30 червня 2010 року справа № 2-а-379/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Філімонові К.О., за участю представників сторін:
від позивача: - Літвінов О.А., Маковій О.О.,
від відповідача 1:
від відповідача 2: - Пилипчик В.М.,
не з'явився,
-
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області
до 1. Відкритого акціонерного товариства «Борекс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітака Фудс»
про стягнення коштів отриманих за нікчемною угодою, -
Державна податкова інспекції у Бородянському районі Київської області (надалі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Борекс» (надалі - ВАТ «Борекс») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітака Фудс» (надалі - ТОВ «Ітака - Фудс») про стягнення з відповідачів у дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином між відповідачами по 1678530,59 грн. з кожного.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведені планової виїзної перевірки ВАТ «Борекс» встановлено, що ТОВ «Ітака - Фудс» поставило ВАТ «Борекс» металопродукцію в обмін на тракторну техніку виробництва останнього. Проте, договори купівлі-продажу (міни, бартеру тощо) між підприємствами не укладались, що є порушенням приписів статті 1 Закону України «Про регулювання товарообмінними (бартерними) операціями в галузі зовнішньоекономічної діяльності», підтверджуючі документи щодо транспортування продукції для перевірки не надані. За твердженням позивача, вказана господарська операція має ознаки бартерної і внаслідок її реалізації відповідачі отримали товар на загальну суму 1678530,59 грн. кожний, а ВАТ «Борекс» збільшено суму податкового кредиту на 279529,25 грн.
На думку позивача, відповідачі не переслідували мети отримання продукції, оскільки продукція відповідно до бартерних угод фактично не передавалась, а відтак вони переслідували іншу мету, а саме зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Тому, даний договір є нікчемним, адже його укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Оскільки, договір є нікчемним, позивач просив суд застосувати наслідки нікчемності правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України та стягнути у доход держави все одержане відповідачами за нікчемним зобов'язанням.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.
ВАТ «Борекс» позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що господарські операції, які перевірялися, здійснювались між резидентами України, а отже посилання позивача на порушення статті 1 Закону України «Про регулювання товарообмінними (бартерними) операціями в галузі зовнішньоекономічної діяльності» є безпідставними. А наслідком недотримання простої письмової форми угоди не є визнання такої угоди недійсною.
Крім того, ВАТ «Борекс» зазначив, що транспортні перевезення продукції замовлялися та здійснювалися ТОВ «Ітака Фудс», тому висновки позивача про не підтвердження транспортування продукції є передчасними і не можуть свідчити про суперечність даної операції інтересам держави та суспільства. Також ВАТ «Борекс» наголошував про реальність господарських операції, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами (рухом готової продукції зі складу, видатковими накладними, тощо). Тому, у діях відповідачів відсутні ознаки порушення законодавства а вимоги позивача є безпідставними.
У судовому засіданні представник ВАТ «Борекс» наполягав на безпідставності вимог позивача.
ТОВ «Ітака Фудс» письмових заперечень проти позову не надало, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилало, у судові засідання не з'являлось. Ухвали суду та повістки про виклик до суду надсилалась ТОВ «Ітака Фудс» за адресою, яка зазначена у свідоцтві про державну реєстрацію (перереєстрацію) у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: Запорізька область м. Запоріжжя вулиця Північне шосе, 4.
Однак, до суду тричі поверталися конверти, направлені на адресу ТОВ «Ітака Фудс» з довідкою поштового відділення - «за зазначеною адресою не проживає».
За таких обставин, суд вважає, що вжив всіх залежних від нього заходів для повідомлення ТОВ «Ітака Фудс» належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи та вважає за можливе здійснити її розгляд за відсутності його представника та на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ВАТ «Борекс» як юридична особа зареєстроване Бородянською районною адміністрацією Київської області 24.03.1994. Як платник податків перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Бородянському районі Київської області за № 143.
У період з 29.09.2008 по 07.11.2008 посадовими особами Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області була проведена планова виїзна перевірка ВАТ «Борекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 31.06.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.06.2008, про що складений акт від 14.11.2008 № 842/23-05764593 (надалі - Акт перевірки).
У ході проведення перевірки перевіряючими встановлено взаємовідносини ВАТ «Борекс» з ТОВ «Ітака Фудс», яке перебуває на обліку у Державній податковій інспекції Орджонікідзевського району м. Запоріжжя. Як вбачається із змісту Акта перевірки згідно наданих до перевірки документів встановлено, що ТОВ «Ітака - Фудс» поставило ВАТ «Борекс» металопродукцію. В розрахунок за придбану металопродукцію ВАТ «Борекс» поставило ТОВ «Ітака - Фудс» техніку власного виробництва. Всього ВАТ «Борекс» придбало товару на загальну суму 1678530,59 грн. в тому числі ПДВ 279529,25 грн.
