Справа № 336/3114/24
Пр. 1-кп/336/855/2024
04 червня 2024 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання: ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080100002004 від 11.03.2024, що надійшло до суду на підставі обвинувального акту, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Бірофельд Біробіджанського району, ЄАО, Хабаровского краю, РРФСР, одруженого, який отримав середню спеціальну освіту, військовослужбовця за мобілізацією, проходить військову службу на посаді кулеметника 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», адреса проживання до затримання: АДРЕСА_1 , на утриманні дітей та інших осіб не має, інвалідності не має, раніше не судимого,
за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.402 КК України,
разом із угодою про визнання винуватості від 22.05.2024, укладеною між прокурором та обвинуваченим,у присутності захисниці обвинуваченого,
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвокатки ОСОБА_5 , -
Під час судового розгляду 03.06.2024 учасники кримінального провадження заявили клопотання про затвердження угоди про визнання винуватості на підставі ст. 468, 469, 472 КПК України, укладеної 22.05.2024, згідно з умовами якої ОСОБА_3 беззастережно визнає свою винуватість і щиро кається у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.402 КК України.
За приписами ч.5 ст.469 КПК України укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
За змістом угоди про визнання винуватості та обвинувального акту, ОСОБА_3 органом досудового розслідування обвинувачується в такому:
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом N301 командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 12.10.2023 солдата ОСОБА_3 призначено на посаду кулеметника 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ.
Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 N64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 N2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України.
B подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 , згідно з вимогами ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до вимог ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов?язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
В свою чергу, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
11 березня 2024 року, о 07-20 годині, командир 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ молодший лейтенант ОСОБА_7 , знаходячись в місці тимчасової дислокації 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ на території населеного пункту Оріхів Оріхівської міської громади Пологівського району Запорізької області, зачитав ОСОБА_3 свій бойовий наказ, щодо висування на позиції відділення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » взводного опорного пункту «Графіт» в лісосмузі «Йорш» біля околиць населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області для виконання завдання щодо відсічі збройної агресії російської федерації, ведення спостереження за противником та здійснення оборони, та надав наказ про його виконання.
Після цього, солдат ОСОБА_3 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом та з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, відкрито відмовитися виконувати наказ начальника.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_3 , в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкрито, у присутності командира 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ молодшого лейтенанта ОСОБА_7 , який відповідно до вимог ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем та військовим званням, та інших військовослужбовців зазначеної військової частини, відкрито відмовився виконувати наказ командира 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ молодшого лейтенанта ОСОБА_7 , щодо висування на позиції відділення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » взводного опорного пункту «Графіт» в лісосмузі «Йорш» біля околиць населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області для виконання завдання щодо відсічі збройної агресії російської федерації, ведення спостереження за противником та здійснення оборони, хоча об'єктивно міг та зобов'язаний був виконати цей наказ.
Таким чином, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та, проходячи її на посаді кулеметника 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», діючи умисно, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 11 березня 2024 року, о 07-20 год., перебуваючи у місці несення служби, в місці тимчасової дислокації 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ військової частини НОМЕР_1 на території населеного пункту Оріхів Оріхівської міської громади Пологівського району Запорізької області, у присутності командира 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ молодшого лейтенанта ОСОБА_7 , який відповідно до вимог ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем та військовим званням, та інших військовослужбовців зазначеної військової частини, відкрито відмовився виконувати бойовий наказ командира 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ молодшого лейтенанта ОСОБА_7 щодо висування на позиції відділення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » взводного опорного пункту «Графіт» в лісосмузі «Йорш» біля околиць населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області для виконання завдання щодо відсічі збройної агресії російської федерації, ведення спостереження за противником та здійснення оборони, хоча об'єктивно міг та зобов'язаний був виконати цей наказ.
Під час судового засідання учасники кримінального провадження заявили клопотання про затвердження угоди про визнання винуватості на підставі ст. 468, 469, 472 КПК України, укладеної 22.05.2024, згідно з умовами якої обвинуваченому роз'яснено зміст: ч.2 ст.473, ч.4 ст.394, ч.3 ст.424, ст.474, 476 КПК України. Ознайомившись із правами, обвинувачений ОСОБА_3 повідомив, що з умовами угоди згоден, йому роз'яснені нормативні положення й наслідки затвердження угоди та її невиконання є зрозумілими.
