вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2024 р. Справа№ 910/19350/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Тищенко О.В.
Яковлєва М.Л.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеонбуд"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 по справі №910/19350/23 (суддя О.М. Спичак)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеонбуд"
до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення
про визнання правочину недійсним
Короткий зміст позовних вимог та заяви про зміну предмета позову.
28.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» з вимогами до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності до одностороннього правочину Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення щодо розірвання Договору №4-651 від 20.12.2021, який було вчинено шляхом направлення позивачу листа №25131/001.7-7 від 21.08.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що односторонній правочин відповідача суперечить ст.ст. 203 та 228 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає визнанню судом недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2023 відкрито провадження у справі №910/19350/23.
У подальшому, 27.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, у якій позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти договір №01/2024 від 29.12.2023 в редакції позивача.
В обгрунтування заяви про зміну предмета позову позивач зазначає, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору (зокрема, щодо вартості послуг), так як обидві сторони запропонували свої редакції договору, відмінні одна від одної.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 по справі №910/19350/23 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» заяву про зміну предмету позову від 27.02.2024.
Суд дійшов висновку, що подана позивачем заява, по суті, є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову, а тому підлягає поверненню.
Вимоги та зміст апеляційної скарги.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва про повернення позивачу заяви про заміну предмету позову від 29.02.2024 у справі №910/19350/23, а заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» про зміну предмету позову від 27.02.2024 року прийняти до розгляду.
Узагальнені доводи апеляційної скарги:
- позивач вважає таку зміну предмета позову більш ефективним способом захисту своїх прав та законних інтересів;
- позивачем не змінено підставу позову, що фактично співпадає із обставинами, якими позивач обґрунтовує свою правову позицію.
Клопотання та відзиви учасників справи.
08.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу:
- на даний час в судових інстанціях вже розглядається спір між сторонами про визнання договору укладеним у справі № 910/19077/23, а тому заява про зміну предмету позову ТОВ «ЗЕОНБУД» з тим самим предметом, з тих самих підстав до одного й того самого Відповідача суперечить ст. 43 ГПК України;
- подана Позивачем заява, по суті, є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову.
Відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.
12.03.2024 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 по справі №910/19350/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/19350/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 18.03.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 по справі №910/19350/232 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/19350/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.
21.03.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 по справі №910/19350/23, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1695/24 від 25.04.2024, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 по справі №910/19350/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.
Нормами п. 6 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1,5,6,8,9,12,18,31,32,33,34 частини першої статті 255 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було зазначено вище, апелянтом оскаржується ухвала суду першої інстанції, якою повернуто позивачу заяву про зміну предмету позову.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає зміст (предмет) і підставу позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (відповідачів), стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (відповідачів). Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача (відповідачів) на захист проти позову.
Судом перевірено, що у позовній заяві позивач просив суд визнати недійсним та застосувати наслідки недійсності до одностороннього правочину Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення щодо одностороннього розірвання Договору №4-651 від 20.12.2021, який було вчинено шляхом направлення позивачу листа віх. №2531/001.7-7 від 21.08.2023 (предмет позову).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що односторонній правочин відповідача суперечить ст.ст. 203 та 228 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає визнанню судом недійсним (підстави позову).
Згідно з ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Предметом позову в редакції поданої позивачем заяви про зміну предмету позову є зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір №01/2024 від 29.12.2023 в редакції позивача, викладеній в прохальній частині такої заяви.
Зі змісту заяви про зміну предмета позову вбачається, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача укласти договір в редакції позивача обґрунтовані тим, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору (зокрема, щодо вартості послуг), так як обидві сторони запропонували свої редакції договору, відмінні одна від одної.
Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, з огляду на предмет первісного позову (визнання договору недійним) та предмет позову в редакції заяви про зміну предмету позову (зобов'язання вчинити дії), очевидним є те, що і підстави таких позовів не можуть бути однаковими.
Виходячи з вказаного та співставивши підстави позову, поданого позивачем, та підстави позову, викладені у заяві, судова колегія вважає, що у даному випадку позивачем змінено підстави позову.
Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі №916/1988/20.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права чи охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога. Разом з цим, слід брати до уваги те, відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №925/186/19.
Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).
Частина 3 ст. 46 ГПК України встановлює, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Тому у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.
Судова колегія наголошує, що заявник самостійно зазначив, що заяву про зміну предмету зустрічного позову подано в порядку частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а відповідно до наведеної норми одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
За викладених обставин, за правильним висновком суду першої інстанції, подана позивачем заява, по суті, є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову, що в силу вищезазначеного не допускається та є фактично новим позовом.
Відтак, доводи апелянта про те, що така зміна предмета позову є більш ефективним способом захисту своїх прав та законних інтересів колегія суддів сприймає критично з урахуванням того, що, як встановлено процесуальним законодавством, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, - однак при цьому учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Також суд звертає увагу апелянта, що він не позбавлений права звернутись до суду з відповідною вимогою шляхом подання позовної заяви на загальних підставах.
Як було зазначено вище, зі змісту поданих позову та заяви про зміну предмета позову очевидним є те, що різняться як предмет, так і підстави позову, що в силу імперативних положень частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України не допускається.
За викладених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про повернення заяви про зміну предмету позову позивачеві.
Висновки апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення заяви позивача про зміну предмета позову з огляду на те, що така заява по суті є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову, що суперечить ч. 3 ст. 46 ГПК України.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законну та вмотивовану ухвалу, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/19350/23.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали, або неправильне застосування норм матеріального права при винесенні судом першої інстанції ухвали, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в такій ухвалі суду.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/19350/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/19350/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/19350/23 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/19350/23 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді О.В. Тищенко
М.Л. Яковлєв