З метою проведення зустрічної перевірки ТОВ «Ітака Фудс» позивачем направлено відповідні запити до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя. Проте матеріалів проведення перевірки ТОВ «Ітака Фудс» станом на 30.06.2010 суду не надано.
Відповідно до даних Акта перевірки, оскільки договори купівлі-продажу ВАТ «Борекс» із ТОВ «Ітака - Фудс» не укладались, підтверджуючі документи щодо транспортування продукції для перевірки не надані, позивач вважає, що такі правочини є нікчемними, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння державним майном та порушують публічний порядок.
Тобто, підставою для звернення позивача до суду про стягнення грошових коштів з відповідачів, є його твердження про те, що угоди між відповідачами про поставку металопродукції в обмін на тракторну техніку є нікчемними так як суперечать інтересам держави і суспільства та направлені на незаконне заволодіння державним майном (порушення публічного порядку) підтвердженням чого є відсутність договорів купівлі - продажу у письмовій формі та підтверджуючих документів щодо транспортування продукції.
Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статей 3, 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушили права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до приписів розділу IV Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
В матеріалах справи наявні копії договорів від 21.05.2007 № 48/1 та від 04.01.2008 № 3/3 відповідно до пункту 3.3 яких за згодою сторін можливе проведення міни (бартеру) товару, копії листів ТОВ «Ітака Фудс» (том І а.с.243-255), що підтверджують взаємовідносини відповідачів з приводу поставки вказаних товарів, копії специфікації постачання товарів (том ІІ а.с.63-75), податкових накладних та довіреностей на їх отримання.
З огляду на зазначене, твердження позивача про відсутність відповідних договорів на здійснення бартерних операцій спростовується наявними матеріалами справи та до існуючих правовідносин не можуть застосовуватись вимоги Закону України «Про регулювання товарообмінними (бартерними) операціями в галузі зовнішньоекономічної діяльності», оскільки їх учасниками є резиденти України.
Крім цього, позивачем не заперечувався факт того, що до видів діяльності ВАТ «Борекс» відноситься окрім іншого, оптова торгівля екскаваторами різних марок, експорт екскаваторів та продаж автозапчастин.
Водночас, як вбачається із наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.12.2009 до видів діяльності ТОВ «Ітака - Фудс» за КВЕД відноситься, зокрема, оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям.
Тобто, зазначене підтверджує можливість фактичного здійснення відповідачами зазначених операцій з урахуванням їх видів економічної діяльності.
Доказів наявності обставин щодо неможливості фактичного здійснення ВАТ «Борекс» господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів; відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному ВАТ «Борекс» у документах бухгалтерського обліку, суду не надано.
Поряд з цим, як встановлено у Акті перевірки, операції з міни (бартеру) підтверджені податковими накладними, що видані ТОВ «Ітака Фудс» на користь ВАТ «Борекс», а саме: № 100 від 25.06.07 на загальну суму 54000,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 9000,00 грн.), № 516 від 25.07.2007 на загальну суму 8000,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 1333,33 грн.), № 515 від 25.07.2007 на загальну суму 83460,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 13910,00 грн.), № 523 від 07.08.2007 на загальну суму 112496,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 18749,33 грн.), № 291 від 04.09.2007 на загальну суму 110374,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 18395,67 грн.), № 298 від 19.09.2007 на загальну суму 82326,00 (у тому числі ПДВ на суму 13721,00 грн.), № 328 від 29.10.2007 на загальну суму 128860,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 21476,67 грн.), № 320 від 16.10.07 на загальну суму 112260,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 18710,00 грн.), № 103 від 05.07.2007р. на загальну суму 94782,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 15797,00 грн.), № 430 від 17.12.2007 на загальну суму 131380,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 21896,66 грн.), № 369 від 27.11.2007 на загальну суму 131346,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 21891,00 грн.), № 328 від 29.10.2007 на загальну суму 128860,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 21476,67 грн.), № 398 від 06.12.2007 на загальну суму 67109,20 грн. (у тому числі ПДВ на суму 11184,87 грн.), № 457 від 27.12.2007 на загальну суму 61530,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 10255,00 грн.), № 8 від 10.01.2008 на загальну суму 97328,40 грн. (у тому числі ПДВ на суму 16221,40 грн.), № 14 від 17.01.2008 на загальну суму 113380,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 18896,66 грн.), № 21 від 24.01.2008 80480,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 13413,33 грн.), № 58 від 18.03.2008 на загальну суму 43400,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 7233,33 грн.), № 37 від 29.02.2008 на загальну суму 37429,99 грн. (у тому числі ПДВ на суму 6238,33 грн.).
В розрахунок за придбану металопродукцію ВАТ «Борекс» поставило техніку власного виробництва та видало ТОВ «Ітака Фудс» наступні податкові накладні: № 1514 від 03.07.2007 на загальну суму 99378,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 16563,00 грн.), № 1511 від 07.07.2007 на загальну суму 204 378,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 34063,00 грн.), № 1506 від 24.07.2007 на загальну суму 92478,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 15413,00 грн.), № 1704 від 14.08.2007 на загальну суму 184956,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 30826,00 грн.), № 1698 від 31.08.2007 на загальну суму 88 578,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 14763,00 грн.), № 2418 від 04.10.2007 на загальну суму 104376,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 17396,00 грн.), №2411 від 12.10.2007 на загальну суму 87420,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 14570,00 грн.), № 2654 від 07.11.2007 на загальну суму 93576,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 15596,00 грн.), №2639 від 27.11.2007 на загальну суму 87420,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 14570,00 грн.), № 2658 від 13.12.2007 на загальну суму 87420,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 14570,00 грн.), № 132 від 10.01.2008 на загальну суму 104376,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 17396,00 грн.), № 676 від 01.02.2008 на загальну суму 93420,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 15570,00 грн.), № 1191 від 06.03.2008 на загальну суму 230748,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 38458,00 грн.), № 1195 від 17.03.2008 на загальну суму 103476,00 грн. (у тому числі ПДВ на суму 17246,00 грн.).
Також у матеріалах справи наявні належним чином оформлені видаткові накладні на відвантаження та отримання продукції, відповідні доручення, акти звірки взаємних розрахунків, листи на виготовлення продукції, тощо.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно із законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Доказів щодо невідповідності наданих ТОВ «Борекс» первинних документів приписам чинного законодавства суду не надано, а відтак матеріали справи містять належні докази, що підтверджують здійснення господарської операції між відповідачами.
Поряд з цим, відсутність саме у ВАТ «Борекс» підтверджуючих документів щодо транспортування продукції не може бути єдиним та достатнім доказом про безтоварність операцій між відповідачами як і відсутність державної реєстрації отриманого товару в органах ДАІ.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та направлений на незаконне заволодіння державним майном водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, незаконне заволодіння державним майном має бути доведений умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України в України діє презумпція правомірності правочину. Суду не надано доказів визнання недійними правочинів між відповідачами у судовому порядку.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.
Посилання позивача на порушення відповідачами публічного порядку не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Жодних рішень із зазначеного приводу позивачем суду не надано.
Поряд з цим, відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Судом, з метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.
Проте позивачем не надано суду жодних доказів, як свідчать про намір відповідачів при здійсненні господарських операцій щодо міни (бартеру) діяти з метою уникнення оподаткування фінансового-господарських результатів їх виконання, незаконного привласнення податку на додану вартість та із завідомим усвідомленням неперерахування суми податку на додану вартість до Державного бюджету України, а відтак не доведено умислу.
Крім того, позивачем не надано доказів укладення договорів з порушенням господарської компетенції та доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідачів; доказів наявної у них податкової заборгованості з податку на додану вартість саме з даних правовідносин на дату складання акта перевірки, оскільки, як вбачається із висновку Акту перевірки, перевіряючими не встановлено порушень ВАТ «Борекс» податкового законодавства у частині взаємовідносин з ТОВ «Ітака - Фудс».
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду доказів щодо наявності у сторін умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном, не доведено недобросовісності відповідачів, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочину ґрунтується виключно на припущеннях перевіряючих, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Поряд з цим, суд звертає увагу на ту обставину, що в силу положень частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
У зв'язку з тим, що санкції, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Тобто, початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 09.02.2010 по адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми «Росток» та Приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко» про визнання недійсними господарських зобов'язань та стягнення в доход держави всього одержаного.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, останні податкові накладні були видані відповідачами у травні 2008 року, водночас позов про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином поданий лише 12.01.2009.
В силу положень частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Проте, це не означає, що суд зобов'язаний взяти на себе тягар доказування розміру застосованих санкцій та правомірності їх формування замість сторони у справі - суб'єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою. У ході розгляд справи позивачем суду не надавались жодні дані на підставі яких суд може встановити правомірність розміру грошових коштів, що підлягають стягненню.
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Панченко Н.Д.
повний текст постанови виготовлений у повному обсязі та підписаний 02.07.2010