Справа № 308/4479/24
03 червня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
за участю секретаря судових засідань Гефнер К.-С.Л.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про розірвання шлюбу і визначення місця проживання дітей, -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Демченко Тетяна Сергіївна, звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, укладений 15.12.2022 та зареєстрований у виконавчому комітеті Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про що зроблено актовий запис №25, а також визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю.
Свої позовні вимоги позивачка мотивує тим, що сімейне життя з відповідачем не склалось через різні погляди на сімейне життя та обов'язки, на підставі чого відбувалися сварки. Фактичні шлюбні відносини між подружжям припинилися. Позивачка вважає, що збереження шлюбу та примирення є неможливим. Після припинення фактичних шлюбних відносин малолітня ОСОБА_4 залишилась проживати з нею. За наведених вище обставин, з урахуванням інтересів дитини, просить залишити доньку проживати з нею.
Ухвалою суду від 13.03.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
18.03.2024 року представником позивача - адвокатом Демченко Т.С., на виконання вимог, зазначених в ухвалі суду від 13.03.2024 року, подано квитанцію про оплату судового збору за позовну вимогу, яка не була оплачена.
22.03.2024 року - судом відкрито провадження по справі, призначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
10.04.2024 року Головним спеціалістом служби у справах дітей Ужгородської міської ради Шатровим В. подано до суду Висновок Органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому від 05.04.2024 року №271/17/01-12.
Ухвалою суду від 22.05.2024 року закрито підготовче провадження у справі за даним позовом та призначено справу до судового розгляду по суті.
15.05.2024 року відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог, а в частині вимоги щодо визначення місця проживання дитини - закрити провадження у справі за відсутністю предмета спору, оскільки вважає, що між сторонами досягнуто згоди з питання визначення місця проживання дитини.
20.05.2024 року представником позивачки ОСОБА_2 подано клопотання щодо заяви відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, в якому просила відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження.
Ухвалою суду від 03.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у справі, в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, за відсутністю предмета спору.
У судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Демченко Т.С. підтримали позовні вимоги з підстав визначених у позові та просили їх задоволити.
Відповідач у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позову в частині розірвання шлюбу, а в частині визначення місця проживання дитини просив закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази у їх сукупності та взаємозв'язку, заслухавши пояснення учасників провадження, суд приходить до наступних висновків.
Щодо вимоги про розірвання шлюбу
Згідно зі ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтею 5 Протоколу №7 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Частиною 3 статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Згідно з положенням ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як установлено з матеріалів справи, 15 грудня 2022 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб, який зареєстровано у виконавчому комітеті Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 , дружини ОСОБА_6 .
У шлюбі у подружжя народилась донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане виконавчим комітетом Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про що 11.01.2023 складено відповідний актовий запис №03.
Згідно з положеннями частини 2 статті 368 та статті 51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Судом встановлено, що сторони від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину, сімейне життя позивача та відповідача не склалось, примиритися не змогли, шлюбні відносини фактично припинені.
Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу.
З огляду на викладене, враховуючи спільне бажання подружжя розірвати шлюб, суд дійшов висновку, що формальне існування даного шлюбу суперечить моральним засадам суспільства, у зв'язку з чим позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст.115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно з ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після припинення фактичних шлюбних відносин з відповідачем залишилася проживати разом із матір'ю за адресою місця проживання останньої.
За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч.2 ст.1 Європейської Конвенції про здійснення прав дітей (1991р), предметом цієї Конвенції є підтримка у найвищих інтересах дітей їхніх прав. Зі змісту ст. 3 Конвенції вбачається, що першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з положеннями частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що також закріплено в ст.141 СК України, та Конвенції про права дитини.
Крім цього слід зауважити, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю не обмежений у своєму правах на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини, її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками, права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Позивач просить визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір'ю.
У висновку органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому від 05.04.2024 зазначено, що доцільним буде визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем її проживання. Вказаний висновок обґрунтовано тим, що питання надання висновку стосовно визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 двічі розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Ужгородського міськвиконкому, зокрема, 12.03.2024 та 26.03.2024. На засіданнях заслухано думку обох батьків. На передодні повторного розгляду даного питання батько дитини ОСОБА_3 , подав заяву на ім'я Ужгородського міського голови в якій зазначив, що погодився з тим, щоб місце проживання дитини було з матір'ю.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька у пункті 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню.
Поданими суду доказами підтверджуються доводи позовної заяви про те, що позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про встановлення факту проживання особи не за місцем реєстрації. Позивачкою у вказаному помешканні створені належні умови для проживання дитини. У свою чергу позивачка належно виконує обов'язки щодо утримання та виховання дитини.
Крім того, суд бере до уваги викладене у висновку, що відповідачем була подана заява органу опіки та піклування в якій він погодився з тим, що місце проживання його доньки буде визначено з її матір'ю, а також заяві адресованій суду про відсутність спору з приводу місця проживання дитини та вважає за необхідне задовільнити позовну вимогу в цій частині, визначивши місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з нею по місцю її проживання.
На переконання суду, проживання спільних дітей сторін разом з матір'ю відповідатиме принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
Враховуючи наведене, а також те, що наявні у справі докази дозволяють встановити, що позивач має постійне місце проживання, нею створено належні матеріальні та побутові умови для фізичного, духовного та морального розвитку, розвитку природних здібностей малолітньої ОСОБА_4 , а також беручи до уваги висновок органу опіки та піклування, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.
На підставі ст.ст.24,56,104,105,110,160,161,181,182,183,184 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,280-282,289 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про розірвання шлюбу і визначення місця проживання дітей - задовольнити повністю.
Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений 15 грудня 2022 року, зареєстрований у виконавчому комітеті Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про що зроблено актовий запис №25, видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , - розірвати.
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою її місця проживання: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повне рішення суду складено 04 червня 2024 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М.Хамник