Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/3776/23
Провадження № 2/376/225/2024
"29" травня 2024 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Батовріної І.Г.,
за участю секретаря Борисевич Д.Л.
розглянувши в м.Сквири у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат,
Позивач звернулась до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 15 травня 2022 року о 16:20 годині по вул. Підгая в с. Великополовецьке Білоцерківського району Київської області сталася дорожньо - транспортна пригода з вини ОСОБА_2 , який керуючи транспортним засобом - трактором ЮМЗ-6 д.н.з. НОМЕР_1 з катком, у порушення вимог п.13.1, 2.3б ПДР України, допустив зіткнення з належним ОСОБА_1 на праві власності автомобілем «KIA Ceed» д.н.з. НОМЕР_2 , який був припаркований з правої сторони, внаслідок чого автомобіль зазнав механічних пошкоджень, що спричинило матеріальні збитки. Постановою Сквирського районного суду Київської області від 31.05.2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Окрім того, позивач зазначає, що оскільки цивільно - правова відповідальність власника транспортного засобу ЮМЗ-6 не була застрахована з огляду на відсутність законодавчого обов'язку, вона звернулась до суду з метою відшкодування винною особою матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19.08.2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 68 060,15 грн. матеріальної шкоди та 5 000 грн. моральної шкоди. Після набрання 19.09.2022 року рішенням суду законної сили, позивач отримала виконавчі листи та 08.02.2023 року пред'явила їх до примусового виконання. Державним виконавцем Сквирського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № 71047635 від 15.02.2023 року та № 71047548 від 16.02.2023 року з примусового виконання виконавчих листів № 376/1256/22.
Попри примусове виконання та обізнаність ОСОБА_2 про існування боргу він лише з серпня 2023 року почав виконувати рішення суду. Грошові кошти від боржника надходили на рахунок обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів відділу ДВС, а після - перераховувались на розрахунковий рахунок. Так, відділом ДВС 07.08.2023 року, 09.08.2023 року та 04.09.2023 року різними платежами перераховано грошові кошти, у загальній сумі 68 060,15 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди за виконавчим провадженням №71047635 та 13.09.2023 року кошти в сумі 5 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди за виконавчим провадженням № 71047548.
Проте позивач вказує, що внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, настає відповідальність за невиконання такого зобов'язання на загальних підставах згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України.
На підставі викладеного просила суд стягнути з ОСОБА_2 за прострочення грошового зобов'язання інфляційні втрати у розмірі 4 775,22 грн. та 3% річних - 2 158,08 грн., а всього 6 933,30 грн. та судові ивтрати по справі.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 01 лютого 2024 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 20.02.2024 року.
20 лютого 2024 року представник позивача - адвокат Капустін В.В. подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 5049,93 грн. та 3% річних - 2114,68 грн., а всього 7164,61 грн.
04 квітня 2024 року від представника відповідача - адвоката Соболя Б.В. надійшло клопотання про витребування доказів, а саме архівних матеріалів виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 .
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року постановлено витребувати зі Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчих проваджень № 71047635, № 71047548, 71047372.
29 квітня 2024 року на адресу суду від Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконання вимог ухвали від 04.04.2024 року надійшли копії матеріалів виконавчих проваджень № 71047635, № 71047548, 71047372.
24 квітня 2024 року через канцелярію суду представник відповідача - адвокат Соболь Б.В. подав відзив у якому вказав, що відповідач визнає позовні вимоги частково, а саме лише інфляційні втрати та 3 % річних після пред'явлення виконавчих документів, оскільки несвоєчасне подання виконавчого документу до виконання в ДВС є недобросовісною поведінкою стягувача, адже вона звернулася 08.02.2023 року, хоча рішення суду вступило в законну силу 19.09.2022 року, тобто аж через 142 дні. На підставі цього зазначає, що з відповідача повинні бути стягнуті інфляційні втрати у розмірі 1 504,56 грн., 3% річних - 1 250, 04 грн., а всього 2 500,8 грн.
