Справа № 349/2056/18
Провадження № 11-кп/4808/13/24
Категорія ч.2 ст.286 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
29 травня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
потерпілої ОСОБА_10 ,
представника потерпілої ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_12 та прокурора на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2023 року, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, -
За вироком суду ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12018090210000178 визнано винуватим та засуджено до покарання:
- за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки;
- за ч.1 ст.135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 на відшкодування матеріальної шкоди 104377,08 грн. та на відшкодування моральної шкоди 300000 грн.
Цивільний позов Обласної клінічної лікарні до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_8 на користь Обласної клінічної лікарні 6722,33 грн матеріальної шкоди.
Судом першої інстанції визнано доведеним, що ОСОБА_8 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_13 , а також завідоме залишення без допомоги потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, коли ОСОБА_8 сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, за таких обставин.
24.07.2018 приблизно о 22 годині 50 хвилин водій ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки ВАЗ-21154, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався вулицею Крип'якевича в м. Рогатині у напрямку центральної частини міста. У цей час на проїзній частині зустрічної смуги руху та освітленій ділянці вулиці із незначним заокругленням у ліву сторону, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, поруч із своїм велосипедом, лежав ОСОБА_13 . Наблизившись до заокругленої ділянки проїзної частини, за відсутності зустрічних транспортних засобів, водій ОСОБА_8 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, яка склалась, виїхав на смугу зустрічного руху і, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити перешкоду для руху у вигляді ОСОБА_13 та його велосипеда, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості руху транспортного засобу аж до його зупинки або безпечного об'їзду перешкоди, унаслідок чого допустив наїзд на останнього.
При цьому ОСОБА_8 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:
п. 1.2., згідно з яким в Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів;
п. 2.3 «б», в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п. 10.1, який зобов'язує водія перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п. 11.3, який вказує, що на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків, виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу;
п. 12.3, відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
У результаті порушення Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 від закритої черепно-мозкової травми з крововиливами в м'які тканини голови, під оболонки та в речовину головного мозку, перелому кісток склепіння черепа, яка ускладнилась набряком та стисненням головного мозку.
Після наїзду на ОСОБА_13 , достовірно знаючи, що такими своїми діями ОСОБА_8 поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, маючи можливість для надання допомоги, не виконав свого громадянського обов'язку, що покладений на нього законом і загальновизнаними нормами моралі: не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не вжив можливих заходів для надання йому домедичної допомоги, не викликав бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, а умисно залишив його у небезпечному для життя стані та з місця події втік.
Не погодившись з вироком суду захисник та прокурор подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі з наступними змінами і доповненнями захисник просить оскаржуваний вирок скасувати, а провадження закрити відповідно до пунктів 1-3 ч.1 ст.284 КПК України. Наполягав на проведенні апеляційним судом судового слідства, в ході якого повторно дослідити всі докази, а також: переглянути всі клопотання про визнання доказів недопустимими; заяви про відводи судді у першій інстанції та ухвали за наслідками їх розгляду; взяти до уваги письмове пояснення ОСОБА_8 надане захисником.
Серед апеляційних доводів зазначає, що головуючим ОСОБА_14 в ході судових засідань були допущені порушення, які свідчать про явно упереджене ставлення як до обвинуваченого, так і до його захисника. У зв'язку з чим, стороною захисту тричі заявлявся відвід головуючому судді. Проте, судді ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в своїх ухвалах про відмову у відводі, не спростували жодного з наведених захисником фактів поведінки судді, які давали підстави вважати суддю упередженим і одночасно тим самим підтвердили той факт, що все зазначене у заявах про відвід відповідає дійсності.
Водночас звертає увагу на порушення суддею ОСОБА_14 кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо його третьої заяви про відвід, оскільки суддя, вважаючи її повторною, особисто відмовив у задоволенні, проте мав залишити без розгляду. При цьому, ухвали про відмову у задоволенні заяви суддя не постановив.
Крім того захисник вважає, що суддя проявив упередженість, допитавши свідків сторони обвинувачення, показання яких могли б мати суттєве значення для прийняття рішення у справі, намагаючись при цьому отримати відповідь необхідну для підтвердження обвинувачення. Так, 24.05.2021 року головуючий, а не прокурор розпочав та проводив допит свідка ОСОБА_17 , при цьому свідкові задано 51 запитання, і майже всі навідні.
