Рішення від 23.05.2024 по справі 927/395/24

Іменем України

РІШЕННЯ

23 травня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/395/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участі секретаря судового засідання Дубровської В.В., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 0291011426,

в інтересах держави в особі:

Чернігівської обласної державної адміністрації,

вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00022674,

до відповідача: Тупичівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області,

вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський район, 15150, код ЄДРПОУ 04415235,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Представники сторін:

позивача: Дрозд Н.С.,

прокурора: Драшпуль Н. О.,

відповідача: не прибув,

третьої особи: не прибув.

Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до відповідача - Тупичівської сільської ради, про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 4,2953 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 шляхом:

- зобов'язання Тупичівської сільської ради повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Тупичівською сільською радою на земельні ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631695274214);

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га.

Ухвалою суду від 25.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, встановлено учасниками процесу строки: відповідачу строк - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов, прокурору та позивачу - до п'яти днів з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; третій особі - для подання пояснень, відповідачу - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив - для подання заперечень.

29.04.2024 від ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області надійшли пояснення щодо позову, сформовані через систему «Електронний суд», у яких третя особа зазначає про те, що цільове призначення спірної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується документами. Цільове призначення землі історико-культурного призначення - документами не підтверджується, у комунальну власність передавалась земельна ділянка, а не пам'ятки. Згідно технічної документації з інвентаризації не формувалась земельна ділянка історико - культурного призначення, а визначено обмеження у використанні «охоронна зона навколо пам'ятки археології» для земельної ділянки сільськогосподарського призначення, спір у справі відносно земельної ділянки, і в даному випадку це земельні правовідносини, а отже спеціальним нормативним актом у даних правовідносинах є Земельний кодекс України, а не Закон України «Про охорону культурної спадщини», відсутні будь-які докази, документи про визначення меж в натурі на земельну ділянку історико-культурного призначення під пам'яткою археології, Закон України «Про охорону культурної спадщини» визначає різний правовий режим для земельних ділянок під пам'яткою археології і для ділянок - охоронної зони навколо пам'ятки археології, встановлює для них зовсім різне нормативне регулювання і ніяким чином не забороняє перебувати охоронній зоні у комунальній власності (а згідно інвентаризації цілком вся спірна земельна ділянка - це охоронна зона), згідно ст, ст. 1, 14-1, 17, 32 Закону, зона охорони пам'ятки, у розумінні статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» - це встановлені навколо території пам'ятки зони охорони археологічного культурного шару. Тобто, зона охорони не має культурного шару. Відповідно, зона охорони, не є об'єктом культурної спадщини, адже до нашого часу не донесла цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і не зберегла (не мала) своєї автентичності. Документи, які визначають межі пам'ятки крім охоронної зони в матеріалах справи відсутні, стаття 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо дозволяє проведення земляних робіт на території пам'ятки у вигляді городництва, неглибокої оранки. Позов обґрунтований тим, що перебування у комунальній власності ніби то загрожує пам'ятці археології, але ні по території пам'ятки, ні по охоронній зоні немає жодного документу, який би фіксував факти будь-якого можливого негативного впливу на земельні ділянки та пам'ятки з зазначенням дат, факторів, чинників, винних осіб тощо, наводяться тільки припущення. Матеріали землекористування до проектів роздержавлення земель КСП (на які є посилання у матеріалах справи) це в жодному сенсі не документ, який встановлює/ змінює/припиняє правовий режим земель історико - культурного призначення, а тому будь-які відомості в ньому про землі історико-культурного призначення мають не офіційний, а рекомендаційний характер, рішення суду не змінює цільове призначення земельної ділянки, вона як була так і залишиться сільськогосподарського призначення. Після можливого скасування права комунальної власності на спірну земельну ділянку рішення суду не є підставою для реєстрації права державної власності на дану земельну ділянку сільськогосподарського призначення за Обласною військовою адміністрацією, частина 3 статті 54-1, на яку посилається позивач, і користуючись якою вказує на необхідність застосування саме норм Закону України «Про охорону культурної спадщини» до даних земельних правовідносин, набрала чинності 26.05.2022, тобто набагато пізніше виникнення спірних правовідносин, стаття 54 Земельного кодексу України альтернативно дозволяє землям історико-культурного призначення перебувати у державній, комунальній та приватній власності (в т.ч. на момент виникнення спірних правовідносин).