29 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Капустін В.В. направив відповідь на відзив у якій вказав, що стягувач звернула виконавчий лист до примусового виконання в межах передбаченого законом трирічного строку, окрім того не має значення протягом якого часу було пред'явлено виконавчий документ, оскільки це не впливає на період прострочення і не звільняє відповідача від виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду. Законодавством закріплено, що виконавчі документи до примусового виконання можна пред'явити протягом трьох років. Позивач пред'явила виконавчі документи до примусового виконання у визначенні строки. У свою чергу відповідач до дати набрання рішенням законної сили мав можливість виконати рішення суду щоб уникнути відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, проте не виконав. Таким чином, оскільки грошове зобов'язання виникло на підставі судового рішення, то момент виникнення прострочення виконання зобов'язання слід пов'язувати з набранням законної сили судовим рішенням - 19.09.2022 року, з якої слід обчислювати 3 % річних та інфляційні втрати.
Представник позивача - адвокат Капустін В.В. в судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача - адвокат Соболь Б.В. у судових засіданнях позовні вимог визнав частково, а саме розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, які зазначені у відзиві.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що постановою Сквирського районного суду Київської області від 31 травня 2022 року по справі № 376/821/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19.08.2022 року у справі № 376/1256/22 (провадження №2/376/862/2022/) з відповідача на користь позивача стягнуто 68 060,15 грн. матеріальної шкоди та 5 000 грн. моральної шкоди (а.с.9-11).
Постановою головного державного виконавця Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качуринської О.В. від 15 лютого 2023 року відкрито виконавче провадження № 71047635 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 68 060,15 грн. матеріальної шкоди (а.с. 12).
Постановою старшого державного виконавця Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Степченко Н.М. від 16 лютого 2023 року відкрито виконавче провадження № 71047548 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн. моральної шкоди (а.с. 13).
Постановою старшого державного виконавця Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Степченко Н.М. від 16 лютого 2023 року відкрито виконавче провадження № 71047372 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 992,40 грн. (а.с. 33).
Проте, попри примусове виконання судового рішення та обізнаність відповідача про існування боргу, останні рішення суду не виконував до серпня 2023 року. Так, відповідно до платіжної інструкції від 13 вересня 2023 року з відповідача була стягнута моральна шкода у розмірі 5 000 грн.. Згідно з платіжною інструкцією від 07 серпня 2023 року, 09 серпня 2023 року та 04 вересня 2023 року з відповідача була стягнута матеріальна шкода у розмірі 68 060,15 грн.
Окрім того вказане підтверджується випискою по картковому рахунку за період з 01.08.2023 - 18.09.2023 (а.с. 14-15).
Відповідно до ч.4 ст.62 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлені статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15. Аналогічна позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Згідно зі ст. 625 ЦК України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Отже, у розумінні наведених приписів кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку суми інфляційних нарахувань та 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведених норм, є сума основного боргу, не обтяжена іншими нарахуваннями.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року по справі № 914/712/16.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц дійшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Позивачем здійснено розрахунок суми інфляційних витрат та 3% річних за періоди з 19.09.2022 по 06.08.2023 року, 07.08.2023 по 08.08.2023 року, 09.08.2023 по 03.09.2023 року та 04.09.2023 по 12.09.2023 року за невиконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням Сквирського районного суду Київської області у справі № 376/1256/22 від 19.08.2022 року.
Розмір заборгованості відповідно до наданого розрахунку складає 7 164 (сім тисяч сто шістдесят чотири) гривні 61 (шістдесят одна) копійка, з яких: 5 049 (п'ять тисяч сорок дев'ять) гривень 93 (дев'яносто три) копійки сума інфляційних втрат, 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок сума 3% річних за відповідні періоди.
Наданий позивачем розрахунок суд приймає до уваги, оскільки останній відповідає нормам закону, та не спростований іншими учасниками..
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Правилами ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У п. 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Відповідно до ч. 1ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Доводи представника відповідача - адвоката Соболя Б.В., суд не приймає до уваги, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи. Окрім того представником відповідача не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві позицій.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення 3% річних та інфляційних витрат у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З квитанції № 4119-1201-3783-5953 від 16.11.2023 року встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. (а.с.6).
Враховуючи вищезазначене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1 073,60 коп..
Керуючись ст. 11, 509, 543, 625 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 19, 258-265,268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за прострочення грошового зобов"язання, що виникло на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 19.08.2022 у справі №376/1256/22, інфляційні втрати у розмірі 5049,93 грн. та 3% річних - 2114,68 грн., а всього 7164,61 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.Г.Батовріна