Стороною обвинувачення умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.4 ст.402 КК України, склад яких становить непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Підписуючи зазначену угоду сторони повністю погодилися з формулюванням фактичних обставин вказаних кримінальних правопорушень та правовою кваліфікацією за ч.4 ст.402 КК України.
Сторони цієї угоди під час судового засідання підтверджують, що її укладення є добровільним, тобто, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Проаналізувавши зміст обвинувального акта та угоди про визнання винуватості, дослідивши надані стороною обвинувачення матеріали, суд дійшов таких висновків.
За приписами ч.1,2 ст.401 КК України військовими кримінальними правопорушеннями визнаються передбачені цим розділом кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.
Судом встановлено, що укладена між прокурором та обвинуваченим угода містить формулювання обвинувачення, яке прокурор вважав доведеним, та його правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. При цьому, сформульоване в угоді обвинувачення відображає істотні обставини цього кримінального провадження, які відповідають формулі кваліфікації дій обвинуваченого за ч.4 ст.402 КК України (в редакції, що відповідає даті вчинення кримінального правопорушення).
Зокрема, це виявляється у посяганні злочинної поведінки обвинуваченого на ті суспільні відносини, які становлять об'єкт інкримінованого кримінального правопорушення, а саме, встановлений порядок проходження військової служби, який зобов'язує військовослужбовців, зокрема, за мобілізацією, виконувати накази військового начальника сумлінно, точно та у встановлений строк.
Також зміст угоди відображає участь ОСОБА_3 у вчиненому злочині; спрямованість та реалізацію умислу обвинуваченого, направленість мотиву, інші значущі для кваліфікації за вказаною нормою кримінального закону обставини.
Угода містить посилання сторін на усвідомлення ними наслідків укладення і затвердження угоди, а саме, обмеження їх права оскарження вироку згідно зі ст. 394, 424 КПК України. Підстави та порядок оскарження обвинувального вироку, яким затверджена зазначена угода в апеляційному порядку, що визначені в п.1 ч.1 ст.394 КПК України, та в касаційному порядку, що визначені в п.1 ч.3 ст.424 КПК України, роз'яснено і є зрозумілими.
Відповідно до ст.468, ч.4 ст.469 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, зокрема, щодо тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Так, кримінальне правопорушення, у скоєнні якого ОСОБА_3 беззаперечно визнав себе винним, згідно з вимогами ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Судом встановлено, що прокурором враховано всі обставини, що мають бути взяті до уваги при укладенні угоди про визнання винуватості на виконання вимог ст. 470 КПК України.
Під час розгляду кримінального провадження, на підставі угоди про визнання винуватості, суд встановив, що сторонам відомо та зрозуміло таке:
1) відповідно до ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження цієї угоди для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями ч. 4 ст. 394 та ч. 3 ст. 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1, 4 пункту 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.
2) обмеженнями відповідно до ч.4 ст.394 КПК України є право оскарження вироку суду першої інстанції на підставі цієї угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.5-7 ст.474 КПК України, у тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди; прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому, згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена;
3) обмеженнями відповідно до ч.3 ст.424 КПК України є право оскарження в касаційному порядку вироку суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судового рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.5-7 ст.474 КПК України, у тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди; прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому, згідно з ч.4 ст.469 КПК України угода не може бути укладена;
4) наслідки невиконання угоди, передбачені ст.476 КПК України. За угодою обвинувачений розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для його кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Обвинувачений під час розгляду провадження також підтвердив, що йому відомі і зрозумілі наслідки укладання цієї угоди у вигляді відмови від здійснення прав, передбачених п.1 ч.4 ст.474 КПК України, та, крім того: 1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; 2) наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України та наслідки невиконання угоди, відповідно до статті 476 КПК України;3) характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; 4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Ознайомившись із змістом угоди, перевіривши дотримання вимог ст.472 КПК України, вислухавши думку учасників кримінального провадження, переконавшись у добровільності волевиявлення сторін на укладення угоди, суд вбачає всі підстави для затвердження угоди, та не встановив процесуальних перешкод для її затвердження, оскільки її умови не суперечать вимогам кримінального та кримінального процесуального закону, не посягають на інтереси суспільства, не порушують нічиї права, свободи та інтереси. Також, у суду немає підстав припускати неможливість її виконання обвинуваченим, натомість, наявні фактичні підстави для визнання винуватості, узгоджені сторонами вид та міра покарання відповідають загальним правилам призначення кримінальних покарань, встановленим кримінальним законом.
