Справа № 743/799/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/603/24
Категорія - продовження строків тримання під вартою. Доповідач ОСОБА_2
04 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
Розглянула у письмовому провадженні в м. Чернігові апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2024 року,
Цією ухвалою обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованому в АДРЕСА_1 , продовжений строк тримання під вартою на строк 60 днів, а саме до 29 липня 2024 року включно, з визначенням розміру застави 110 розмірів прожиткових мінімумів доходів громадян, що становить 295 240 гривень з умовами, що передбачені в ухвалі Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2023 року.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції вказав на те, що розгляд кримінального провадження триває, а підстав для скасування запобіжного заходу або заміни на більш м'який не встановлено, ризики, що були враховані під час обрання запобіжного заходу на час розгляду клопотання прокурора не зменшилися та продовжують існувати.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати, обрати йому інший вид запобіжного заходу, непов'язаний із триманням під вартою.
Аргументує тим, що прокурор протягом двох років та шести місяців посилається на одні й ті ж самі ризики, передбачені ст. 177 КПК України, вказуючи на те, що зі сплином часу вони не зменшуються, а тільки збільшуються, що не відповідає нормам кримінального процесуального закону.
На думку апелянта, суд не реагує на доводи сторони захисту, при цьому, безпідставно підтримує твердження прокурора та виносить рішення про задоволення поданих ним клопотань.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник заявили клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. У даному провадженні про виклик в судове засідання ніхто не просив, а тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні.
Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді під час судового розгляду регламентується положеннями статті 331 КПК України, у порядку передбаченому главою 18 цього Кодексу, з урахуванням особливостей судового розгляду кримінального провадження, а тому обґрунтованість підозри, коли складений обвинувальний акт і відбуватиметься перевірка доведеності чи недоведеності обвинувачення, як і відповідність складеного обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, апеляційним судом перевірятися не може, оскільки це буде прямим втручанням апеляційної інстанції в розгляд обвинувачення судом першої інстанції.
Як убачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч.3 ст. 311, ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 317 КК України.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Ризик - це ймовірність того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності та незаконно впливати на свідків.
Особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що обвинувачений зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд вірно врахував, що кримінальне правопорушення перебуває на розгляді, свідки судом ще допитані, а тому ризик впливу на них є достатньо обґрунтованим.
Більше того, з урахуванням інкримінованих кримінальних правопорушень, а також кримінальних проваджень, які перебувають на розгляді в інших судах, існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Відтак, доводи апелянта про те, що прокурором ризики не достатньо обґрунтовані, є безпідставним.
На час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, кримінальне провадження перебуває на розгляді в суді, докази жодної сторін не досліджені у повному обсязі, отже, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, з урахуванням встановлених у кримінальному провадженні обставин, має місце обґрунтованість висновків суду про існування ризиків ухилення ОСОБА_5 від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, саме це і було основоположним при визначенні розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, що зможе достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього судом обов'язків.
При цьому судом враховано відсутність протипоказань для утримання особи під вартою, а також наявність соціальних зв'язків, що не виступили стимулюючими факторами для попередження вчинення кримінальних правопорушень.
На час розгляду клопотання прокурора раніше встановлені ризики не належної поведінки обвинуваченого не зменшились аж настільки, щоб суд мав підстави для обрання іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Крім того, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується аргументу обвинуваченого про тривале перебування його під вартою, то колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що в першу чергу тривалість розгляду справи обумовлена процесуальною поведінкою учасників кримінального провадження, а також необхідністю повноти дослідження та оцінки доказів.
При цьому, дія застосованого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, постала перед компетентними органами.
Тому, з урахуванням тяжкості обвинувачення, у особливо тяжкому злочині, пов'язаному з незаконним обігом наркотичних засобів, обставин вчинення кримінального правопорушення, об'єктивних обставин, з яких судовий розгляд не завершений, та даних про особу обвинуваченого, продовження строків тримання під вартою відповідає ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 - 178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими під час вирішення клопотання прокурора.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-406, 407, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2024 року про продовження обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч.3 ст. 311, ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 317 КК України, ОСОБА_5 строків тримання під вартою, без змін.
Ухвала набуває законної сили після її постановлення й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8