29.05.2024 Єдиний унікальний номер 2-6857/10
Провадження № 2/205/556/24
29 травня 2024 рік м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Бізяєвої Н.О., за участі секретаря судового засідання Бородавки А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за заявою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни, стягувач: Державна судова адміністрація України, боржник: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Матвійчук Наталія Євгеніївна, заінтересована особа: головний державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Офіцерова Людмила Леонідівна, про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -
На розгляд суду пред'явлено вказану заяву, в якій заявлено вимогу визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі №2-6857/10, виданий Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 10.01.2024 року про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави судового збору у розмірі 429,44 грн., у зв'язку з відсутністю обов'язку боржника.
Заява обґрунтована тим, що 14.12.2023 ухвалою Верховного Суду у справі № 2-6857/10 стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Матвійчук Наталії Євгеніївни судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 429,44 грн. на користь держави. На підставі зазначеної постанови Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 10.01.2024 видано виконавчий лист у справі. 14.03.2024 головним державним виконавцем Приморського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстицї (м. Одеса) Офіцеровою Л.Л. відкрито виконавче провадження № 74415751. 13.05.2024 Конституційним Судом України винесено рішення №6-р(ІІ)2024, яким визнано неконституційним ч. 2 ст. 3, пп. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатом розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця під час виконання судового рішення. Зокрема, Конституційним Судом зазначено наступне. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення. Конституційний Суд наголошує, що законодавець, діючи на власний розсуд, щодо встановлення в законі випадків справляння судового збору, зокрема пов'язаних з оскарженням рішень, дій, бездіяльності виконавців, має прагнути чіткості та зрозумілості у викладені норм права. Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд зазначає, що обов'язок сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений ст. 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду. Законодавець, визначаючи справляння судового збору, має чинити за принципом справедливості, не допускаючи, щоб остаточне судове рішення залишалось невиконаним. Ураховуючи, що згідно з приписами Закону, що їх оскаржує ОСОБА_1, розгляд апеляційної і касаційної скарги, поданої відповідно до ст. 447 ЦПК України, пов'язаний із потребою сплати особою судового збору, Конституційний Суд констатував, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов'язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду. Відтак, обов'язок сплати судового збору має існувати або на всіх стадіях процесу (з урахування диференціації його ставки на відповідній стадії), або ж такий обов'язок має бути відсутнім, коли законодавство передбачає звільнення від сплати судового збору чи не містить прямих приписів щодо необхідності його сплати. Ураховуючи те, що право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних судових рішень, покладення обов'язку на стягувача сплатити судовий збір для того, щоб це рішення було виконане, свідчить про те, що держава намагається уникнути свого позитивного обов'язку організувати дієву систему виконання судових рішень. Отже виконавче провадження завершальна стадія судового провадження, і питання сплати судового збору вже було вирішене позивачем (стягувачем) при зверненні до суду. Тому стягувач не повинен нести додаткові витрати по сплаті судового збору в ході примусового виконання рішення. Що підтверджується висновками, зробленими в іншому рішенні Конституційного Суду. Так, рішенням Конституційного Суду від 15.05.2019 № 2-р (II)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження щодо обов'язку стягувача сплачувати авансовий внесок на витрати виконавчого провадження при поданні заяви до виконавця про примусове виконання рішення. Конституційний Суд України вважає, що з огляду на статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Основного Закону України в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення. З урахуванням того, що витрати виконавчого провадження, зокрема на сплату судового збору, здійснюються приватним виконавцем за рахунок авансового внеску стягувача, який визнано неконституційним, справляння судового збору за звернення приватного виконавця до апеляційного або касаційного суду з процесуальних питань, пов'язаних з примусовим виконанням рішення, є також неконституційним. Адже стягувач не повинен нести витрати для того, аби остаточне рішення було виконане. Приватний виконавець при примусовому виконанні рішення при зверненні до суду не здійснює захист своїх особистих інтересів, він не є учасником справи, а діє в інтересах стягувача. Законом України "Про судовий збір" не передбачено зокрема ставок судового збору за звернення до суду приватного/державного виконавця із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, або про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, або про розшук боржника тощо, тому на виконавця не поширюється обов'язок сплати судового збору при зверненні до апеляційного та касаційного суду при оскарженні ухвал, прийнятих за результатами розгляду таких заяв. Інакше це порушує право стягувача на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції. Отже, заявник вважає, що стягнення з приватного виконавця судового збору у справі № 235/5222/16-ц є неконституційним. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000). На підставі зазначеного, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі №2-6857/10 від 10.01.2024 року про стягнення з неї на користь держави судового збору у розмірі 429,44 грн., у зв'язку з відсутністю обов'язку боржника.