Відповідно до умов угоди (п.4.1-4.4), враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, його щире каяття, беззастережне визнання своєї винуватості, активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що ОСОБА_3 раніше не судимий, бере безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації на території України, сторони погоджуються при призначенні покарання вказаній особі за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, застосувати ст. 69 КК України та узгодили призначення останньому покарання іншого, більш м'якого ніж передбаченого санкцією ч.4 ст.402 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Крім того, оскільки ОСОБА_3 є військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.62 КК України, з урахуванням особистості обвинуваченого, конкретних обставин правопорушення, сторони узгодили заміну покарання у виді 2 років позбавлення волі на тримання у дисциплінарному батальйоні на строк 2 (два) роки.
Суд при ухваленні вироку враховує, що за своєю правовою природою угода про визнання винуватості являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів: з одного боку держави (публічний, або суспільний інтерес), з іншого - обвинуваченого.
Суспільний інтерес є абстрактним оціночним поняттям і в узагальненому виді являє собою інтерес суспільства або усередненого представника цієї спільноти, пов'язаний із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.
В даному кримінальному провадженні наявність суспільного інтересу обґрунтована (1) сприянням у швидкому судовому провадженні, яке зможе забезпечити своєчасне та невідворотнє покарання обвинуваченого, а також (2) добровільним повідомленням деталей вчиненого злочину під час досудового розслідування, (3) забезпеченням можливості безпосередньої подальшої участі ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем за мобілізацією, у подоланні збройної агресії під час повномасштабного вторгнення до України, зокрема, м.Запоріжжя, як прифронтовому регіоні, та на інших ділянках фронту.
Також, суд бере до уваги, що затвердження угоди істотно скорочує часовий проміжок від моменту скоєння кримінального правопорушення до ухвалення підсумкового рішення судом, зменшує строки судового розгляду, у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, а також витрати на забезпечення судового процесу, знижує навантаження на судові органи та прокуратуру.
У п. 3.1, 3.2 угоди вказано, що обвинувачений в ході досудового розслідування добровільно повідомив правоохоронні органи про обставини вчинення ним даного злочину. Домовленостей щодо співпраці ОСОБА_3 у викритті інших кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою, не було.
Слід зазначити, що у контексті цього кримінального провадження суспільний інтерес полягає й у попередженні нових кримінальних правопорушень, що забезпечується шляхом призначення справедливого та достатнього покарання у відповідності до загальних засад КК України. Так, за приписами ч.2 ст.65 КК України більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців відповідно до приписів ст.51 КК України є одним із різновидів покарань, що можуть бути застосовані до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить й із такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, а його дії вірно кваліфіковані за вказаною нормою кримінального закону як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
На виконання ч.7 ст.474 КПК України судом перевірено угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Так, суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. Таких підстав для відмови судом не встановлено.
Тому суд дійшов висновку про те, що фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, вказане в угоді, підтвердження самим обвинуваченим цих обставин та визнання ним своєї винуватості, дають можливість суду дійти висновку про існування фактичних підстав для визнання винуватості ОСОБА_3 .
Обставинами, передбаченими ст.66 КК України, які пом'якшують покарання обвинуваченого, судом визнаються щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, безпосередня участь особи у відсічі збройної агресії РФ. В цьому контексті суд враховує, що за приписами ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Стосовно обставини, що обтяжує покарання особі згідно з вимогами ст.67 КК України, таких обставин не встановлено.
