465/3971/24
2/465/2448/24
про відмову у відкритті провадження
29.05.2024 року м. Львів
Суддя Франківського районного суду м.Львова Марків Ю.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов'язання до вчинення дій.
У поданому позові просить прийняти рішення про зняття арешту із усього майна, в тому числі із земельної ділянки площею 0,1 га в с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області, про що належним чином інформувати Першу державну нотаріальну контору м.Львова.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25.01.2000 слідчим УБОЗ ГУ МВС України у Львівській області проти нього, як директора та засновника ТзОВ "Агрокооп" було відкрите кримінальне провадження за ч.2 ст.222, ч.2 ст.364 та ч.2 ст.366 КК України та на підставі постанови слідчого від 23.05.2000 на його майно за адресою: АДРЕСА_1 та на майно ТзОВ "Агрокооп" було накладено арешт. В подальшому, в ході виконання наказу Господарського суду Львівської області від 24.04.2001 про стягнення на користь ЗГРУ КБ "Приватбанк" грошових коштів державним виконавцем Франківського ВДВС ЛМУЮ 11.02.2004 винесено постанову про арешт коштів боржника; рішення за цією постановою було виконано. Відтак, на думку позивача, арешт коштів на рахунку фірми в банку забезпечив виконання рішення Господарського суду Львівської області по справі №1/208-20/97. Однак, банк звернувся до Франківського районного суду із позовною заявою до гаранта повернення кредиту фірмою - ОСОБА_1 та ухвалою від 09.11.2000 року №2-440, позов про солідарне стягнення на користь банку із ОСОБА_1 та ТзОВ "Агрокооп" 32582 грн та 372,52 грн. державного мита - задоволено. Як наслідок, виконавцем Франківського ВДВС ЛМУЮ Рибаком М.М. від 09.04.2001 року накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуженн, окрім цього на виконання цього ж рішення виконавцем Франківського ВДВС ЛМУЮ Бляхарем Є.П. накладено арешт на майно ОСОБА_1 . Однак, ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 23.09.2009 року скасовано постанову виконавця Франківського ВДВС ЛМУЮ Щерби Н.Р. від 13.08.2008 року, але не повідомлено Першу державну нотаріальну контору м.Львова, де продовжує знаходитися обтяження №4269352 від 22.12.2006 року, що вчинене на підставі постанови виконавця від 09.04.2001 року. Зазначає, що з 2010 року на праві приватної власності йому належить земельна ділянка, площею 0,1 га, яка розташована в с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області та яка незаконно перебуває під арештом.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження з огляду на наступне.
Законодавець у частині першій статті 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , арешт на належну йому земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області накладений в межах виконавчого провадження, де ОСОБА_1 був боржником.
Так, згідно із ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 24 травня 2021 року ухвалила постанову у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), згідно якої не вбачала підстави для відступу від висновку, викладеного в постановах від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження є обґрунтованим, так як арешт накладено на майно з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому заявники не можуть виступати позивачами у даних справах і такі справи не підлягають розгляду в позовному провадженні.
Також, у постанові від 19 січня 2022 року у справі №577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) за результатами розгляду схожих правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
Як роз'яснено у пунктах 1 та 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи наведені вище обставини, слід дійти висновку, що позивач наділений правом звернення до суду зі скаргою на дії, рішення державного виконавця в порядку приписів ст. 447 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі на №340/25/19 від 22 січня 2020 року та в постанові Верховного суду у справі від 08 вересня 2021 року у справі №369/3757/20.
Окрім цього, суд звертає увагу, що під час розгляду в порядку адміністративного судочинства справи №380/2046/22 на яку покликається ОСОБА_1 у даному позові, судами роз'яснювалось ОСОБА_1 , що дані спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, однак, шляхом звернення зі скаргою в порядку ст.447 ЦПК України, а не з позовною заявою в порядку позовного провадження.
Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч. 9 ст. 10 ЦПК України).
Приписами ст.186 ЦПК України визначено перелік підстав відмови у відкритті провадження у справі.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, даний спір не може бути розглянутий судом за правилами позовного провадження, тому у відкритті провадження необхідно відмовити відповідно до ст.186 ЦПК України.
Виходячи з наведеного вище, суд вбачає підстави для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що захист його порушених прав можливий шляхом звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця в порядку, передбаченому ст.447 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 186, 259, 260, 447 ЦПК України,-
У відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Марків Ю.С.