03.05.2024 від Чернігівської обласної державної адміністрації надійшли додаткові пояснення у справі, сформовані через систему «Електронний суд», у яких позивач вважає твердження третьої особи такими, що суперечить нормам законодавства. Неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній пам'ятки, що і визначено статтями 53, 54 Земельного кодексу України та статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам'ятки археологи місцевого значення - поселення «Глощенкове поле». Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 належить до земель історико-культурного призначення, оскільки на ній розміщена пам'ятка археологи місцевого значення - поселення «Глощенкове поле». Вказана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщені пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності. Законодавство України безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких розташовані та не вилучені у передбаченому законом порядку пам'ятки археології, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу. Державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а тому неможливо скасувати як наказ Управління, так і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована пам'ятка археології, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.

22.05.2024 від Чернігівської окружної прокуратури надійшли заперечення на пояснення третьої особи, сформовані через систему «Електронний суд», у яких прокурор зазначив про те, що докази наведені в позовній заяві в сукупності беззаперечно підтверджують факт розміщення на спірній земельній ділянці площею 4,2953 га об'єкта культурної спадщини - пам'ятки археології. Визначальною підставою для віднесення земель до категорії історико-культурного призначення законодавцем вказано факт розташування на них пам'яток культурної спадщини. Відсутність затвердженої науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам'ятки археології місцевого значення та її зон охорони, а також невнесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного призначення і на ній не розташована пам'ятка археології. Земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. Наводить практику у подібних спорах ВС, у постанові У справі № 9271206/21 від 12.03.2024 зазначив про те, що відповідно до частини першої статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

30.04.2024 на адресу суду від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог № 02-18/517 від 29.04.2024, у якій Тупичівська сільська рада визнає позовні вимоги у справі №927/395/24 за позовом Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Тупичівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Зазначена заява підписана сільською головою ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

В підготовче засідання 23.05.2024 прибули представник позивача та прокурор, відповідач представника не направив.

Відповідно до ч.3 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

У підготовчому засіданні 23.05.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 19.02.1985 № 75 (п.1 рішення, п. 41 додатку №2) взято під державну охорону пам'ятку археології поселення «Глощенкове поле» (с. Бурівка, Бурівська сільська рада) разом із іншими об'єктами культурної спадщини - пам'ятками історії та культури, археології, архітектури місцевого значення, виявлені на території області.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Бурівська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Тупичівської сільської ради, яка є правонаступником прав та обов'язків Бурівської сільської ради.

На пам'ятник історії та культури СРСР - поселення «Глощенкове поле» ІІ тис. до н.е., Чернігівська область, Городнянський район, Бурівська сільська рада, с. Бурівка, за 2 км на південний захід від села, в ур. Глощенкове Поле, складено облікову картку та паспорт.

Відповідно до облікової картки та паспорта пам'ятки археології місцевого значення Пам'ятка археології паспортизована у 1984 році (охоронний № 2205-Чр).

Згідно з паспортом пам'ятки поселення «Глощенкове поле» датовано II тис. до н.е., розташоване в урочищі Глощинкове Поле, за 2 км на південний захід від села Бурівка Чернігівського (колишнього Городнянського) району Чернігівської області. Поселення існувало в епоху бронзи, відкрите у 1984 році Чернігівською археологічною експедицією (звіт ОСОБА_2 знаходиться в архіві та АН УРСР, колекція знахідок - у фондах Чернігівського історичного музею). Поселення займає край дюни в заплаві річки Замглай, із заходу та півночі проходять меліоративні канали, з півдня - лісонасадження. Висота над заплавом до 1 м, площа 250x110 м. Підйомний матеріал складають уламки кераміки епохи бронзи, глиняне пряслице.

До паспорту пам'ятки складено схематичний план поселення «Глощенкове поле» з відображенням топонімів, відповідно до яких здійснено прив'язку місця розташування поселення «Глощенкове поле», а також облікову карту пам'ятки археології, у якій продубльовано інформацію про місце розташування, час виявлення поселення. Також зазначено, що поселення доповнює археологічну карту межиріччя Дніпра та Десни, містить додатковий матеріал для вивчення цього регіону в період бронзи.