Також головуючий суддя без виходу в нарадчу кімнату на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення почеркознавчої експертизи підписів понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 на протоколі огляду місця події, чим порушив право обвинуваченого на захист. При цьому, захисник звертає увагу підписи ОСОБА_17 на протоколі допиту її як свідка та на протоколі огляду місця події мають відмінності. Водночас звертає увагу на те, що ОСОБА_17 під час повторного допиту в суді змінила свої показання, та підтвердила, що її не запрошували в якості понятої, а якщо й була на слідчій дії, то не до кінця, і коли суддя надав їй для огляду протокол огляду місця події, то не всі підписи вона визнала своїми. Сідок ОСОБА_18 теж не ствердила, що була понятою під час огляду місця події, вказала, що побула трохи на місці події та пішла додому, коли підписувала протокол не пам'ятає.
Крім того суддя безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про надання дозволу на тимчасовий доступ до оригіналів медичних документів, а саме: карти виїзду швидкої медичної допомоги від 24 липня 2018 року у АДРЕСА_1 ; медичної карти стаціонарного хворого Івано-Франківської ОКЛ ОСОБА_13 ; рентгенограм та томограм; інших документів. Зазначені документи не були предметом дослідження в ході досудового розслідування. Сторона захисту хотіла їх використати для призначення судом судово-медичної експертизи, яка може відповісти на питання: «що призвело до настання смерті ОСОБА_13 - отримані під час ДТП 24 липня 2018 року тілесні ушкодження, чи наявні у нього супутні захворювання ( в тому числі гострий інфаркт міокарда та інше), чи не надання йому належної медичної допомоги».
Крім того, про упередженість судді до захисника свідчить те, що головуючий суддя вважав його неодноразові клопотання про відкладення судових засідань звичним затягуванням розгляду провадження та пропонував обвинуваченому замінити захисника. Проте стверджує, що в своїх клопотаннях належним чином обґрунтував поважність причин неявки в судові засідання: незадовільний стан здоров'я (коронавірус, гіпертонічна хвороба); неможливість підготувати до суду вмотивовані клопотання про неналежність доказів (у зв'язку з воєнним станом та закриттям доступу до реєстру судових рішень, у яких міститься необхідна захиснику інформація, з посиланням не тільки на закон, а й на правові позиції Верховного Суду).
Також суддя проявив упередженість, встановивши обмеження захиснику в часі на ознайомлення з матеріалами справи.
Зазначені обставини були підставою для відводу судді ОСОБА_14 , а тому вважає ухвали суддів з цього питання незаконними.
Разом з тим, захисник наполягає на невідповідності обвинувального акта вимогам ст.291 КПК України, а саме на неконкретності обвинувачення, що порушує право обвинуваченого на захист. Так, в обвинувальному акті зазначено про обставини, при яких вчинено кримінальне правопорушення: «маючи об'єктивну можливість завчасно виявити перешкоду для руху у вигляді ОСОБА_13 та його велосипеда, допустив наїзд на останнього». Таким чином, суд у вироку фактично визнав, що ОСОБА_8 наїхав на велосипед, а не на ОСОБА_13 , що виключає кримінальну відповідальність за ч.2 ст.286 КК України.
Крім того, обвинувачення за ч.1 ст.135 КК України викладено не у відповідності до редакції зазначеної статті, яка діяла станом на 24 липня 2018 року. Водночас, для притягнення особи до відповідальності за ч.1 ст.135 КК України, вона має бути визнана судом винуватою за ч.2 ст.286 КК України із встановленням обставин, що саме обвинувачений поставив потерпілого у небезпечний для життя стан.
Крім того, суд безпідставно не задовольнив клопотання захисника про визнання недопустимими доказів, отриманих внаслідок незаконних процесуальних рішень у кримінальному провадженні:
- постанова заступника прокурора Івано-Франківської області ОСОБА_19 від 24 жовтня 2018 року, якою кримінальне провадження було передане від СВ Рогатинського ВП до СУ ГУНП в Івано-Франківській області. Через порушення правил підслідності, за принципом «плодів отруєного дерева» слід визнати недопустимими всі докази отримані після 24 жовтня 2018 року і до складення обвинувального акту;
- постанова начальника СУ ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_20 від 09 жовтня 2018 року, якою, у той час, коли провадження ще перебувало у СВ Рогатинського ВП створено слідчу групу, до складу якої включено слідчих СУ ГУНП та визначено старшим групи слідчого СУ ГУНП ОСОБА_21 . Таким чином, всі доказі зібрані цим слідчим за період з 26 липня по 09 жовтня 2018 року є недопустимими за принципом «плодів отруєного дерева».
- протокол огляду місця події від 24-25 липня 2018 року, в якому зафіксовано огляд та вилучення речей ОСОБА_13 у приміщенні Рогатинської районної лікарні та висновки експертиз, у яких експерти взяли за основу оглянуті ними речі, оскільки такий огляд проводився до внесення відомостей у ЄРДР.
Крім того, невірна оцінка дана доказам сторони обвинувачення, які не доводять винуватості ОСОБА_8 :
- у своїх показаннях свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 зазначають, що почули сильний звук, подібний до удару металу об метал, і тим самим достовірно підтвердили, що ці звуки свідчили про удар автомобілем при наїзді на велосипед. Свідок ОСОБА_23 бачила, що потерпілий лежав на краю дороги, ближче до тротуару, але конкретного місця не могла згадати. Всі свідки підтвердили, що на дорозі лежав велосипед, а від велосипеда до тіла була відстань в кілька метрів. Жоден свідок не підтвердив, що бачив як обвинувачений наїхав на потерпілого, який лежав на проїзній частині дороги. Тому відсутні підстави вважати, що показаннями свідків підтверджується факт наїзду на тіло Дороша саме Окрепким;
- обставини, зазначені в протоколі огляду місця події від 24-25 липня 2018 року, достовірно підтверджують, що автомобіль наїхав на велосипед і протягнув його по ходу свого руху по довжині зазначеній у протоколі, і дефекти, що мали місце на велосипеді та на автомобілі підтверджують аналогічне. Даних щодо місця розташування тіла ОСОБА_13 в протоколі не вказано. Якщо би автомобіль, яким керував обвинувачений, наїхав на тіло і мало місце його волочіння по дорозі, то на асфальтному покритті дороги мали б залишитись сліди крові. За свідченнями свідків тільки тіло потерпілого було в крові. По протоколу зазначено, що виявлено пляму речовини бурого кольору, подібну на кров, проте не було вилучено зразків цієї речовини та не досліджено;
- висновок експерта від 19 вересня 2018 року №4.2-528/18 не відповідає вихідним даним та обставинам провадження на сьогоднішній день, так як такі в послідуючому були змінені і на даний час є іншими ніж тоді, коли призначалась ця експертиза. Так, експерту задавались питання виходячи з того, що мав місце наїзд на велосипедиста (особу, що керує велосипедом), а не особу, яка лежить на дорозі та його велосипед. За клопотанням сторони захисту для допиту в суді та уточнення висновку викликався експерт Товпига, але він не прибув в суд, оскільки звільнився з експертної установи, і відповідно не був допитаний;
- протокол слідчого експерименту від 02 листопада 2018 року проведеного за участю ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_25 , на думку захисника не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки в його основу покладено дані з висновку експерта від 19 вересня 2018 року №4.2-528/18. При цьому в протоколі слідчого експерименту зафіксовано показання ОСОБА_8 про те, що спочатку лежав велосипед, а вже за ним чоловік, проте слідчим не уточнено на якій відстані за велосипедом він побачив лежачу людину, що мало б суттєве значення, в тому числі і для отримання вихідних даних;
- висновок від 12 листопада 2018 року №4.2-792/18 не може вважатися правильним і, відповідно, не може бути взятий за основу винуватості ОСОБА_8 , оскільки ґрунтується на недостовірних даних, зафіксованих у протоколі слідчого експерименту, на показаннях ОСОБА_8 про те, що наїзд на пішохода з велосипедом відбувся в кінці гальмування, яких останній не надавав, а також даних з висновку експерта від 10 жовтня 2018 року щодо швидкостей руху автомобіля, які теж не відповідають дійсності.
На думку сторони захисту всі інші висновки експертиз не можуть мати суттєвого значення по суті справи.
Таким чином, жоден з доказів сторони обвинувачення не підтверджує того факту, що наїзд на тіло потерпілого ОСОБА_26 вчинив саме обвинувачений Окрепкий.
Прокурор просив оскаржуваний вирок скасувати, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.135 КК України - 1 рік позбавлення волі, за ч.2 ст.286 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вважає, що при призначенні покарання судом першої інстанції в достатній мірі не було враховано наслідки вчинення кримінального правопорушення, а саме: загибель потерпілого ОСОБА_13 ; поведінка обвинуваченого після вчинення ДТП, який залишив місце події, внаслідок чого потерпілий залишився в небезпеці.
На апеляційну скаргу захисника представник потерпілої подав заперечення. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника, оскільки вважає вирок суду таким, що відповідає фактичним обставинам справи.
Судове засідання апеляційного відбувалося без участі захисника ОСОБА_12 , який знав про час та місце апеляційного розгляду, проте не з'явився до суду за станом здоров'я. З цих підстав, апеляційний суд неодноразово відкладав розгляд справи протягом року. Враховуючи вимоги діючого законодавства про розумність термінів розгляду справ судом апеляційної інстанції, за клопотанням обвинуваченого йому був призначений захисник з центру вторинної правової допомоги.
Обвинувачений та захисник ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції підтримали всі апеляційні доводи захисника ОСОБА_12 та наполягали на задоволенні апеляційної скарги. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника та підтримали апеляційну скаргу прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_8 та інші учасники апеляційного розгляду не заперечували проти звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ст.135 ч.1 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення та промови сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
У відповідності до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Таких вимог закону суд першої інстанції дотримався. Суд повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку, навів аналіз доказів та виклав мотиви прийнятого рішення.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого за ч.1 ст.286, ч.1 ст.135 КК України ґрунтується на належно досліджених й правильно оцінених доказах поза розумним сумнівом. Зокрема, вина ОСОБА_8 доводиться його ж показаннями в суді, що він керував автомобілем ВАЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався вулицею Крип'якевича в м. Рогатині. В його автомобілі був пасажир ОСОБА_27 . Побачивши перешкоду, не зрозумів, що саме на проїзній частині. Почав гальмувати, проте наїхав на неї. Був сильний звук при наїзді на перешкоду. Коли зупинився побачив, що це велосипед. Неподалік в 3-4 метрах від велосипеда побачив тіло людини, як пізніше з'ясувалося, це був ОСОБА_13 . Де саме знаходилося тіло згадати не може, бо був у стані шоку. Зрозумів, що не наїхав на тіло потерпілого, бо воно було на певній відстані. Від'їхав трохи назад від велосипеда, а потім поїхав з місця ДТП.
Факт наїзду обвинуваченим на потерпілого знайшов своє підтвердження в результаті аналізу сукупності доказів досліджених судом першої інстанції.
Факт того, що в момент ДТП за кермом автомобіля ВАЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 перебував ОСОБА_8 , окрім показань обвинуваченого підтверджується показаннями власника транспортного засобу ОСОБА_28 та показаннями очевидця ОСОБА_27 , який був пасажиром автомобіля. Крім того, протоколом ОМП, в ході якого з місця ДТП вилучено реєстраційний номер автомобіля.
При цьому свідок ОСОБА_27 пояснив, що при наїзді на перешкоду, він почув наїзд, а потім удар. Коли зупинилися зі свого місця бачив лише велосипед. ОСОБА_8 сказав що на щось наїхали та продовжив рух. Він казав Окрепкому, що треба повернутись, проте той відмовився. Тоді він вийшов з автомобіля та сам повернувся на місце ДТП. Потерпілий продовжував лежати на дорозі та важко дихав. На місці ДТП вже було кілька людей.
Свідок ОСОБА_29 дав суду показання, що коли підвозив сина обвинуваченого - ОСОБА_30 , до лікарні, той йому повідомив, що його батько збив людину.
Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які живуть поруч з місцем ДТП, дали суду показання, що почули звук ДТП та подивившись в той бік, побачили як автомобіль рухався назад, а потім поїхав в центр міста. Одразу прийшли на місце ДТП. На дорозі лежав чоловік, який важко дихав та нічого не говорив. Біля чоловіка на відстані 4 метрів лежав велосипед. На дорозі лежав номерний знак автомобіля.
Під час огляду місця події 24.07.2018 р. вилучено номерний знак автомобіля, уламки номерної рамки, велосипед, коробки підфарників, автомобіль ВАЗ на якому приїхав ОСОБА_8 .
Характер пошкоджень на велосипеді, автомобілі, а також тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_13 підтверджують факт наїзду автомобілем, коли велосипед лежав, а тіло потерпілого перебувало в горизонтальному стані. Зазначені обставини були предметом дослідження експертів, які досліджували характер та локалізацію тілесних ушкоджень потерпілого, пошкодження на його одязі та взутті, пошкодження на автомобілі ВАЗ 21154 та дали висновки №292 від 19.10.2018р. та №134 від 12.10.2018р., які суд детально дослідив та описав у вироку.
Також на обґрунтування обставин кримінальних правопорушень, суд першої інстанції навів інші висновки експертів, протоколи слідчих дій та докази, які у своїй сукупності доводять обставини визнані судом доведеними.
Що стосується апеляційних доводів сторони захисту про недопустимість доказів взятих судом до уваги, вони не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч.1 ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Порядок проведення огляду, передбачений ст.237 КПК України.
Огляд місця події в даному кримінальному провадженні проведено у відповідності до вимог ст.237 КПК України і відомості, що в ньому містяться відображають матеріальну обстановку на місці події, місця розташування об'єктів, що мають відношення до події ДТП, їх прив'язку до елементів автодороги, а тому викладені в ньому фактичні дані, обґрунтовано визнані судом допустимими доказами.
Доводи сторони захисту, щодо сумнівів у підписах понятих не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки зазначені особи не є обов'язковими учасниками цих слідчих дій і їх наявність чи відсутність не вказують на незаконність всього джерела доказів. Окрім іншого, поняті ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підтвердили в суді факт своєї участі в огляді місця події. Повідомлені ними обставини на місці ДТП узгоджуються з іншими доказами, а тому сумнівів у їх залученні як понятих не викликає сумнівів.
Правильно оцінив суд першої інстанції і фактичні дані, що містяться в протоколі огляду транспортного засобу від 21.09.2018р. проведений слідчим ОСОБА_21 . При цьому, суд детально виклав свої мотиви у вироку. Фактичні дані зафіксовані в протоколі цієї слідчої дії не викривають ОСОБА_8 в тих обставинах, які він не визнавав під час судового розгляду.
На правильність висновків суду першої інстанції вказують і висновки Великої Палати Верховного Суду, який у своїй постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22) вказує, що в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв'язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Тобто, імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення фундаментальних прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією та/або Конституцією України.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Крім того, процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.
При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить доказ.
Розглядаючи кримінальне провадження, суд першої інстанції врахував допущені слідчим порушення закону, які мали місце під час збирання доказів, та дійшов правильних висновків, що такі порушення не вплинули на достовірність отриманих відомостей.
З такою оцінкою доказів погоджується і апеляційний суд, оскільки встановлені судом порушення не вплинули на конвенційні або конституційні права сторін кримінального провадження та не обмежили в можливостях їх ефективного використання.
Правильної оцінки надано судом і доказам, отриманим під час проведення досудового слідства слідчими СУ ГУНП Івано-Франківської області, оскільки проведення досудового розслідування кримінального провадження постановою заступником прокурора області від 24 жовтня 2018 року на достатніх правових підставах було доручено зазначеному слідчому підрозділу (т.3 а.с.191-192). Таке доручення було обумовлене необхідністю ефективного розслідування, встановленими у кримінальному провадженні обставинами, необхідністю проведення великого обсягу складних слідчих дій. Зазначене відповідає вимогам ст.36 КПК України та Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами НП України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідування затвердженої Наказом МВС України №575 від 07.07.2017 р. зареєстрованої МЮ України 31.07.2017 р.
Не заслуговують на увагу й доводи про недопустимість протоколу огляду місця події від 24 липня 2018 року, в якому зафіксовано огляд та вилучення речей ОСОБА_13 . Цей протокол суд першої інстанції визнав недопустимим та зафіксовані в ньому фактичні дані не використовував на обґрунтування винуватості ОСОБА_8
Безпідставними є й доводи захисника про проведення досудового розслідування слідчими без належних повноважень. В матеріалах кримінального провадження містяться: постанова про визначення слідчої групи від 25 липня 2018 року заступника начальника відділення - начальника слідчого відділення Рогатинського ВП Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області (т.3 а.с.130); постанова про визначення слідчої групи для здійснення досудового розслідування від 09 жовтня 2018 року заступника начальника ГУНП в Івано-Франківській області (т.3 а.с.209-210).
Не ґрунтуються на вимогах діючого кримінального-процесуального законодавства і доводи захисника, що докази взяті судом першої інстанції до уваги не доводять факт наїзду ОСОБА_8 на потерпілого.
Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України, Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Таким чином, суд обґрунтовано дійшов висновку про вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень за обставин викладених у вироку виходячи із сукупності доказів.
Що стосується доводів про відсутність медичних документів потерпілого та непроведення за клопотанням сторони захисту СМЕ, вони не спростовують висновків суду в частині обвинувачення за ч.1 ст.135 КК України. Факт залишення ОСОБА_8 потерпілого в небезпеці доведений сукупністю викладених доказів. Встановлення причини смерті потерпілого мала б вирішальне значення лише для кваліфікації дій обвинуваченого за ч.3 цієї статті.
Необґрунтованими є і доводи захисника, що причина смерті потерпілого не встановлена, оскільки не всі медичні документи були надані експерту. Такі твердження спростовуються висновком експерта СМЕ №292 від 19.10.2018р., відповідно до якого смерть ОСОБА_13 настала від ЗЧМТ з крововиливами в м'які тканини голови, під оболонки та в речовину головного мозку, перелому кісток склепіння черепа, яка ускладнилась набряком та стисненням головного мозку.
Дав суд першої інстанції належну правову оцінку і обвинуваченню, при цьому прийшовши до правильних висновків, що воно є конкретним та зрозумілим.
Також не заслуговують на увагу апеляційного суду і доводи про розгляд кримінального провадження упередженим суддею, а заявлені йому відводи безпідставно не були задоволені.
Заяви захисника про відвід судді ОСОБА_31 були розглянуті в порядку передбаченому ст.81 КПК України та обґрунтовано не були задоволені, оскільки наведені захисником доводи не вказували на наявність підстав передбачених ст.ст.75, 76 КПК України. Порушення наведені захисником в заявах не знайшли підтвердження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.
Зазначаючи в апеляційній скарзі про порушення головуючим суддею порядку розгляду кримінального провадження, обмеження у часі ознайомлення зі справою, неврахування підстав клопотань про відкладення судового розгляду, захисник не навів, яким чином це перешкодило стороні захисту реалізувати свої права або іншим чином негативно вплинуло на всебічність та повноту судового розгляду.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, захист обвинуваченого адвокатом ОСОБА_12 здійснювався з 07 жовтня 2020 року. Розгляд кримінального провадження тривав понад два роки. За цей час на вимогу захисника справа неодноразово відкладалася. Всі клопотання, які реально впливали на повноту та всебічність судового розгляду та перевірку доказів були розглянуті та задоволені. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає порушення судом першої інстанції права обвинуваченого на захист.
Не вбачає апеляційний суд і підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора. Його доводи про необхідність збільшити покарання обвинуваченому ОСОБА_8 через тяжкі наслідки у виді смерті потерпілого ОСОБА_13 не ґрунтуються на вимогах Закону про кримінальну відповідальність.
Так, сама диспозиція ч.2 ст.286 КК України передбачає відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.
За таких обставин, смерть потерпілого не може бути врахована як окрема обтяжуюча обставина для призначення більш суворого покарання.
Щодо залишення ОСОБА_8 потерпілого після ДТП, ці його дії були додатково кваліфіковані за ч.1 ст.135 КК України, а тому також не можуть враховуватись для призначення більш суворого покарання за ч.2 ст.286 КК України.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог Закону про кримінальну відповідальність та призначив покарання достатнє та необхідне задля досягнення мети передбаченої ст.50 КК України.
Разом з тим, на момент апеляційного розгляду обвинувальний вирок не набрав законної сили. З моменту вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.135 ч.1 КК України закінчилися строки давності передбачені п.2 ч.1 ст.49 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_8 апеляційним судом роз'яснено, що він може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, проте зазначені підстави не є реабілітуючими.
Обвинувачений та інші учасники апеляційного розгляду не заперечували проти звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ст.135 ч.1 КК України на підставі ст.49 КК України.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що вирок в частинні засудження ОСОБА_8 за ч.1 ст.135 КК України підлягає скасуванню із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України. Провадження у кримінальному провадженні за ч.1 ст.135 КК України підлягає закриттю на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
В решті вирок підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги захисника та прокурора задовольнити частково.
Вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2023 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 в частинні засудження за ч.1 ст.135 КК України - скасувати.
Звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Вважати ОСОБА_8 засудженим вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2023 року за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Врешті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5