку державного органу встановленої форми або надісланий в електронному вигляді;
2) наданий за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріплений гербовою печаткою, або підписаний кваліфікованим електронним підписом керівника державного органу (чи його заступника);
3) містити передбачені Законом про банки підстави для отримання цієї інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Відповідно до пункту 10 Правил банк відмовляє в розкритті інформації, що становить банківську таємницю, якщо за своєю формою або змістом запит відповідного державного органу не відповідає вимогам пунктів 6-8 глави 3 цих Правил.
Відповідач наголошує, що Банком інформація мала бути надана на підставі статті 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», згідно з частиною першою якої, зокрема, юридичні особи, зобов'язані на вимогу, зокрема, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Так, інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що як на момент надіслання Відділенням АМК (02.05.2023), так і на момент отримання (08.05.2023) та надання (10.05.2023) Банком відповіді на Вимогу, пункт 3 частини першої статті 62 Закону про банки передбачав розкриття банками інформації щодо юридичних осіб, яка становить банківську таємницю, виключно Антимонопольному комітету України.
Так, в подальшому, 09.08.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» №3295-IX, яким частину першу статті 62 Закону про банки доповнено пунктом 31, відповідно до якого інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками органам Антимонопольного комітету України, голові його територіального відділення.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» №3295-IX набрав чинності 01.01.2024.
Тобто, з 08.05.2021 до 01.01.2024 інформація, що становить банківську таємницю, розкривалася виключно на запит АМК, який за приписами Правил мав бути підписаний керівником АМК або його заступником.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на те, що надіслана Банку Вимога (від 02.05.2023 №60-02/1998) підписана в.о. голови Відділення АМК В. Мілевською, отже Банком, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, правомірно відмовлено Відділенню АМК у наданні інформації, яка містить банківську таємницю, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви та визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.07.2023 № 60/82-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» зі справи № 270/60/49-рп/к.23, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (в редакції на час надсилання вимоги) не регламентує порядок розкриття інформації, що містить банківську таємницю та не встановлює спеціальні норми права з питання розкриття банківської таємниці, водночас передбачає існування іншої норми права щодо порядку розкриття інформації, що містить банківську таємницю, а саме у статті 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» зазначено, що інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", тобто, спеціальним нормативним актом - законом, що регулює діяльність банків, зберігання та розкриття інформації, що містить банківську таємницю є Закон України «Про банки і банківську діяльність».
Також колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що скаржником безпідставно ототожнюються поняття «інформація з обмеженим доступом» та «інформація, що містить банківську таємницю».
Доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23.
Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32).
Так, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15150/23 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 910/15150/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови складено та підписано 04.06.2024, зокрема, у зв'язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. з 13.05.2024 по 24.05.2024 у відпустці.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич