іменем України
28 травня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/3395/23
Головуючий у першій інстанції - Хоменко Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/711/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
із секретарем - Піцан В.М.
учасники справи: позивач - заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2024 року (місце ухвалення - м. Чернігів, повний текст рішення складено 07.03.2024) у справі за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації,
У серпні 2023 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації. В обґрунтування позову посилався на те, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 13.12.2017 року № 25-18379/14-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку загальною площею 1,0000 га із кадастровим номером 7425584900:06:000:6009 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
На підставі вищезазначеного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 06.03.2018 внесено відомості про земельну ділянку із кадастровим номером 7425584900:06:000:6009 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 19.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р.В., зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_3 .
Згідно даних Державного земельного кадастру земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6009 площею 1,0000 га, на підставі розробленої ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, поділена на дві земельні ділянки із кадастровими номерами 7425584900:06:000:6038 і 7425584900:06:000:6037 по 0,5000 га кожна.
В подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 площею 0,5000 га на підставі договору дарування від 07.09.2018 подарована ОСОБА_1 та згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж р. Річище щонайменше має становити 100 м.
Таким чином, ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області, не будучи законним розпорядником земель водного фонду, в порушення вимог ст.ст. 20, 122 ЗК України, змінено цільове призначення земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. 20, 59, 61, 83, 84, 122 ЗК України видано Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 13.12.2017 року № 25-18379/14-17-сг, яким надано у приватну власність земельну ділянку водного фонду для ведення особистого селянського господарства.
У позові посилається, що на час виникнення спірних правовідносин, власником та розпорядником земельних ділянок водного фонду за межами населеного пункту була Чернігівська обласна державна адміністрація, водночас з 27.05.2021 землі розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад віднесено до комунальної власності, у зв'язку із чим їх розпорядником є Михайло-Коцюбинська селищна рада Чернігівського району.
ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області розпорядилося землею водного фонду та фактично змінило цільове призначення спірної земельної ділянки із земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства попри те, що не є розпорядником даної категорії земель в розумінні ст. 122 ЗК України.
З урахуванням викладеного позивач вважає, що для забезпечення держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки із кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 необхідно усунути перешкоди у користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 відповідно на цю ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У позові заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області просить усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,5000 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 шляхом:
- зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 площею 0,5000 га, на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 площею 0,5000 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1612594674255);
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 площею 0,5000 га.
Стягнути з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені судові витрати.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28.02.2024 позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації - задоволено частково.
Усунуто перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,5000 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038, зобов'язавши ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Річище та відноситься до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування, а тому не могла бути передана у приватну власність, отже наявні підстави для повернення земельної ділянки на користь держави.
Водночас місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та осопрюваних прав.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Пінчук К.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 28.02.2024 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, суд визнав встановленими ті обставини, що не були доведені позивачем, не надав оцінки та не звернув уваги на докази, що спростовують викладені у рішенні висновки суду, подані стороною відповідача та третьою особою, натомість, поклав в основу судового рішення неналежні та недопустимі докази.
Доводи скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що лист Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 02.08.2023 за № 991-001/991-083 не містить посилань на вихідні дані, дату проведеного дослідження, вид проведених робіт, відомостей про наявність спеціального комп'ютерного забезпечення для проведення такого виду робіт, а тому не може вважатись належним та допустимим доказом в розумінні ст. 77, 78 ЦПК України. Наголошує, що документ, який би підтверджував відстань від урізу води до меж належних їй земельних ділянок у матеріалах справи відсутній.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки листу ГУ Держгеокадастру України в Чернігівській області від 15.03.2023 №10-25-0.3-1273/2-23 та листу Деснянського басейного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів від 16.10.2023 №931/3-1/ДС-25-23, з яких вбачається, що річка Річище не включена до переліку великих і середніх річок, відтак є малою річкою, а отже і розмір прибережної захисної смуги для малої річки має встановлюватися на рівні 25 метрів. Таким чином, суд прийшов до помилкового висновку, що водний об'єкт «Річище» одночасно являється і річкою, і протокою (рукавом).
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28.02.2024 заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області Андрій Никифорук також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 площею 0,5 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1612594674255); та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 площею 0,5 га.
Стягнути з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом неправильно застосовано положення ст. 16 ЦК України, ст. 79-1 ЗК України, ст. 26, 27, 37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не враховано правових позицій Верховного Суду з аналогічних питань (від 11.02.2020 у справі № 915/572/17, від 04.12.2019 у справі № 823/588/16, від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19, від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20), та ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку із чим, відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.
Заявник зазначає, що у даному випадку прокурором пред'явлено до суду негаторний позов, поруч з цим, задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно даних про припинення речового права на ділянку за ОСОБА_1 . Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю (на земельну ділянку водного фонду) за особою, яка не має на нього жодних прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.
Наголошує, що суд першої інстанції не врахував висновків, сформованих Верховним Судом у постановах від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20 (при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу порушених прав держави), від 05.04.2023 у справі №357/10226/19, від 05.04.2023 у справі №139/997/21, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, №922/2589/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19, від 16.09.2020 у справі №352/1021/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 03.02.2021 у справі №278/3367/19, від 27.04.2023 у справі №760/6713/21, від 05.04.2023 у справі № 604/797/21 (скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є належним способом захисту).
Апелянт вважає, що задоволення позову виключно у частині повернення у комунальну власність спірної земельної ділянки, не забезпечить усунення стану юридичної невизначеності із дійсним цільовим призначенням земельної ділянки, що також покладатиме на позивача тягар вжиття додаткових заходів, пов'язаних із зміною цільового призначення спірної землі.
У відзиві на апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області просить апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення. В обґрунтування посилається на безпідставність та необгрунтовність апеляційної скарги. Посилаючись на висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У даній справі прокурором заявлено негаторний позов з вимогою про зобов'язання відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність Михайло-Коцюбинської селищної ради. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). Заявник у відзиві зазначає, що у разі задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_1 мають бути поновлені попередні записи про право власності, а відповідно право власності за позивачем зареєстровано не буде і обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. Крім того, скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі призведе до того, що спірна земельна ділянка перестане існувати як об'єкт речових прав, що випливає з приписів статті 79-1 ЗК України. Таким чином усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні спірною земельною ділянкою, а також її повернення позивачу Михайло-Коцюбинській селищній раді буде неможливо в силу того, що спірна земельна ділянка перестане існувати як об'єкт прав. Неможливо здійснювати права користування і розпорядження об'єктом, якого не існує.
Відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області подано також представником ОСОБА_1 - адвокатом Пінчук К.О., в якому посить відмовити у її задоволенні; апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалося, а позивачем не доведено, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем, або ж унаслідок його недобросовісної поведінки набуто у власність земельну ділянку.
Указує, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Уважає, що позовні вимоги заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури за своєю суттю є взаємовиключними. Повернення належної йому земельної ділянки у комунальну власність вимагає того, щоб така ділянка існувала як об'єкт цивільних прав. Водночас задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на земельну ділянку одночасно є об'єктивно неможливим із задоволенням позовних вимог про повернення земельної ділянки у комунальну власність.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзиви на апеляційні скарги від інших учасників справи до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 13 грудня 2017 року № 25-18379/14-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку загальною площею 1, 0000 га із кадастровим номером 7425584900:06:000:6009 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області ( а.с. 31 т. 1).
На підставі вищезазначеного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 06.03.2018 внесено відомості про земельну ділянку із кадастровим номером 7425584900:06:000:6009 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 28-30 т. 1).
Згідно повідомлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 15.03.2023 відповідно до графічної частини матеріалів інвентаризації земель землекористувачів, які розташовані на території Мньовської сільської ради Чернігівського району, затверджених рішенням шостої сесії ХХІІ скликання Мньовської сільської ради народних депутатів від 22.04.1991, земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6009 запроектована в межах земельного масиву, який розміщений біля річки Річище (яка не включена до переліку як великих, так і середніх річок) у відповідності до вимог ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України (а.с. 54 зворот т. 1).
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19.05.2018, що посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реус Р.В., зареєстрований в реєстрі за № 3131, продавець ОСОБА_2 передав, а покупець ОСОБА_3 прийняв у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, Мньовська сільська рада, площею 1,0000 га, з яких 1,0000 га - пасовища, кадастровий номер земельної ділянки 7425584900:06:000:6009. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 32-33 т. 1).
19.05.2018 ОСОБА_3 звернулась через приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Реус Р.В. із заявою до компетентних органів про поділ земельної ділянки для формування окремих земельних ділянок площею 0,5000 га шляхом їх виділення зі складу існуючої земельної ділянки загальною площею 1,0000 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, кадастровий номер - 7425584900:06:000:6009 (а.с. 34 т. 1).
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6009 площею 1,0000 га, на підставі розробленої ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, поділена на дві земельні ділянки із кадастровими номерами 7425584900:06:000:6038 і 7425584900:06:000:6037 по 0,5000 га кожна (лист ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.12.2022 (а.с. 53 т. 1).
Згідно копії договору дарування земельної ділянки від 07.09.2018 власником земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 площею 0,5000 га став ОСОБА_1 (а.с. 39-40 т. 1)
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником земельної ділянки із кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 є ОСОБА_1 (а.с. 35-36 т. 1).
Відповідно до інформації Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 02 серпня 2023 року № 991-001-1304/991-083 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 як на період відведення земельної ділянки так і зараз знаходиться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до великих річок та до земель водного фонду. Згідно ст. 88 Водного кодексу України навколо великих річок і водосховищ встановлюється прибережна захисна смуга (ПЗС) широною 100 м., тобто уздовж р. Річище прибережна захисна смуга щонайменше має становити 100 м. На рис. 3 позначено межі прибережних захисних смуг р. Річище не супутніковому знімку з високої роздільної здатності зі станом місцевості на 2022 рік, з якої вбачається, що межі кадастрових ділянок (червона лінія) знаходяться в межах нормативної ширини прибережної захисної смуги проведеної на відстані 100 м від урізу води (біла лінія) (а.с. 55-56, 204-207 т. 1).
На запит адвоката Пінчук К.О. Держводагенством надано відповідь від 11.09.2023 про те, що на захід від села Мньов Чернігівського району Чернігівської області розташований водний об'єкт, який ідентифікується на геопорталі як рукав річище, що є рукавом річки Дніпро. Визначити відстань зазначених в запиті земельних ділянок до рукава Річище неможливо, через відсутність доступу до Публічної кадастрової карти, який обмежено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №564 «Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану» (а.с. 134 т. 1).
У відповіді на запит прокурора 02.08.2023 за №991-001/991-083 Центральна геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського повідомила, що земельні ділянки, в тому числі з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 розташовані у безпосередній близькості до водного об'єкта р. Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро. Як на період відведення земельних ділянок у приватну власність з 2004 по 2017 роки, так і на зараз знаходяться в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відносяться до земель водного фонду. У відповіді на супутниковому знімку високої роздільної здатності позначені межі прибережних смуг для р. Річище з урахуванням нормативної ширини прибережної захисної смуги на відстані 100 м від урізу води та межі кадастрових ділянок (а.с. 204-207 т. 1).
На запит заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Михайло-Коцюбинська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області листом від 01.08.2023 №02-13/1325 повідомила, що нею не вживались заходи реагування до усунення допущених правопорушень, оскільки надання земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 у приватну власність відбувалось з земель державної власності, до їх передачі у комунальну власність, та в селищній раді відсутні відомості про вказане порушення. У зв'язку із недостатністю коштів місцевого бюджету для сплати судового збору, а також відсутністю необхідних доказів селищна рада не має можливості подати позовну заяву до суду щодо усунення допущених порушень законодавства та повернення в розпорядження держави земель водного фонду (а.с. 59 т. 1).
Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Річище та відноситься до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування, а тому не могла бути передана у приватну власність, отже наявні підстави для повернення земельної ділянки на користь держави.
Водночас місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та осопрюваних прав.
З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з”ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційних скарг правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі водного фонду.
За положеннями частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року N 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц.
Установивши, що земельна ділянка 7425584900:06:000:6038, знаходяться у межах прибережної захисної річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду та накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу р. Річище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод Михайло-Коцюбинській селищній раді Чернігівського району Чернігівської області у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її на користь держави в особі Михайло-Коцюбинській селищній раді Чернігівського району Чернігівської області.
Обставина знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, встановлена на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказів, а саме: повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 15.03.2023, інформацією Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від02.08.2023 за №991-001/991-083. Установлені судом першої інстанції обставини не спростовані відповідачем, технічної документації щодо спірних земельних ділянок суду не надано.
Крім того обставина того, що об'єкт під назвою р. Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро і саме ці особливості об'єкта з назвою Річище, як рукава річки Дніпро, визначають і правовий статус та розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і відноситься до водного фонду, встановлено у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №748/2226/22, що в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України є підставою для звільнення від доказування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що лист Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (ЦГО) від 02.08.2023 за №991-001/991-083 не може вважатись належним та допустимим доказом, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що у зазначеному листі міститься інформація про знаходження спірних земельних ділянок у безпосередній близькості до водного об'єкту р. Річище.
Відтак, не є правильним посилання відповідача на постанову Верховного суду від 05.12.2022 у справі № 372/1290/19, де зазначено, що до компетенції ЦГО не віднесено визначення розміру прибережних захисних смуг або класифікації річок, оскільки обставина віднесення р. Річище до категорії великих річок підтверджується іншими доказами у справі, а також встановлена у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №748/2226/22.
З цих же підстав колегія суддів не сприймає доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки листу ГУ Держгеокадастру України в Чернігівській області від 15.03.2023 №10-25-0.3-1273/2-23 та листу Деснянського басейного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів від 16.10.2023 №931/3-1/ДС-25-23, з яких вбачається, що річка Річище не включена до переліку великих і середніх річок, відтак є малою річкою, а отже і розмір прибережної захисної смуги для малої річки має встановлюватися на рівні 25 метрів.
Щодо вирішення позовних вимог прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки апеляційний суд зазначає наступне.
Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (п.9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц зазначено, що: "заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом".
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі 3 372/1684/14-ц (пункт 46)".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29)).
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації цієї земельної ділянки слід відмовити внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.
В апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, Верховного Суду від від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2023 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 05 квітня 2023 року у справах № 357/10226/19, № 139/997/21, № 604/797/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 760/6713/21, зазначає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку, що позбавляє державу реальної можливості реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки.
Проаналізувавши висновки щодо застосування норм права, сформульовані судом касаційної інстанції у зазначених постановах, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції не порушив таких висновків та звертає увагу на те, що оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Це узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі №748/2226/22.
Щодо посилання прокурора в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №734/1560/20 колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Крім цього цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Подібна за замістом правова позиція висловлена 18 січня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19).
Зважаючи на ієрархію висновків Верховного суду судом першої інстанції у справі, що переглядається, правильно враховані правові висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28.02.2024 року - залишенню без змін, оскільки ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не містять підстав для його скасування.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 03.06.2024.
Головуючий Судді: