вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2024 р. Справа№ 910/13361/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Станіка С.Р.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.06.2024 у справі №910/13361/23 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024, повний текст якого складений 21.02.2024,
у справі № 910/13361/23 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»
про визнання недійсним підпункту договору
Позов заявлено про визнання недійсним підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 укладеного між позивачем та відповідачем договору транспортування природного газу № 1910000183 від 18.12.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний підпункт спірного договору суперечить ст.ст. 673, 678 ЦК України, оскільки позбавляє позивача права на компенсацію вартості неякісного газу, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- звертаючись до суду з цим позовом позивач виходить з того, що спірний договір є договором купівлі-продажу, проте вказаний договір є правочином про надання послуг, а відтак положення ст.ст. 673, 678 ЦК України не регулюють правовідносини сторін за вказаним договором;
- спірний договір укладений в Типовій формі, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, а норми Закону України «Про ринок природного газу» визначають укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору, затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням приписів частини четвертої статті 179 ГК України позбавлені можливості відступити від його змісту, проте мають право конкретизувати його умови;
- при цьому, заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійним положень договору укладеного в Типовій формі, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, позивач діє всупереч положенням ч. 4 ст. 179 ГК України та ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу», оскільки саме на Регулятора покладена функція із затвердження форми Типового договору транспортування природного газу, внесення змін, а також доповнень до нього, а відтак суб'єктом, до якого можуть бути пред'явлені вимоги щодо визнання недійсним положень такого договору, є не Оператор ГТС, а Регулятор в особі НКРЕКП, так як не Оператор ГТС визначав та затверджував положення такого договору;
- суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/13361/23 ухвалено у задоволенні позову відмовити повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:
- спірний договір укладено в Типовій формі, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, при цьому в силу приписів статті 32 Закону України «Про ринок природного газу» Типовий договір транспортування природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2497 є обов'язковим для сторін;
- враховуючи, що норми Закону України «Про ринок природного газу» визначають укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору, затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 179 ГК України позбавлені можливості відступити від його змісту, втім, мають право конкретизувати його умови, проте доказів того, що позивач звертався до ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» з пропозицією конкретизувати оспорювану ним умову договору матеріали справи не містять;
- спірний договір є правочином про надання послуг, а не договором купівлі-продажу природного газу, а відтак положення ЦК України, які регулюють взаємовідносини сторін при наданні послуг визначаються нормами глави 63 ЦК України, а позивач вказує на невідповідність приписам ЦК України, які відносяться до глави 54 ЦК України;
- згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 11.10.2019 у справі № 902/575/18: «суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом».
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/13361/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, без дослідження усіх істотних обставин справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з позовом, додатково зауваживши на тому, що:
- при ухваленні оскаржуваного рішення суду першої інстанції порушив принцип «jura novit curia» (суд знає закони) та не визначив, які правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору;
- Кодекс газосховищ, які і Типовий договір транспортування природного газу не є актом цивільного законодавства, а відтак вони не можуть регулювати цивільні відносини сторін щодо відповідності за поставку неякісного товару.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024, справу № 910/13361/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/13361/23, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/13361/23.
01.04.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1470/24 від 01.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13361/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/13361/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/13361/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.05.2024 об 11:15 год.
10.04.2024 до суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа, з посиланням на те, що:
- судом першої інстанції не надано оцінку доводів третьої особи викладених в письмових поясненнях та поясненнях, наданих суду в ході судових дебатів;
- надаючи правову оцінку оспорюваної умови договору суд у рішенні покликається на повноваження НКРЕКП, визначені Законами України «Про ринок природного газу» та про «Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та вказує на обов'язковість підзаконних актів НКРЕКП про затвердження Кодексу газотранспортної системи, Типового договору транспортування природного газу, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного газу, як підставу для відмови у позові, проте жоден Закон України не наділяє НКРЕКП повноваженнями регулювати ринок природного газу всупереч норм ГК України та ЦК України, в тому числі і всупереч таким засадничим принципам цивільних відносин як справедливість, добросовісність і розумність, які є нормами прямої дії;
- ЗУ «Про ринок природного газу», як спеціальний закон, не містить норм, які б регулювали спірну умову договору всупереч норм ГК України і ЦК України.
- спірна умова договору суперечить: ч.3 ст.216 ГК України в частині виключення відповідальності виробника (продавця) неякісної продукції;) ч.5-ч.8 ст.268 ГК України в частині правових наслідків передачі неякісної продукції; ч.5-ч.8 ст.269 ГК України в частині визначення суб'єктного складу відносин при передачі неякісної продукції та правових наслідків;
- предметом спору є умова договору про надання послуг транспортування газу щодо регулювання відповідальності виконавця за передачу неякісного товару після закінчення транспортування, а відтак такі правовідносини (відповідальність за передачу неякісного товару після закінчення транспортування) регулюються ГК України; ЦК України у випадках, передбачених ГК України, та нормативно-правовими актами в частині, яка не суперечить ГК України;
- судом першої інстанції не було враховано, що спірною умовою договору сторони наділили правами майнових вимог третіх осіб, які не є сторонами договору і не є учасниками правовідносин, які є предметом договору,
просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
18.04.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час вирішення справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
14.05.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 вказану заяву задоволено.
