9 серпня 2010 року 2-а-1223/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Філімонові К.О.,
за участю:
представника позивача: Палагути Б.Л.,
представника відповідача: ОСОБА_2,
відповідача: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
до ОСОБА_4,
ОСОБА_3
про застосування та стягнення фінансових санкцій у вигляді штрафу, конфіскацію грального обладнання, -
У серпні 2009 року до Київського окружного адміністративного суду звернулась Броварська об'єднана державна податкова інспекція Київської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 та приватного підприємства «Фенікс і К» про застосування та стягнення до Державного бюджету України фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі восьми тисяч мінімальних заробітних плат, стягнення прибутку (доходу) від проведення азартних ігор, а також конфіскацію грального обладнання за організацію і проведення азартних ігор.
Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що ним 10.07.2009 виявлено факт порушення відповідачами Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», а саме: під час перевірки павільйону, що розташований у АДРЕСА_1, який належить громадянину ОСОБА_3, надавались послуги з азартної гри на гральних автоматах. Перевіркою також встановлено, що вказане приміщення згідно договору оренди перебуває у тимчасовому користуванні ПП «Фенікс і К». Окрім іншого, відповідно до тверджень позивача, до організації азартних ігор має відношення також і громадянин ОСОБА_4 оскільки він є власником гральних автоматів на яких надавались послуги гри.
Оскільки за порушення вимог Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» передбачена відповідальність, позивач звернувся до суду з позовом про застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій.
У ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив суд застосувати адміністративно - господарські санкції лише до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з огляду на те, що договір оренди нежилих приміщень від 01.03.2009 № 2, який був укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством «Фенікс і К» з метою розміщення гральних автоматів, був розірваний сторонами 1.06.2009, що підтверджується угодою про розірвання договору та актом приймання - передачі приміщення орендодавцеві. Відтак, позивач відмовляється від позову у частині застосування до приватного підприємства «Фенікс і К» фінансової санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання та її стягнення у доход місцевого бюджету.
У судовому засіданні 9.08.2010 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечував, мотивуючи заперечення тим, що він є власником нежитлового приміщення площею 18 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1.
17 червня 2009 року вказане нежитлове приміщення було передано ним громадянину ОСОБА_4, для ведення господарської діяльності, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 17.06.2009 № 2 та актом приймання - передачі від 17.06.2009. ОСОБА_3 також зазначив, що відповідно до пояснень ОСОБА_4 вказане приміщення йому необхідне для продажу мобільних телефонів, у зв'язку з чим були проведені певні монтажні роботи та розміщено відповідну вивіску. З моменту передачі в оренду вказаного приміщення до нього не заходив з огляду на ту обставину, що знаходився за межами міста. Відтак, ОСОБА_3 стверджує, що ним не організовувалась діяльність з надання послуг грального бізнесу та не отримувався від даного виду діяльності дохід.
Представник ОСОБА_4 також проти позову заперечував, мотивуючи заперечення тим, що дійсно він є власником 11 гральних автоматів. Однак, відповідно до постанови оперуповноваженого сектору ДСБЕЗ Броварського МВ ГУМВС України в Київській області старшого лейтенанта міліції Миколайця С.М. від 04.12.2009 було відмовлено у порушені кримінальної справи відносно ОСОБА_4 по факту зайняття забороненими видами господарської діяльності за ознаками частини першої статті 203 Кримінального кодексу України, оскільки відсутній факт надання ОСОБА_4 послуг у сфері грального бізнесу.
Крім цього, ОСОБА_4 станом на 10.07.2009 не був суб'єктом господарювання, та як наслідок не може бути притягнутий до адміністративно-господарської відповідальності згідно статті 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», що встановлює суб'єктний склад осіб, відповідальних за порушення вимог цього Закону.
Під час судового розгляду у якості свідків допитано: ОСОБА_7 (особа, що знаходилась у приміщення павільйону на час проведення перевірки), а також посадову особу Броварської ОДПІ, яка здійснювала перевірку: ОСОБА_8
Крім того, у судовому засіданні оглянуто матеріали оперативної відеозйомки, що проводилася у момент здійснення перевірки.
Заслухавши пояснення сторін, свідчення свідків, переглянувши матеріали відеозйомки, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, з таких підстав.
10 липня 2009 року посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено перевірку нежитлового приміщення площею 18 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Як зазначено у протоколі огляду місця події, у вказаному приміщенні надавались послуги гри на гральних автоматах. Під час перевірки встановлено, що їх кількість складає 11 штук, які під час перевірки знаходились у працюючому стані та використовувались для надання послуг азартної гри з отриманням виграшу у грошовій формі.
Податковим органом встановлено, що приміщення орендує ОСОБА_4 на підставі договору оренди, укладеного 17.06.2009 з ОСОБА_3, а тому зроблено висновок про причетність ОСОБА_3 до організації грального бізнесу і наявності підстав для притягнення його до відповідальності.
Під час перевірки перевіряючі гральні автомати не відкривали, готівку не перераховували. Вказане обладнання було вилучено працівниками податкового органу та передано на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Крона - 33».
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомив суду, що 10.07.2009 у складі оперативної групи працівників податкової міліції брав участь у проведенні перевірки зазначеного приміщення. З його слів, він увійшов до приміщення кафе, де окрім нього були присутні ще декілька відвідувачів, які здійснювали гру на гральних автоматах. Після чого оперативними працівниками було розпочато оформлення результатів перевірки.
Допитана у якості свідка ОСОБА_7 пояснила суду, що 10.07.2009 приблизно о 18.00 вона прийшла до приміщення, що перевірялось, для отримання послуги з гри на гральних автоматах. Поклавши у гральний автомат 30 (тридцять) гривень вона грала до 11.00 до моменту заходу до вказаного приміщення перевіряючих. Зі слів свідка вона приходить у це приміщення майже щодня, грає на автоматах, п'є чай та відпочиває.