Відповідно до положень ст.4,5 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
За нормою ч.5 ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Законом України №2839-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці», який набрав чинності 27.01.2023, внесено зміни до ч.1 ст.69 КК України, а саме до переліку кримінальних правопорушень, за якими виключається можливість застосування положень даної норми, у спосіб доповнення кримінальними правопорушеннями, передбаченими статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчиненими в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Тобто, виключень щодо застосування ч.1 ст.69 КК України в разі вчинення злочину, передбаченого ст.402 КК України, немає.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Так, сторонами угоди правомірно обумовлено призначення покарання ОСОБА_3 відповідно до ст.69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, тобто, в межах можливого строку покарання, визначеного ч.2 ст.63 КК України.
Суд погоджується, що встановлені пом'якшуючі вину обвинуваченого обставини дійсно істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й обумовлюють застосування ст.69 КК України, із врахуванням волі учасників кримінального процесу та особи обвинуваченого.
Крім того, за змістом ст.62 КК України покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
При цьому, у п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №15 від 28.12.1996 «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» зазначено, що покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується, у випадках коли засуджених можна залишити на військовій службі й виправити в умовах дисциплінарної частини. Цей вид покарання може бути застосований і до військовослужбовців, які вчинили злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, за умови, що суд, враховуючи особу винного й обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дійде висновку про можливість призначення такого покарання.
Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні не застосовується до осіб: які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі; до яких поряд із покаранням за вчинений злочин застосовується примусове лікування від алкоголізму або наркоманії; які за станом здоров'я не придатні до військової служби.
Під час розгляду провадження встановлено, що обвинувачений раніше не судимий, на обліках за станом здоров'я не перебуває.
За даними медичної характеристики за підписом начальника медичного пункту 4-го батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_2 НГУ ОСОБА_8 від 11.03.2024, дослідженої судом, ОСОБА_3 практично здоровий, за станом здоров'я може виконувати військові обов'язки. За даними службової характеристики станом на 11.03.2024 за морально-діловими якостями займаній посаді не відповідає.
Із врахуванням даних про особу обвинуваченого, відсутності фактів попереднього притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності та тяжких наслідків вчинення злочину, на підставі ч.1 ст.62 КК України суд визнає за можливе замінити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки триманням в дисциплінарному батальйоні на максимально можливий строк - 2 роки.
Таким чином суд дійшов висновку про наявність всіх необхідних підстав для затвердження угоди.
Оскільки призначається покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, з метою забезпечення виконання вироку на підставі п.2 ч.4 ст.374 КПК України, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили, залишити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Чинна редакція ч.5 ст.72 КК України передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті. Згідно з п.1 ч.1 ст.72 КК України одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Так, згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 11.03.2024, ОСОБА_3 затримано 11.03.2024. Відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя у справі №333/2324/24, пр.1-кс/333/920/24 від 13.03.2024, яка набрала законної сили 19.03.2024, до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, яка на час розгляду справи не внесена.
Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого по дату набрання вироком законної сили включно необхідно зарахувати обвинуваченому у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Інші заходи забезпечення у кримінальному провадженні застосовані не були.
Майнова або моральна шкода внаслідок вчинення кримінального правопорушення спричинена не була, цивільний позов не заявлений.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.
Керуючись ст. 373, 374, 394, 468, 469, 472, 474, 475, 476, 615 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 22.05.2024, укладену між прокурором - начальником Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_3 , у присутності захисниці адвокатки ОСОБА_5 .
Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.402 КК України.
На підставі угоди про визнання винуватості призначити ОСОБА_3 , із застосуванням ст.69 КК України, узгоджене сторонами угоди покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ч.1 ст.62 КК України замінити призначене ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки - триманням в дисциплінарному батальйоні на строк 2 (два) роки.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбуття покарання період його попереднього ув'язнення з 11.03.2024 по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку, відповідно до якого одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні.
Речовий доказ - оптичний диск DVD-R з медіа-файлом, наданий військовою частиною, -залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення:
1) обвинуваченим, його захисником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.4,6,7 ст.474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч.4 ст.469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
ОСОБА_3 роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи в разі їх присутності під час проголошення вироку, після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» надіслати для вручення обвинуваченому, не пізніше наступного дня після ухвалення - іншим учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Роз'яснити учасникам провадження, що згідно зі ст.476 КПК України у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1