Заяву призначено до розгляду в порядку ч. 3 ст. 432 ЦПК України, в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Заявником (боржником) приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. подано заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши ступінь обґрунтованості заяви, перевіривши додані до заяви матеріали, дослідивши матеріали цивільної справи, - приходить до наступних висновків.
Звертаючись до суду із вказаною заявою про визнання виконавчого листа таким. Що не підлягає виконанню, заявник ставить питання про відсутність обов'язку, на її думку, зі сплати судового збору приватним виконавцем при реалізації ним дій щодо примусового виконання судового рішення, оскільки при зверненні до суду не здійснює захист своїх особистих інтересів, він не є учасником справи, а діє в інтересах стягувача.
Свою позицію заявник підкріплює рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 року № 6-р (II) 2024, яким визнано неконституційним ч. 2 ст. 3, п. п. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір".
Судом встановлено, що згідно сформованого на сайті «Єдиного державного реєстру судових рішень», 14.12.2023 ухвалою Верховного Суду у справі № 2-6857/10 стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Матвійчук Наталії Євгеніївни судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 429,44 грн. на користь держави.
На підставі зазначеної постанови Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 10.01.2024 видано виконавчий лист у справі.
Згідно з державного реєстру виконавчих проваджень, головним державним виконавцем Приморського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстицї (м. Одеса) Офіцеровою Л.Л. відкрито виконавче провадження № 74415751.
Надаючи відповідь на питання заявника щодо відсутності обов'язку сплати судового збору, суд керується наступним.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до статті 2Закону України "Про судовий збір" платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України "Про судовий збір". Статтею 5 вказаного закону визначено пільги щодо сплати судового збору.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Норми ЗУ "Про судовий збір" не містять вимог щодо пільг чи звільнення від сплати судового збору приватних виконавців при зверненні до суду (апеляційні/касаційні скарги) при реалізації ними своїх повноважень з примусового виконання рішень суду.
Так, статтею 432 ЦПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Суд хоче звернути увагу на інший аспект правовідносин в даній справі, оскільки приватний виконавець не є ані боржником, ані стягувачем у справі №2-6857/10, а особою, яка здійснює професійну діяльність з примусового виконання рішень.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною другою статті 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.
Пунктом 4 Розділу II Видів витрат та розмірів виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5, визначено, що розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 8 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до ставок судового збору, затвердженого Законом України "Про судовий збір".
Статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Сплата судового збору відноситься до витрат виконавчого провадження та може бути стягнута з боржника.
Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України від 13.05.2024 року № 6-р (II) 2024, яким визнано неконституційним ч. 2 ст. 3, п. п. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", то воно не має відношення до правовідносин зі сплати судового збору приватним виконавцем з вищевказаних підстав, оскілки дане рішення стосується можливості реалізації права стягувача (позивача, особи на користь якої ухвалено судове рішення) на подання скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Приватний виконавець не наділений право суб'єктністю позивача/стягувача та не може користуватись пільгами які надаються цим особам. Тому посилання заявника на відсутність обов'язку сплати судового збору є хибними.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, необґрунтованою та не вбачає підстав для її задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 261, 352, 354, 355, 432 ЦПК України, суд
У задоволені заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни, стягувач: Державна судова адміністрація України, боржник: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Матвійчук Наталія Євгеніївна, заінтересована особа: головний державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Офіцерова Людмила Леонідівна, про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п'ятнадцяти днів з дня оголошення ухвали.
Суддя: Н.О. Бізяєва