При погодженні проекту роздержавлення земель КСП «Білорусія» територія вищевказаної пам'ятки культурної спадщини позначена на карті землекористування. Відповідний об'єкт нанесено на карту землекористування, сформовану у складі графічної частини Плану роздержавлення КСП «Білорусія». Відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної пам'ятки заштрихована зеленим кольором. Під номером 8 на даній земельній ділянці знаходиться пам'ятка археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле» (с. Бурівка), охоронний № 2205-Чр.

Згідно з довідкою Департаменту №118-П від 14.05.2018 до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, на земельній ділянці №3, яка знаходиться на території Тупичівської сільської ОТГ (кадастровий номер 7421480800:03:000:4623), площею 4,2953 га, розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е., охоронний № 2205-Чр, взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 № 75.

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №45 від 15.03.2018 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (в межах населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ, Городнянського району Чернігівської області.

У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель зазначено про те, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2018 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме: щодо земельної ділянки 3 (Бурівська сільська рада) площею 4,2953 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.

Аналогічні відомості зазначені у Пропозиціях щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі, а саме - «Ділянка № 3 (Бурівська сільська рада) - Охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини, код 01.02 (площа 4,2953 га)».

Обмеження у використанні земельної ділянки №34 з кадастровим номером 7420886000:02:000:2192 площею 2,0272 га (охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини, охоронна зона навколо об'єкта історико-культурного призначення) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

В акті перенесення в натурі (на місцевість) меж охоронних зон від 26.04.2018 встановлено, що при складанні технічної документації щодо інвентаризації земельної ділянки встановлено, що через земельні ділянки, які розташовані на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району, Чернігівської області, які підлягають інвентаризації для передачі у комунальну власність Тупичівській сільській ОТГ проходять межі охоронних зон навколо об'єкта культурної спадщини та перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області від 26.04.2018, до якого внесена земельна ділянка №3 (Бурівська сільська рада) площею 4,2953 га 01.02 охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.

Вказані відомості підтверджуються також листом Чернігівського музею №392 від 06.12.1993.

Відділом у Городнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 04.05.2018 про погодження вказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Городнянського району Чернігівської області.

Пунктом 7 вказаного висновку передбачено необхідність проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Висновком державної експертизи землевпорядної документації від 04.05.2018 №948-18, визначено підсумкову оцінку результатів державної експертизи, а саме: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання.

У пп.3 п. 10 вказаного висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано необхідність нанесення на графічні матеріали технічної документації меж охоронних зон об'єктів культурної спадщини та долучення погодження технічної документації згідно вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29.05.2018 №25-3822/14-18-сг, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, розташовані на території Тупичівської сільської ради Городнянського району Чернігівської області.

Згідно з витягом Державного земельного кадастру у розділі «Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки» зазначено вид обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 - зона охорони пам'ятки культурної спадщини.

За доводами прокурора, внаслідок зіставленням відомостей щодо земельної ділянки №3, площею 4,2953 га (охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини) з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, та схематичного відображення місця розташування поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е., нанесеного на карту землекористування - зведену експлікацію земельних угідь сільськогосподарського підприємства «Білорусія», за характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка площею 4,2953 га, якій після її формування присвоєно кадастровий номер 7421480800:03:000:4623, накладається на земельну ділянку, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е. Межі земельної ділянки у вказаних джерелах інформації мають тотожну конфігурацію.

Згідно з довідкою до вказаної технічної документації із землеустрою від 14.05.2018 №118-П, виданої Департаментом культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, частина ділянок, які підлягають інвентаризації для передачі у комунальну власність Тупичівської сільської ОТГ, розташована на землях історико-культурного призначення, у тому числі, як зазначалось, на земельній ділянці, яка знаходиться на території Бурівської сільської ради (ділянка №3 площею 4,2953 га), розташоване поселення «Глощенкове поле» №2205-Чр та попереджено ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини: пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну чи комунальну власність.

Відповідні висновки також підтверджені технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель, згідно з якою встановлено обмеження у використанні ділянки на площу 4,2953 га 01.02 «Охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини» та довідкою Департаменту культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації №118-П від 14.05.2018, виданої у порядку погодження землевпорядної документації згідно вимог ст. ст. 186, 186-1 Земельного кодексу України, відповідно до якої, на земельній ділянці №3, яка знаходиться на території Бурівської сільської ради, площею 4,2953 га, розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле», охоронний № 2205-Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 19.02.1985 № 75.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-4092/14-18-сг від 05.06.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Тупичівській сільській раді Городнянського району Чернігівської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1894,4850 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Тупичівської сільської об'єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.

На підставі акту приймання-передачі від 05.06.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу №25-4092/14-18-сг від 05.06.2018 передало із державної власності, а Тупичівська сільська рада прийняла у комунальну власність громади земельні ділянки, в тому числі (№26 додатку до акту) земельну ділянку площею 4,2953 га, кадастровий номер 7421480800:03:000:4623, з обмеженням охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини площею 4,2953 га.

Рішенням від 21.12.2018 Тупичівська сільська рада прийняла в комунальну власність земельні ділянки, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623, площею 4,2953 га.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №370375901 державним реєстратором Городнянської районної державної адміністрації ОСОБА_3 прийнято рішення індексний номер №42743613 від 29.08.2018 про державну реєстрацію за Тупичівською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 4,2953 га кадастровий номер 7421480800:03:000:4623 про що вчинено запис про право власності від 27.08.2018 №27677707, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631695274214.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га може перебувати виключно в державній власності, оскільки в межах цієї земельної ділянки знаходяться пам'ятки археології. Прокурором вказано про те, що права власника порушуються передачею спірної земельної ділянки до комунальної власності Тупичівській сільській раді, реєстрацією права комунальної власності за територіальною громадою в особі Тупичівської сільської ради, записом у Державному земельному кадастрі щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки. Інформація, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в Державному земельному кадастрі спотворює дійсні обставини, оскільки визначає форму власності спірної ділянки - комунальна (яка за законом є державною), власника спірної земельної ділянки - Тупичівську сільську раду, (хоча дійсним власником є держава), цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (хоча насправді ділянка належить до земель історико-культурного призначення). Наведене безумовно порушує право власності держави на земельну ділянку, оскільки позбавляє її можливості здійснювати належний контроль за використанням особливо цінної землі за її цільовим призначенням, своєчасно вживати заходів з охорони пам'яток археології. Передача земельної ділянки до комунальної власності є неможливою, право володіння до відповідача не перейшло, запис про реєстрацію спірного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації державою речових прав на земельну ділянку, а скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав Тупичівської сільської ради. Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі. Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.

Враховуючи вищезазначене прокурор в особі позивача звернувся до суду з даним позовом. Обраний спосіб захисту, на думку прокурора, забезпечить ефективне поновлення порушених прав держави з огляду на протиправне вибуття з власності держави спірної земельної ділянки.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі з таких підстав.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному оформленні права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташовані пам'ятки археології місцевого значення, та є власністю держави.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Указом Президента України "Про утворення військових адміністрацій" № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна військова (державна) адміністрація.

Листом від 27.02.2024 окружна прокуратура повідомила Чернігівську обласну державну (військову) адміністрацію про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології поселення «Глощенкове поле». У вказаному листі прокуратура, з урахуванням повноважень Чернігівської ОВА як законного власника спірної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення площею 4,2953 га кадастровий номер 7421480800:03:000:4623.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Листом від 08.03.2024 Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що не наділена повноваженнями щодо здійснення державного контрою за використанням та охороною земель, а також перевірки правомірності дій Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а тому не вживала та не планує вживати заходи, вказані у листі прокуратури.

За доводами прокурора, Чернігівська обласна військова адміністрація як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у спірних правовідносинах, відмовилась захищати такі інтереси. Не вжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом, яким являється Чернігівська обласна військова адміністрація щодо усунення порушень вимог законодавства свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОВА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор листом №55-77-3666вих-24 від 19.04.2024 повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОВА про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської військової (обласної) державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті спору суд зазначає наступне.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На підставі проведеної інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, загальною площею 710,800га, що розташовані в межах Тупичівської сільської ОТГ, Городнянського району, Чернігівської області, була розроблена технічна документація, яка включає в себе, зокрема, визначення площі, меж та обмежень у використання земельної ділянки №3 (площа 4,2953 га).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району, Чернігівської області, загальною площею 710,8100 га, земельна ділянка №3 на території Бурівської сільської ради, площею 4,2953 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, встановлено вид обмеження - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.

29.08.2018 державним реєстратором Городнянської районної державної адміністрації ОСОБА_3 прийнято рішення індексний номер №42743613 про державну реєстрацію за Тупичівською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 4,2953 га кадастровий номер 7421480800:03:000:4623, про що вчинено запис про право власності від 27.08.2018 №27677707, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1631695274214.

Згідно з даними, які містяться у Державному земельному кадастрі, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 - 16.00, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - землі запасу, форма власності - комунальна.

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до пункту “г” ч. 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом “г” частини першою статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини”.

Преамбулою Закону України “Про охорону культурної спадщини” закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України “Про охорону культурної спадщини” визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.

За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини” території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об'єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини” об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Пунктом 3 розділу Х “Прикінцеві положення” Закону України “Про охорону культурної спадщини” встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури”, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури”, який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури” до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам'ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Стаття 8 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури” передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури” з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75 взято під держану охорону пам'ятку археології поселення «Глощенкове поле» (с.Бурівка, Бурівська сільська рада) разом з іншими об'єктами культурної спадщини - пам'ятками історії та культури, археології, архітектури місцевого значення, виявлені на території області.

У додатку до згаданого рішення, під №41 значиться пам'ятка археології: ур. «Глощенкове поле», поселення, 2 тис. до н.е., с.Бурівка, Бурівська сільська рада.

На зазначений вище пам'ятник історії та культури СРСР складено облікову картку та паспорт.

На підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 №75 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам'ятників історії та культури, археології, архітектури» взято під державну охорону пам'ятку археології місцевого значення: значиться пам'ятка археології: ур. «Глощенкове поле», поселення, 2 тис. до н.е., с.Бурівка, Бурівська сільська рада, за 2 км на південний захід від села, в урочищі Глощенкове Поле, взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури та проведено її паспортизацію як пам'ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х “Прикінцеві положення” Закону України “Про охорону культурної спадщини”, вказана пам'ятка археології була і є пам'яткою культурної спадщини відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини” без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а земельна ділянка, на якій розміщена ця пам'ятка, належить до земель історико-культурного призначення.

При погодженні проекту роздержавлення земель КСП «Білорусія» територія вищевказаної пам'ятки культурної спадщини позначена на карті землекористування. Відповідний об'єкт нанесено на карту землекористування, сформовану у складі графічної частини Плану роздержавлення КСП «Білорусія». Відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної пам'ятки заштрихована зеленим кольором. Під номером 8 на даній земельній ділянці знаходиться пам'ятка археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле» (с. Бурівка), охоронний № 2205-Чр.

На викопіюваннях з проекту роздержавлення земель сільськогосподарського підприємства «Білорусія» відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної пам'ятки заштрихована. На земельній ділянці з кадастровим номером 74214808800:03:000:4623 розташована археологічна пам'ятка місцевого значення поселення «Глощенкове поле», охоронний номер 2205-Чр.

Опис місця розташування поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е., охоронний № 2205-Чр, яке зазначено в паспорті, обліковій кратці, а також схематичне зображення земельної ділянки, нанесене на карту землекористування - зведену експлікацію земельних угідь сільськогосподарського підприємства «Білорусія», у вигляді синіх косих ліній на зеленому фоні під номером 8, свідчить про те, що дана територія є земельною ділянкою історико - культурного призначення, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е. Так, у кожному із вказаних джерел інформації окреслену територію позначено як територію пам'ятки археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е. Ділянка розташована за 2 км на південний захід від села. Поселення займає край дюни в заплаві річки Замглай, із заходу та півночі проходять меліоративні канали, з півдня - лісонасадження.

Зіставленням відомостей щодо земельної ділянки №3, площею 4,2953 га (охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини) з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, та схематичного відображення місця розташування поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е., нанесеного на карту землекористування - зведену експлікацію земельних угідь сільськогосподарського підприємства «Білорусія», за характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка площею 4,2953 га, якій після її формування присвоєно кадастровий номер 7421480800:03:000:4623, накладається на земельну ділянку, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле» II тис. до н.е., що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини” означає про приналежність цієї земельної ділянки за основним цільовим призначенням до земель історико-культурного призначення державної власності.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка кадастровий номер 7421480800:03:000:4623, площею 4,2953 га протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходяться пам'ятки археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (у редакції, на час прийняття наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області від 29.05.2018 №25-3822/14-18-сг “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок», з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам'ятки археології місцевого значення та її зон охорони не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належать до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам'ятка археології.

Відповідач знав про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га знаходиться охоронна зона саме навколо об'єкта культурної спадщини - пам'ятки археології, оскільки відповідні обмеження у користуванні вказаною земельною ділянкою містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

Крім того, упродовж 2019-2021 років Департамент повідомляв ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що на зазначених земельних ділянках земель історико-культурного призначення наявні пам'ятки археології місцевого значення поселення «Глощенкове поле». В грудні 2022 Департамент надіслав Тупичівській ОТГ листом оновленим завіреним переліком на об'єкти археології і вказав на необхідні заходи щодо їх збереження.

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на земельній ділянці з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га пам'ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” про перебування землі, на якій розташовані пам'ятки археології, виключно у державній власності, відповідач усвідомлено вчинив неправомірні дії щодо прийняття вказаної земельної ділянки у комунальну власність та здійснення державної реєстрації такого права.

Отже, враховуючи вищевикладене, рішення Тупичівської сільської ради від 21.12.2018 (дванадцятої сесії восьмого скликання) “Про прийняття в комунальну власність Тупичівської сільської ради земельних ділянок державної власності земель запасу за межами населених пунктів Тупичівської сільської ради” щодо прийняття у власність Тупичівської сільської ради, в тому числі, земельної ділянки кадастровий номер 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га, прийняте усупереч вимогам Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України “Про охорону культурної спадщини”, та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.

При цьому суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - “суд знає закони”. Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об'єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, вибула з державної власності поза волею власника, відтак позов в частині зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку кадастровий номер 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, підлягає задоволенню.

Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав на неї, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об'єкт з обмеженою обороноздатністю за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19.

Враховуючи викладене, судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 7421480800:03:000:4623, площею 4,2953 га, зумовлює необхідність припинення цим рішенням речових прав за відповідачем - Тупичівською сільською радою - на спірне нерухоме майно, що узгоджується з приписами ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

За таких обставин, суд дійшов висновку про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623, площею 4,2953 га, за територіальною громадою в особі Тупичівською сільською радою (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631695274214) з одночасним припиненням за Тупичівською сільською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623, площею 4,2953 га.

Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623, площею 4,2953 га, розташована в Бурівській сільській раді Городнянського району Чернігівської області має цільове призначення 16.00, землі сільськогосподарського призначення, форма власності - комунальна, суб'єкт права власності на земельну ділянку - Тупичівська сільська рада в інтересах територіальної громади.

У відомостях з реєстру речових прав зазначено про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623, площею 4,2953 га має цільове призначення16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Зазначені відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування на ділянці пам'ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України “Про державний земельний кадастр” державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

З огляду на зазначене, скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки, а тому вимога прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 130 цього Кодексу в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма наведена в частині 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір”.

Враховуючи зазначене, у зв'язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає повернення 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 4542 грн. В іншій частині, судовий збір у сумі 4542 грн, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Тупичівської сільської ради про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 4,2953 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 задовольнити у повному обсязі.

2. Зобов'язати Тупичівську сільську раду повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Тупичівською сільською радою на земельні ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631695274214).

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 7421480800:03:000:4623 площею 4,2953 га.

5. Стягнути з Тупичівської сільської ради (код 04415235, вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський район, 15150) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 4542 грн. судового збору.

6. Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) з Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22030101, код 37972475, рахунок UA098999980313121206083025739, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.) 4542 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №958 (внутрішній номер 340279451) від 15.04.2024.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.06.2024.

Суддя М.В. Фесюра

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/