Проте, під час допиту свідка судом встановлено, що даний свідок не може назвати ні кількості відвідувачів, що знаходились у момент перевірки, ні їх статі.
Під час судового розгляду судом встановлено, що приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 18 кв.м. належить на праві власності ОСОБА_3
17 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір оренди приміщення, згідно з яким приміщення було передано в оренду ОСОБА_4 строком з 17.06.2009 по 17.03.2010 з метою ведення господарської діяльності.
З метою забезпечення додержання принципу офіційного з'ясування усіх обставин у справі, суд викликав у судове засідання понятих, що були присутні під час перевірки та інших відвідувачів, у яких перевіряючими були відібрані пояснення.
Проте, вказані особи до суду двічі не з'являлись, а їх явку позивач забезпечити не зміг.
Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні пояснення понятого ОСОБА_9.
Оглянувши матеріали оперативної відеозйомки, судом встановлено неможливість їх використання в якості доказів з таких підстав. Використання відеозйомки жодним чином не задокументовано. Відзнятий матеріал вкрай низької якості і не дозволяє зробити безпомилкових висновків відносно того де, в який час і за яких обставин відбувалася відеозйомка, ідентифікувати осіб, присутніх під час зйомки, а також встановити факт надання послуги азартної гри. Поряд з цим, відповідно до наявних у матеріалах справи пояснень вбачається, що у приміщенні знаходилось дві особи жіночої статті (окрім касира), водночас, на відео вбачається наявність лише однієї особи жіночої статі.
Крім цього, суду не надано доказів наявності факту купівлі послуг азартної гри жодною особою, включаючи і перевіряючих. Показання свідка ОСОБА_7 про те, що нею було здійснено купівлю азартної гри не підтверджена належними та допустими доказами.
Під час проведення перевірки посадовими особами податкової міліції не проведено огляду вмісту гральних автоматів з метою виявлення в них готівки. З метою з'ясування даної обставини суд під час судового розгляду зобов'язав позивача за участю відповідачів здійснити огляд вилучених гральних автоматів і їх вмісту.
За результатами огляду встановлено, що оглянуті 10 гральних автоматів не опечатані, знаходяться у непридатному для гри стані та у них відсутні грошові кошти. Крім цього, на відповідальному зберіганні відсутній один вилучений гральний автомат.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Закон України від 15.05.2009 №1334-VI «Про заборону грального бізнесу в Україні» (далі - Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні») набув чинності з 25.06.2009.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону, в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх. При цьому, під гральним бізнесом розуміється діяльність з організації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерських конторах та в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку. Водночас, азартною грою вважається будь-яка гра, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає змогу отримати виграш (приз), і результат якої повністю або частково залежить від випадковості (стаття 1 Закону).
Положеннями пункту 3 частини другої статті 1 вказаного Закону України надано визначення поняттю організатори азартних ігор - фізичні та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність з організації і проведення азартних ігор з метою отримання прибутку.
За порушення положень Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» згідно зі статтею 3 цього Закону України відповідальність може бути застосована лише до суб'єктів господарювання.
Суб'єктами господарювання, відповідно до приписів статті 55 Господарського кодексу України є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суду не надано доказів того, що ОСОБА_4 станом на дату проведення перевірки був суб'єктом господарювання, а відтак відноситься до кола осіб, до яких можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, що передбачені положеннями статті 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».
Крім цього, матеріали справи містять постанову оперуповноваженого сектору ДСБЕЗ Броварського МВ ГУМВС України в Київській області старшого лейтенанта міліції Миколайця С.М. від 04.12.2009, якою відмовлено у порушені кримінальної справи щодо ОСОБА_4 по факту зайняття ним забороненими видами господарської діяльності за ознаками частини першої статті 203 Кримінального кодексу України, оскільки перевіряючими, що здійснювали перевірку, не надано доказів, які б свідчили про факт надання ОСОБА_4 послуг у сфері грального бізнесу.
Доказів, які б спростовували вказану обставину позивачем суду не надано.
Щодо наявності вини у діях ОСОБА_3 суд зазначає наступне.
В силу положень Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою для застосування господарсько-правової відповідальності до учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Тобто, підставою застосування даного виду санкцій є адміністративно-господарське правопорушення - винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством, що порушує права інших суб'єктів господарювання.
Статтею 61 Конституції України закріплено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.
Жодних достатніх доказів того, що ОСОБА_3, як суб'єкт господарювання, у межах заявлених позовних вимог, є особою, що організовував або проводив на території України азартні ігри, позивачем суду не надано.
Відтак, аналізуючи викладені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_3 відсутній склад правопорушення, оскільки недоведена вина (умисел), наявність якої є обов'язковою умовою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Зазначеною правовою нормою встановлено перелік засобів доказування, які можуть застосовуватися у адміністративному процесі, за допомогою яких суд може встановити наявність чи відсутність певних обставин.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України).
Під час судового розгляду наданими позивачем доказами не доведено факту вчинення правопорушення відповідачами.
Поряд з цим суд звертає увагу на те, що Конституцією України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3).
Враховуючи презумпцію невинуватості особи, закріплену у статті 62 Конституції України, та з огляду на положення статті 72 Кодексу адміністративного судочинства, суд вважає, що обов'язок доказування факту вчинення правопорушення, вини відповідачів, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та вчиненим правопорушенням покладається на позивача.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та приймаючи до уваги ту обставину, судом були створені усі необхідні умови для надання сторонами доказів з метою встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову,- відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 11 серпня 2010 року.