15.05.2024 до суду від позивача надійшло уточнене клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
20.05.2024 до суду від третьої особи надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому третя особа, посиланням на зайнятість свого представника в іншому судовому засіданні, просить відкласти розгляд справи №910/13361/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2024 клопотання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.06.2024 о 10:15 год.
22.05.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 вказану заяву задоволено.
Станом на 04.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи позивач та третя особа апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
18.12.2019 відповідач (оператор) та позивач (замовник) уклали договір транспортування природного газу № 1910000183 (далі Договір), в п. 2.1 якого погодили, що за Договором оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (далі послуга) на умовах, визначених у Договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що Договір на момент його укладення відповідав умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2497.
Відповідно до пункту 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи, з урахуванням особливостей, передбачених Договором.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 пункту 10.1 Договору відповідальною стороною за якість газу у точках виходу є оператор - перед замовником, який є оператором газорозподільної системи або прямим споживачем. У точках виходу на міждержавному з'єднанні - оператор - перед замовником.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить визнати недійсним підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 Договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний підпункт суперечить ст.ст. 673, 678 ЦК України, оскільки позбавляє позивача права на компенсацію вартості неякісного газу, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:
- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Як встановлено вище, позивач вказує, що оспорюваний підпункт Договору суперечить приписам статті 673 «Якість товару» та ст. 678 «Правові наслідки передання товару неналежної якості» ЦК України.
Статтею 673 ЦК України передбачено, що:
- продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1);
- у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2);
- у разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису (ч. 3);
- якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом (ч. 4).
Відповідно до статті 678 ЦК України:
- покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару (ч. 1);
- у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару (ч. 2);
- якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару (ч. 3);
- положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом (ч. 4).
У преамбулі Договору сторони погодили, що він укладений у відповідності до Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов'язки оператора газотранспортної системи визначаються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газотранспортної системи, іншими нормативно - правовими актами, а також договором транспортування природного газу.
Статтею 32 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно - правовими актами. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Статтями 1, 2 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, що НКРЕКП (Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: затверджує типові та схвалює примірці договори відповідно до закону.
Частиною другою вказаної статті визначено, що Регулятор має право: приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор на своїх засіданнях: 1) розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції; 3) приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та ін.
Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою та є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до підпункту 22 пункт 2.3 глави 2 Ліцензійних умов провадженні господарської діяльності з транспортування природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі Ліцензійні умови), при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися, в тому числі, вимог чинного Кодексу газотранспортної системи, а також виконувати умови укладених із замовниками договорів транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого НКРЕКП.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, в силу приписів статті 32 Закону України «Про ринок природного газу» Типовий договір транспортування природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2497, є обов'язковим для сторін.
В свою чергу, як встановлено вище, укладений між сторонами Договір на момент його укладення повністю відповідав умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в тому числі, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Враховуючи, що норми Закону України «Про ринок природного газу» визначають укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору, затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 179 ГК України позбавлені можливості відступити від його змісту, втім, мають право конкретизувати його умови. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач не звертався до відповідача з пропозицією конкретизувати оспорювану ним умову Договору.
Умови затвердженого НКРЕКП Типового договору транспортування природного газу відповідають та відображають положення Кодексу ГТС, норми якого є обов'язковими для дотримання та виконання як Оператором ГТС, так і постачальником природного газу, яким є ТОВ «Львівгаз збут».
Слід зауважити і на тому, що згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, яка викладена у постанові від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом.
Слід зазначити і про таке.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач виходить з того, що Договір є договором купівлі-продажу, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з пунктом 2.1 Типового договору за цим Договором Оператор ГТС надає Замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору ГТС встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Договір, укладений в Типовій формі договору транспортування природного газу, є правочином про надання послуг, а не договором купівлі-продажу природного газу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 910/11739/18 предметом розгляду у якій, серед іншого, були позовні вимоги про визнання недійсним розділу Х договору транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 який відповідав умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497.
Так, при розгляді вказаної справи судами було встановлено, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст. 678 ЦК України, якою передбачені наслідки передання товару неналежної якості, оскільки предметом договору є послуги транспортування природного газу.
Отже, у правовідносинах за Договором Оператор ГТС не є продавцем, а відповідач, у свою чергу, не є покупцем.
З огляду на викладене суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 укладеного між позивачем та відповідачем договору транспортування природного газу № 1910000183 від 18.12.2019. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо наданих третьою особою заперечень проти рішення суду першої інстанції слід зазначити про те, що останньою фактично також стверджується про те, що Договір є договором купівлі-продажу, проте вказані твердження колегією суддів вже спростовані вище.
З тих саме підстав колегією суддів не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що Кодекс газосховищ, як і Типовий договір транспортування природного газу не є актами цивільного законодавства, а відтак вони можуть регулювати цивільні відносини сторін щодо відповідності за поставку неякісного товару.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/13361/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/13361/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/13361/23 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13361/23.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 04.06.2024.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
С.Р. Станік